05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальберт»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді Діброва Г. І., Ярош А. І.) та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальберт»
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,
2) Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1) Державна казначейська служба України,
2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа»,
про визнання недійсним результату електронного аукціону, визнання недійсним договору оренди та стягнення 19 878 669,40 грн,
(у судове засідання з'явилися представники: позивача - Александрова Н. М., Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - Басюк Т. В., Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» - Марченко О. М.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тальберт» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, а також Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», у якій просило:
- визнати недійсним результат електронного аукціону №LLЕ001-UA-20221028-53244 про передачу в оренду через електронний аукціон такого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, площею 44165 кв. м, за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, вул. Центральна, 8Б, що пропонується для передачі в оренду в період воєнного стану та один рік після його припинення та скасування, і оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях №318 від 28.11.2022;
- визнати недійсним Договір оренди № 209840912207 від 19.12.2022, укладений між ТОВ «Тальберт», Державним підприємством Морський торговельний порт «Чорноморськ» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ТОВ «Тальберт» 19 878 669,40 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що об'єкт оренди неможливо використовувати за цільовим призначенням, а Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях в оголошенні про проведення аукціону зазначено недостовірні дані.
На думку позивача, всупереч приписам статей 4, 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 26 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06 2020 №483 (далі - Порядок № 483), відповідачем-1 не дотримано принципу достовірного інформування про об'єкт оренди.
Крім того, одночасно з підписанням Договору оренди, акт приймання-передачі об'єкта позивачу надано не було. Позивач зазначав суду, що акт приймання-передачі майданчика йому було надіслано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на адресу електронної пошти позивача лише 16.03.2023, однак, встановивши обставини, зазначені вище щодо стану об'єкта оренди, акт ним підписано не було.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважав, що електронний аукціон №LLE001-UA- 20221028-53244 про передачу в оренду складського майданчика з будівлями та спорудами, площею 44165 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна,8 Б, а також Договір оренди № 209840912207 від 19.12.2022 мають бути визнані недійсними, а авансовий внесок в розмірі 14400001,20 грн та гарантійний внесок в розмірі 5478668,25 грн стягнуті на користь позивача.
Оскільки гарантійний та авансовий внески зараховані до державного бюджету, позивач вважав, що належним захистом прав позивача буде вимога про стягнення цих коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 22.11.2022 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях було проведено електронний аукціон № LLE001-UA-20221028-53244 про передачу в оренду через аукціон складського майданчика з будівлями та спорудами, площею 44165 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна,8Б.
21.11.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю Тальберт для участі у вказаному аукціоні, на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» було здійснено оплату, а саме реєстраційного внеску у сумі 650,00 грн., згідно платіжного доручення №14 від 21.11.2022 (а.с. 12, т.1), гарантійного внеску у сумі 5478668,25 грн., згідно платіжного доручення № 15 від 21.11.2022 (а.с. 13, т.1).
За результатом проведеного аукціону, переможцем визначено позивача, що підтверджується Протоколом про результати електронного аукціону №LLЕОО1-UА-20221028-5З244 від 22.11.2022.
21.11.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тальберт" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» було здійснено оплату гарантійного внеску у сумі 5478668,25 грн., згідно з платіжним дорученням № 15 від 21.11.2022.
Також, 15.12.2022 позивачем було сплачено авансовий внесок у сумі 14400001,20 грн, згідно платіжного доручення № 19 від 15.12.2022.
19.12.2022 за результатами аукціону між позивачем, як орендарем, та Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ, як балансоутримувачем, та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, як орендодавцем, укладено Договір оренди зареєстрований за № 209840912207.
За умовами вказаного Договору орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Пункт 4 Умов передбачає, зокрема, що об'єкт оренди та склад майна становить складський майданчик з будівлями та спорудами, загальною площею 44165 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна, 8-Б, що обліковується на балансі Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ.
Відповідно до п. 7 Умов визначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Відповідно до п. 2.1. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Акт приймання-передачі майна позивачем підписано не було.
В подальшому 22.12.2022 позивачем було здійснено інженерно-геологічні вишукування на об'єкті за адресою: «Одеська область, м.Чорноморськ, вул. Центральна, 8-Б, та метою вишукувань було з'ясування інженерно-геологічних умов (включаючи рельєф, геоморфологію, геологічну будову, гідрогеологічні умови, геологічна процеси і явища), визначення стану і показників фізико-механічних властивостей ґрунтів, що складають ділянку вишукувань, а також оцінка стійкості схилу, та на підтвердження своїх доводів надано Технічний Звіт інженерно-геологічних вишукувань №43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01.
За Технічним Звітом інженерно-геологічних вишукувань №43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01, що був наданий позивачем, судом з'ясовано, зокрема, що за результатами виконаних досліджень на схилі встановлено, що ділянка знаходиться в складних інженерно-геологічних умовах, в межах ділянки методом ПІЕМПЗ виділена зона ймовірного тектонічного порушення. Зона простежується з південного сходу на північний захід. Напружено-деформований стан гірських порід в межах території досліджень неоднорідний як по площі, так і по розрізу, і має мозаїчну структуру.
Верхня частина розрізу гірських порід характеризується наступними особливостями: північно-східна частина ділянки, яка примикає до схилу, знаходиться в напруженому стані. Напружений стан гірських порід в межах цієї території обумовлений активністю тектонічного порушення північно-західного простягання та крутим схилом, ділянки території, що примикають до схилу, знаходяться в ослабленому стані і можуть зміститися по схилу за сприятливих умов, гірські породи центральної і південно-західної частини території досліджень мають фонові значення геодинамічної напруги.
Територія ділянки, яка має запас стійкості з урахуванням навантаження 10 т/кв.м, менше 1,3 має достатній запас стійкості без навантаження, і може використовуватись в якості розвантажувально-навантажувальної зони та території тимчасового перебування транспорту, включаючи паркування порожнього (розвантаженого) транспорту. Не допускається виконання тимчасового навантаження (паркування транспорту та ін.) на відстані ближче 15 м від північної межі території (вздовж бровки схилу).
У вказаному Звіті, відповідно до розділу з висновками та рекомендаціями, зокрема, було встановлено, що враховуючи наданий замовником технічний паспорт території майбутнього будівництва, клас наслідків (відповідальності) споруд СС2 та дані розрахунків стійкості схилу, при використанні нормативного запасу стійкості можна зробити висновок про недоцільність використання близько 35-40% території майбутнього будівництва, без попереднього проектування та будівництва комплексу заходів з інженерного захисту території.
Крім того, за час розгляду справи судом було призначено у справі №916/3317/23 судову земельно-технічну експертизу.
За результатами експертного дослідження, до суду було надано висновок експертів №23-5900 судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024 за яким визначено, що на території складського майданчика з будівлями та спорудами, загальною площею 44165,00 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна, 8-Б, відбуваються зсувні процеси, які відносяться до геологічних процесів та явищ, які перешкоджають використанню об'єкта оренди за цільовим призначенням, відповідно до умов Договору оренди №209840912207 нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.12.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що з 22.12.2022 по 20.03.2023 між Регіональним відділенням, ТОВ "Тальберт" та ДП Морський торговельний порт Чорноморськ велося непереривне листування з приводу підписання позивачем Акта приймання-передачі нерухомого майна.
Акт приймання-передачі майданчика йому було надіслано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на адресу електронної пошти позивача лише 16.03.2023, однак, встановивши обставини, зазначені вище щодо стану об'єкта оренди, акт ним підписано не було.
21.03.2023 аукціону присвоєно статус «аукціон не відбувся» та складено акт про дискваліфікацію позивача.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2024 позов задоволено.
Рішення аргументоване тим, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору та п.74 Порядку № 483, відповідачами не було забезпечено надання позивачу для підписання одночасно з Договором оренди відповідного Акта приймання-передачі майна, а отже, орендар не вступив у строкове платне користування майном.
Аналізуючи докази, що містяться в матеріалах справи, а саме Технічний звіт інженерно-геологічних вишукувань № 43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01, наданий позивачем, а також висновок призначеної судом судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024 № 23-5900, встановлено неможливість використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, відповідно до умов Договору оренди нерухомого майна у зв'язку із зсувними процесами, які відбуваються на об'єкті оренди та відносяться до геологічних процесів та явищ.
Проведений аукціон та укладений за результатами аукціону договір порушили права і законні інтереси позивача, як особи, яка очікувала отримання в оренду визначеного майна - складського майданчику з будівлями та спорудами, загальною площею 44165,00 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна, 8-Б, яке, в свою чергу, як встановлено судом під час розгляду справи, наразі використовувати без здійснення комплексу заходів з інженерного захисту територій, за цільовим призначенням, відповідно до умов Договору оренди №209840912207 від 19.12.2022 не є можливим.
3.2.1. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2024 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова аргументована тим, що вимога про визнання недійсним результату аукціону не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки рішення уповноваженої особи, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) і його оскарження не призведе до поновлення права.
Відповідно до п. 13 Розділу ІІ Інструкції про порядок підписання документів електронним кваліфікованим підписом встановлено, що переможець аукціону має право підписати договір оренди і відмовитись від підписання Акта приймання-передачі, якщо: - станом на дату підписання акта приймання-передачі орендар не отримав від балансоутримувача фактичного доступу до об'єкта оренди; - або запевнення, які містяться у пунктах 9.1.1 і 9.1.2 Примірного договору, не відповідають дійсності і переможець аукціону бажає зазначити про це в Акті приймання-передачі; або з інших підстав, про які має бути зазначено у листі переможця аукціону орендодавцю.
Згідно з п. 9.1. Договору Балансоутримувач і Орендодавець запевняють Орендаря, що:
- 9.1.1. крім випадків, коли про інше зазначене в акті приймання-передачі, об'єкт оренди є вільним від третіх осіб, всередині об'єкта немає майна, належного третім особам, повний і безперешкодний доступ до об'єкта може бути наданий Орендарю в день підписання акта приймання-передачі разом із комплектом ключів від об'єкта у кількості, зазначеній в акті приймання-передачі;
-9.1.2. інформація про Майно, оприлюднена в оголошенні про передачу в оренду або інформаційному повідомленні/інформації про об'єкт оренди, якщо договір укладено без проведення аукціону (в обсязі, передбаченому пунктом 115 або пунктом 26 Порядку), посилання на яке зазначене у пункті 4.2 Умов, відповідає дійсності, за винятком обставин, відображених в акті приймання-передачі.
Так, чинним законодавством та умовами Договору встановлено, що навіть у разі якщо існують якісь обставини, які викликають сумнів в Орендаря, то Акт приймання-передачі майна все одно підписується, але із зазначенням таких обставин, що виключає обґрунтованість доводів стосовно непідписання позивачем Акта.
Позивачем не доведено належними, допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного договору оренди недійсним, а також того, що в момент вчинення правочину сторонами не додержано встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог. Крім того, позивачем не доведено будь-яких порушень законодавства при проведенні електронного аукціону №LLE001-UA-20221028-53244, а єдиним доводом ТОВ «Тальберт» є надання недостовірної інформації щодо об'єкта оренди орендодавцем.
При цьому, вказані доводи щодо неналежності стану майна, а також недостовірності даних, отриманих від орендодавця, апеляційним господарським судом не прийнято до уваги, оскільки позивач при прийнятті рішення про участь в аукціоні, при ознайомленні з оголошенням про проведення аукціону, проєктом договору, був обізнаний про вид та призначення майна, що передавалось в оренду.
В оголошенні про передачу нерухомого майна в оренду було зазначено, що технічний стан об'єкта оренди "задовільний". Враховуючи складність процедури отримання майна в оренду (проведення аукціону), а також ціну оренди майна, саме на позивача покладається обов'язок з ознайомлення з деталями пропозиції по оренді, а також відповідального підходу до здійснення господарської діяльності, яка має відповідні ризики.
Поведінку ТОВ «Тальберт», яке спочатку бажає взяти в оренду майно на конкурентних засадах, приймає участь в аукціоні, сплачує реєстраційний і авансовий внески, укладає договір оренди, а згодом відмовляється від підписання акта приймання-передачі не можна вважати добросовісною.
Технічний звіт інженерно-геологічних вишукувань №43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01, а також експертизу, за результатами якої отримано висновок експертів №23-5900 судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024 судовою колегією не взято до уваги в якості доказу на підтвердження позиції позивача.
За Технічним Звітом інженерно-геологічних вишукувань №43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01, що був наданий позивачем, судом з'ясовано, зокрема, що він стосувався недоцільності використання близько 35-40% території майбутнього будівництва, а умовами Договору та цільовим використанням об'єкта оренди не передбачено право Орендаря здійснювати на орендованій території будівництво нових об'єктів з класом наслідків СС2. Саме тому висновок не може підтверджувати обставини щодо невідповідності інформації, викладеної в оголошенні про оренду майна та бути підставою для визнання Договору оренди недійсними.
Крім того, дослідження проводились в лютому 2023 року, тобто після спливу двох місяців після укладання Договору оренди.
Також в матеріалах справи наявний лист ПП "Транс-Агро" №01-05/08/24 від 05.08.2024, яким дійсний орендар повідомив, що починаючи з моменту укладення Договору оренди у 2023 році, вони використовують у своїй господарській діяльності об'єкт оренди за його цільовим призначенням а саме для накопичення (зберігання) вантажів зернових. Так, на початку діяльності у 2023 році через Склад №9 ПП "Транс-Агро" було перевалено 3 024,380 тон зернових.
Використання наразі об'єкта оренди за його цільовим призначенням підтверджує достовірність інформації, вказаної щодо об'єкта оренди при оголошенні аукціону.
Заперечення позивача, що орендна плата за цим договором є значно нижчою і це підтверджує визнання відповідачем того факту, що об'єкт оренди знаходиться в непридатному для використання стані, відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказане жодним чином не підтверджує недостовірність інформації, вказаної в оголошенні про проведення аукціону.
Враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним Договору оренди, суд зазначив про безпідставність застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення коштів внаслідок визнання Договору оренди недійсним.
3.3. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 916/3317/23 стягнуто з ТОВ «Тальберт»: на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 364257,64 грн; на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 105057,62 грн; на користь Державної казначейської служби України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 107988,29 грн.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. ТОВ «Тальберт» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 і додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2024.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що судом не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 щодо належності та ефективності такого способу захисту, як визнання недійсними результатів аукціону; у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 17.01.2025 у справі № 910/7625/23 щодо принципу добросовісності у переддоговірних спорах; у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20, у справі № 910/13104/20, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, № 320/5877/17 від 13.02.2019 щодо застосування статті 1212 ЦК України до позовних вимог в частині повернення авансового та гарантійного внеску; у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/2022/19, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 16.03.2021 № 910/15424/19 в частині дотримання принципу достовірного інформування про об'єкти оренди під час проведення електронного аукціону.
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що відсутній висновок щодо застосування статей 16, 203, 215, 216, 230 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями пункту 3 частини першої статті 1, статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 57, 108, 110 Порядку № 483, у подібних правовідносинах в частині ефективності та належності такого способу захисту як визнання результатів електронного аукціону недійсним.
Відсутній також висновок щодо застосування статей 16, 203, 215, 216, 230 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями пункту 3 частини першої статті 1, статті 13 Закону України Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в частині визнання недійсним договору оренди державного майна з підстав, що орендодавцем та балансоутримувачем не надано достовірної, повної та правдивої інформації щодо стану об'єкта оренди, що призвело до неможливості використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, визначеним умовами договору.
Крім того, відсутній висновок щодо застосування статей 216, 1212 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 57, 108, 110 Порядку № 483 в частині повернення гарантійного та реєстраційного внеску.
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції проігнорував наявність у матеріалах справи висновка експертів судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024 №23-5900, а також не надав оцінки тому, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях частково повернуло авансовий внесок, про що надано платіжне доручення до матеріалів справи.
Щодо додаткової постанови скаржник зазначає, що вона повинна була бути ухвалена протягом десяти днів з дня проголошення основного рішення, з огляду на приписи статті 244 ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції не обґрунтував доцільність ухвалення додаткової постанови з власної ініціативи. У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що у разі задоволення касаційної скарги, суд скасовує оскаржену постанову апеляційної інстанції, залишає в силі рішення суду першої інстанції та здійснює розподіл судових витрат.
У відзивах на касаційні скарги Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Державна казначейська служба України вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржену постанову та додаткову постанову.
У додаткових поясненнях скаржник заперечує доводи відзиву Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» та просить задовольнити касаційні скарги.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягють частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди від 19.12.2022 № 209840912207 та стягнення коштів
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2025 у справі № 761/382/21, ухваленій після подання касаційних скарг, звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд [близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)].
5.4. Як зазначено вище, позивач, звертаючись із позовом у цій справі, стверджує про те, що відповідач не надав йому достовірної інформації щодо об'єкта оренди, стан якого виявився таким, що зумовлює неможливість його використання.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За змістом статті 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час володіння та/або користування нею.
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» Оренда здійснюється, зокрема, на основі принципу повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається скаржник, звертала увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.
У контексті цієї справи володіння інформацією, яку позивач вважає суттєвою для дійсності правочину, необхідно розцінювати з точки зору внутрішньої волі особи, яка нею володіє та в залежності від цього розглядати можливі наслідки.
Так, згідно статтями 229, 230 ЦК України встановлено правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки або обману.
Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 щодо правочину, вчиненого під впливом обману, сформульовано висновки про те, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.
Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дає змогу оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу в недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману
Аналогічні висновки викладену у постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 917/457/22, 21.08.2024 у справі № 910/10905/21.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 445/2460/21, ухваленій після подання касаційної скарги і яку колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України, зазначено про таке:
«Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору».
Таким чином, колегія суддів у контексті підстав касаційного оскарження, які стосуються визнання недійсним договору оренди, зауважує, що під час розгляду спору у межах справи № 916/3317/23 важливим було, з урахуванням доводів та вимог позивача, надати оцінку його твердженням про ненадання відповідачем усупереч частини п'ятої статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» достовірної інформації щодо об'єкта оренди і вплив вказаного на можливість використання об'єкта за призначенням згідно з договором. Зокрема, оцінюючи та інтерпретуючи мотиви позову необхідно було надати юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам в межах доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
Натомість суд апеляційної інстанції обмежився посиланням на те, що позивачем не доведено допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного договору оренди недійсним, а також того, що в момент вчинення правочину сторонами не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог. Крім того, позивачем не доведено будь-яких порушень законодавства при проведенні електронного аукціону №LLE001-UA-20221028-53244, а єдиним доводом ТОВ «Тальберт» є надання недостовірної інформації щодо об'єкта оренди орендодавцем.
Водночас, аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження його вимог про визнання недійсним договору оренди, суд апеляційної інстанції спростував посилання позивача на Технічний звіт інженерно-геологічних вишукувань №43753616-ГЛ-2212/2022-ЦІВ-00.01 і вважав, що ним не підтверджено обставин ненадання відповідачем достовірної інформації щодо об'єкта оренди.
Але, попри посилання на висновок експертів №23-5900 судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024 про неможливість використання орендованого майна за цільовим призначенням та оцінки його судом першої інстанції, будь-яких обґрунтувань та мотивів неврахування експертизи постанова апеляційного господарського суду не містить.
Згідно з частинами першою, другою статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Тобто, за наявності висновку судової земельно-технічної експертизи від 30.05.2024, яка безпосередньо проводилася задля встановлення обставин, які є ключовими для розгляду цієї справи та враховано судом першої інстанції, апеляційний господарський суд не надавши їм всебічної оцінки, рішення суду першої інстанції скасував і відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд вважає, що за вказаних обставин, передчасним є відмова у позову щодо визнання недійсним договору без надання оцінки зазначеній експертизі та юридичної кваліфікації спірним правовідносинам.
Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, не дослідив докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахував практику Верховного Суду, а колегія суддів, з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України не може самостійно встановлювати відповідні обставини.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
5.5. В межах справи № 916/3317/23 також заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ТОВ «Тальберт» 878 669,40 грн.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Водночас частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154) зауважено, що якщо на виконання спірного правочину сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
Системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:
а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17, від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 13 травня 2021 року у справі № 910/6360/20), від 03 грудня 2024 року у справі № 903/1251/23 (903/187/24).
Вказані висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 у справі № 201/2056/22, ухваленій після подання касаційних скарг, а також постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20 на яку посилається скаржник.
Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення коштів, дійшов висновку про безпідставність застосування статті 1212 Цивільного кодексу України зважаючи на відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди.
У свою чергу, Верховний Суд не убачає необхідності для додаткового формування висновку у межах підстави касаційного оскарження в цій частині, оскільки можливість застосування вказаних правових норм залежить від встановлених обставин внаслідок нового розгляду справи і з огляду на наявність/відсутність підстав для задоволення позову. Саме за результатами оцінки всіх наданих доказів, після встановлення чи є обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди, можливе розгляд вимоги про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави.
5.5. Щодо визнання недійсними результатів електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону
В частині цієї вимоги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 щодо належності та ефективності такого способу захисту, як визнання недійсними результатів аукціону, а також стверджує, що відсутній висновок щодо застосування статей 16, 203, 215, 216, 230 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями пункту 3 частини першої статті 1, статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 57, 108, 110 Порядку № 483, у подібних правовідносинах в частині ефективності та належності такого способу захисту як визнання результатів електронного аукціону недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 викладено правові висновки, відповідно до яких у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі вирішувала питання щодо ефективності заявлених вимог позивачів про визнання недійсними результатів проведеного в межах справи про банкрутство аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника як способу захисту порушених прав, що є відмінним від правовідносин у справі № 916/3317/23. У зв'язку із викладеним, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на вказану постанову.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 вказувала, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту. Тобто, Верховний суд вже викладав висновок щодо вказаної вимоги і саме зазначений висновок є застосовним до спірних правовідносин, а тому колегія суддів не убачає підстав для додаткового формування висновку у межах підстави оскарження.
Апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсним результату аукціону, дійшла правильного висновку про те, що така вимога не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки рішення уповноваженої особи, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) і його оскарження не призведе до поновлення права.
За таких обставин, доводи скаржника в частині зазначеної вимоги не підтвердилися і не містять обґрунтувань які б доводили необхідність скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.
5.6. У свою чергу, доводи відзивів на касаційну скаргу не спростовують обставин недослідження судом зазначених обставин і не можуть бути підставою для залишення без змін оскарженої постанови.
Оскільки постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 підлягає частковому скасуванню, а справа № 916/3317/23 - передачі на новий розгляд, то додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 916/3317/23 також підлягає скасуванню як похідна від первісного судового акта, що є його невід'ємною складовою.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
6.3. Зважаючи на викладене, касаційні скарги необхідно задовольнити частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 916/3317/23 скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди та стягнення коштів, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 916/3317/23 залишити без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на задоволення частково касаційних скарг та направлення справи у відповідній частині на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальберт» задовольнити частково.
Скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 та у справі № 916/3317/23 в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди від 19.12.2022 № 209840912207, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тальберт», Державним підприємством Морський торговельний порт «Чорноморськ» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальберт» 19 878 669,40 грн, справу в цій частині передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 916/3317/23 залишити без змін.
Скасувати додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 916/3317/23.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ