8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1307/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Задорожний К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г),
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102),
про стягнення коштів у розмірі 1 026 458, 29 грн
за участю представників:
позивача - Івтушок С.В.;
відповідача - не з'явився.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", с. Гонтарівка, про стягнення заборгованості за договором оренди сільськогосподарської техніки з водієм (екіпажем) № 20230606 від 06.06.2023, яка складається з: 577 200, 00 грн - суми основної заборгованості; 322 738, 09 грн - пені; 95 460, 04 грн - інфляційних втрат; 31 060, 16 грн - 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1307/25 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 травня 2025 року об 11:45 год.
Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.
07.05.2025 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 11138), в якому заперечуючи проти позову, зазначає про наявність, на його думку, виняткових обставин та наявності підстав для застосування в даній справі норм ч. 1 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України і зменшення розміру пені, штрафу та річних, з огляду запровадження на території України воєнного стану, знаходження Вовчанської міської територіальної громади в зоні активних бойових дій, а також посилається на те, що неустойка, розрахована позивачем за 1 рік 9 місяців в сумі 322 738, 09 грн перетворюється для відповідача на несправедливо непомірний тягар та, на думку відповідача, стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. У зв'язку з чим просить суд зменшити розмір пені, штрафу та річних сукупно до розміру 5% від суми основного боргу у випадку задоволення позову.
У наданій до суду відповіді на відзив на позов (вх. № 11318) позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Заперечень на відповідь на відзив на позов, в порядку ст. 167 ГПК України, відповідачем суду надано не було.
У судовому засіданні 30.07.2025 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду даного спору повідомлений належним чином.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 30.07.2025, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
06 червня 2023 року між ТОВ "Трайгон Фармінг Харків" (позивач, орендодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (відповідач, орендар) було укладено договір № 20230606 оренди сільськогосподарської техніки з водієм (екіпажем), відповідно до якого позивачем в оренду відповідача було передано наватажувач JCB, державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 5.2. договору, розмір орендної плати за надання в оренду одиниці техніки становить: 1 300, 00 грн., в т.ч. ПДВ за 1 годину оренди.
Відповідно до п. 5.3. договору, орендна плата сплачується орендарем в національній валюті України у розмірі 100 відсотків шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця протягом 5-ти банківських днів з дня підписання акту приймання передачі послуг оренди.
Відповідно до п. 8.3. договору, у разі прострочення сплати орендних платежів, орендар за письмовою претензією орендодавця сплачує останньому пеню за весь період прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на момент прострочення оплати, від загальної суми оренди за обліковий місяць.
Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 415 від 13.06.2023 № 422 від 16.06.2023, № 435 від 23.06.2023, № 464 від 05.07.2023, загальна сума орендної плати за надані послуги оренди за вказаним договором становить 698 400, 00 грн, з ПДВ.
Натомість орендна плата була сплачена відповідачем частково, та заборгованість відповідача за договором оренди від 06.06.2023 становить 577 200, 00 грн.
06.06.2024 відповідачу була направлено претензію з вимогою про погашення заборгованості (вих. №167 від 05.06.2024) та сплати пені, річних та інфляційних. Вказана претензія відповідачем отримана 14.06.2024, але була залишена без задоволення та без відповіді, а заборгованість перед позивачем так і не була погашена.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 415 від 13.06.2023 № 422 від 16.06.2023, № 435 від 23.06.2023, № 464 від 05.07.2023, загальна сума орендної плати за надані послуги оренди за вказаним договором становить 698 400, 00 грн, з ПДВ.
Натомість орендна плата була сплачена відповідачем частково, та заборгованість відповідача за договором оренди від 06.06.2023 становить 577 200, 00 грн.
Відповідачем зазначена заборгованість спростована не була, доказів на підтвердження відсутності заборгованості за договором оренди від 06.06.2023 або її сплати у добровільному порядку матеріали справи не містять.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, приймаючи до уваги викладені обставини, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за договором оренди від 06.06.2023 у розмірі 577 200, 00 грн належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Враховуючи порушення відповідачем свого зобов'язання за договором оренди, в частині вчасної сплати орендних платежів, позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат в розмірі 95 460, 04 грн, 3 % річних в розмірі 31 060, 16 грн та пені в розмірі 322 738, 09 грн.
Ч. 1 ст. 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Ч. 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Керуючись ст. 6 ЦК України сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого постачальником покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться за весь період прострочення оплати (п. 7.1. договору).
Зазначене спростовує заперечення відповідача щодо нарахування позивачем пені за період більший ніж 6 місяців.
В силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, вони є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у розмірі 322 738, 09 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, перевіривши розрахунки позивача, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 31 060, 16 грн та 95 460, 04 грн інфляційних витрат, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.
Щодо клопотання позивача про зменшення розміру пені, штрафу та річних сукупно до розміру 5% від суми основного боргу, суд зазначає таке.
За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549-552 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку, як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках, з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК).
Так, ст. 86 ГПК передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідач на підтвердження доводів про необхідність зменшення штрафних санкцій та 3 % річних сукупно до розміру 5 % від суми основного боргу, зазначає про введення з 24.02.2022 в Україні воєнного стану, та про те, що підприємство опинилося та знаходиться у прифронтовій зоні Харківської області та здійснення господарської діяльності для відповідача вже з 24.02.2022 є утрудненим.
Суд з урахуванням того, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, а наслідки військової агресії російської федерації проти України негативно відображуються на усіх без виключення сферах господарської діяльності та впливають на діяльність суб'єктів господарювання, у т.ч. і позивача, суд, з метою дотримання балансу інтересів сторін, відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення сукупного розміру пені та річних до розміру 5 % від суми основного боргу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків" підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252, 256 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102; код ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г; код ЄДРПОУ 34469015) заборгованість за договором оренди сільськогосподарської техніки з водієм (екіпажем) № 20230606 від 06.06.2023, яка складається з: 577 200, 00 грн - суми основної заборгованості; 322 738, 09 грн - пені; 95 460, 04 грн - інфляційних втрат; 31 060, 16 грн - 3% річних, а також судовий збір у розмірі 15 396, 87 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г; код ЄДРПОУ 34469015);
Відповідач - Державне підприємство "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102; код ЄДРПОУ 01203834).
Повне рішення складено 06.08.2025.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1307/25