07 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 905/1534/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
на рішення Господарського суду Донецької області від 20.03.2025 (суддя Фурсова С. М.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 (головуючий суддя Мартюхіна Н. О., судді Гребенюк Н. В., Лакіза В. В.)
у справі № 905/1534/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
до Нікольської селищної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі»,
про стягнення коштів,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області про стягнення вартості спожитої поза межами договірних відносин електроенергії в сумі 749 099,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані бездоговірним споживанням відповідачем електричної енергії у період січень-лютий, квітень-травень 2022 року у кількості 124058 кВт/год, у зв'язку з чим останній має відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
20.03.2025 рішенням Господарського суду Донецької області, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, позовні вимоги задоволено частково.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі вартості спожитої (розподіленої) електричної енергії у період січень-лютий 2022 року в розмірі 355 538 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що споживання відповідачем електричної енергії відбулось поза межами дії договору і такий обсяг позивачем доведений належними та допустимими доказами.
Разом з цим, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні стягнення 393 561,92 грн вартості спожитої електричної енергії у період квітень-травень 2022 року, мотивувавши свій висновок тим, що позивач не довів факту постачання та споживання саме відповідачем електричної енергії у спірний період (квітень - травень 2022 року) після початку та в період проведення активних бойових дій, а також після окупації Нікольської селищної ради Маріупольського району.
Зокрема, суди встановили, що Маріупольська міська територіальна громада, до якої відноситься смт Нікольське знаходилася в окупації з 05.03.2022, а Нікольська селищна рада, так і підзвітні їй заклади після початку повномасштабного вторгнення агресора на територію України не могли здійснювати свою діяльність на окупованій території.
Отже, за висновком судів попередніх інстанцій, позивачем не доведено споживання спірного обсягу електричної енергії саме відповідачем. При цьому, з січня 2022 року між сторонами були відсутні договірні зобов'язання. Новий договір про постачання електричної енергії, який мав бути укладений між сторонами за результатами відкритих торгів по предмету закупівлі «ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія», та примірник якого 23.02.2022 позивачем направлено відповідачу для підписання, однак його не було укладено.
За оцінкою місцевого суду, позивачем не було вжито жодних заходів щодо повідомлення оператора системи розподілу (АТ «ДТЕК Донецькі електромережі») про закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії від 29.03.2021 № 100/97 та неукладення нового, задля зміни електропостачальника відповідача на постачальника «останньої надії».
З урахуванням наведеного, суди зазначили, що позивач на власний ризик продовжив постачання електричної енергії на тимчасово окуповану територію за відсутності будь-якої правової визначеності щодо порядку проведення розрахунків чи компенсацій.
21.07.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 20.03.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 905/1534/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
06.08.2025 ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху. Надано скаржникові строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - вказано на необхідність надання доказів повноважень Сурикової І. А. на підписання касаційної скарги.
На виконання вимог вказаної ухвали скаржник 07.08.2025 подав до суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Донецької області від 20.03.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 905/1534/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 749 099,92 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також зазначив, що наразі Господарськими судами України розглядаються справи про стягнення заборгованості постачальниками електричної енергії, які постачали електричну енергію споживачам, які в свою чергу перебували або перебувають на тимчасово окупованих територіях з різним застосуванням норми права у подібних правовідносинах, а також зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення, оскільки позивач, як постачальник електричної енергії, має значну кількість споживачів, які перебували на тимчасово окупованих територіях та визнавали факт споживання електричної енергії під час тимчасової окупації, що підтверджувалось оператором системи розподілу, що на його думку підпадає під дію підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку, при цьому не зазначає, які саме справи із різним застосуванням норми права розглядаються судами, а також не зазначив про випадки, які підтверджували споживання електричної енергії споживачами на окупованих територіях.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на відсутність висновку Верховного Суду також без належного обґрунтування) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» на рішення Господарського суду Донецької області від 20.03.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 905/1534/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил