07.08.2025м. СумиСправа № 920/950/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/950/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія
«Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116,
код ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача: Сумської районної ради (вул. Іллінська, буд. 97, м. Суми,
Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 24004422)
про стягнення 101 843 грн 34 коп.,
Суть спору. 30.06.2025 позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить стягнути з відповідача на користь позивача 101 843 грн 34 коп. за Договором №17-7056/24-БО-Т від 31.10.2024 постачання природного газу, з яких: 92 398 грн 83 коп. сума основного боргу, 6 741 грн 32 коп. пені, 660 грн 72 коп. 3% річних та 2 042 грн 47 коп. інфляційних втрат, а також стягнути судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.
Ухвалою суду від 04.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №920/950/25 та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Копія ухвали суду від 04.07.2025 про відкриття провадження у справі №920/950/25 була отримана відповідачем - Сумською районною радою через його електронний кабінет системи «Електронний суд» 04.07.2025, 15:50, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.51 - зворотна сторона).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Водночас, відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог в установлений судом строк суду не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі -ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», Постачальник, Позивач) та Сумської районною радою (далі -Споживач, Відповідач) було укладено Договір постачання природного газу №17- 7056/24-БО-Т від 31.10.2024 року (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачу природний газ (далі також - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу з листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року (включно), в кількості 40,00000 тис. куб. метрів (сорок тисяч куб. м), в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди) (тис. куб. м.):
Розрахунковий періодЗамовлений обсяг, тис. куб. м
листопад 202420,00000
грудень 202420,00000
ВСЬОГО40,00000
Відповідно до п. 3.5. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Підпунктом 3.5.1. Договору встановлено, що Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий розрахунковий період, що складений між Оператором (ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ.
Згідно з п.п. 3.5.2. Договору на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.п. 3.5.3. Договору).
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними Споживача та даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору (п.п. 3.5.4. Договору)..
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,33 грн,
крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,
ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Загальна вартість цього Договору на дату укладання становить 551 796,33 грн, крім того ПДВ - 110 359,27 грн, разом з ПДВ - 662 155,60 грн (шістсот шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят п'ять грн 60 коп.) (п. 4.3. Договору).
Порядок та умови проведення розрахунків встановлені розділом 5 Договору.
Так, відповідно до п. 5.1. Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання- передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Відповідно до п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і цим Договором.
У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2. Договору).
Згідно з п. 13.1. Договору даний Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє в частині поставки газу до « 31» грудня 2024 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Цей Договір може бути підписаний шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису (надалі - КЕП)/удосконаленого електронного підпису (надалі - УЕП), відбитків підписів електронної печатки (за наявності) з використанням сервісів для обміну електронними документами.
Сторони, підписуючи Договір, підтверджують, що визнають форми електронних документів, що будуть укладатись Сторонами під час дії цього Договору, з дотриманням вимог щодо реєстрації КЕП/УЕП та печатки (за наявності) засобами телекомунікаційного зв'язку, підписані з використанням спеціалізованих програмних рішень, зокрема, але не виключно, системи обміну електронним документами «M.E.Doc», «ВЧАСНО».
На підтвердження поставки Відповідачу природного газу за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року Позивачем долучено до матеріалів справи акт від 12.12.2024 приймання-передачі природного газу за листопад 2024 року на суму 156 867 грн 95 коп. (а.с. 12) та акт від 13.01.2025 приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року на суму 340 707 грн 14 коп. (а.с. 11), які були надіслані Позивачем на електронну адресу Відповідача, однак, як вказує Позивач, Сумська районна рада від підписання вказаних актів ухилилась, хоча частково за отримання природного газу за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року розрахувалася.
Крім цього, обсяг спожитого Відповідачем природного газу за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року, з урахуванням п.п. 3.5.4. Договору, підтверджується й інформацією з Інформаційної платформи Оператора ГТС відповідно до якої Сумська районна рада як Споживач з ЕІС-кодом 56XS0000O04BQ00Z був закріплена в Реєстрі споживачів за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код: 56X930000010610X) у період з 02.11.2024 по 30.11.2024 та спожила з ресурсу Позивача за листопад 2024 природний газ в обсязі (об'ємі) 9 476,20 м3; у період з 01.12.2024 по 31.12.2024 та спожила з ресурсу Позивача за грудень 2024 природний газ в обсязі (об'ємі) 20 581,70 м3, що відповідає обсягам природного газу, зазначених в непідписаному акті від 12.12.2024 приймання-передачі природного газу за листопад 2024 року, непідписаному акті від 13.01.2025 приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року та підтверджується листом-відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від 04.06.2025 №ТОВВИХ-25-8878 на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» від 03.06.2025 №125/3/2-18481.
Відповідно до реєстру документів, сформованого AT «Ощадбанк», що містить інформацію про надходження коштів на рахунок Позивача від Сумської районної ради за період 01.01.2024 по 26.05.2025, Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений Позивачем природний газ за період листопад 2024 року - грудень 2024 року.
Таким чином, в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між Сторонами Договору має перед ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість (з урахуванням часткових оплат) за поставлений природний газ за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року в сумі 92 398 грн 83 коп. Окрім цього, Позивачем нараховано Сумській районній раді 6 741 грн 32 коп. пені, 660 грн 72 коп. 3% річних та 2 042 грн 47 коп. інфляційних втрат.
Вирішуючи спір у даній справи, суд керується наступним:
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 цієї статті передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Стаття 689 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України (ст. 663 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, відповідно до п. 5.1. Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання- передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Судом встановлено, що за спірний період з листопада 2024 року по грудень 2024 року Позивачем було поставлено Сумській районній раді природний газ за Договором на загальну суму 92 398 грн 83 коп. (з урахуванням часткових оплат), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу. Водночас, Відповідачем належним чином свої зобов'язання зі сплати вартості поставленого природного газу у розмірі 92 398 грн 83 коп. у строки, визначені Договором, не виконано.
Таким чином, з огляду на зазначене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні та Відповідачем не надані суду у відповідності до вимог ст. 73, 74 ГПК України докази, які б свідчили про оплату Сумської районної ради на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» у період з листопада 2024 року по грудень 2024 року вартості спожитого природного газу у строки, визначені Договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості з оплати вартості поставленого природного газу за Договором постачання природного газу № 17-7056/24-БО-Т від 31.10.2024 в спірний період у розмірі 92 398 грн 83 коп. є доведеними та обґрунтованими.
Стосовно вимоги про стягнення пені.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення 6 741 грн 32 коп. пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення
Розглянувши та перевіривши розрахунок пені, наведений Позивачем в обґрунтованому розрахунку сум, що стягуються (а.с. 37), суд встановив, що даний розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.
Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій суду не надав.
Водночас, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність обґрунтованих доказів на підтвердження понесення Позивачем збитків внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з діями Відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої пені на 50 % - до 3 370 грн 60 коп. В іншому відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 660 грн 72 коп. та інфляційні втрати в розмірі 2 042 грн 47 коп., розрахунок 3% річних та інфляційних втрат додано до позовної заяви (а.с. 37).
Розглянувши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений Позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з Відповідача 92 398 грн 83 коп. основного боргу, 3 370 грн 60 коп. пені, 660 грн 72 коп. 3 % річних та 2 042 грн 47 коп. інфляційних нарахувань. Водночас, в частині стягнення 3 370 грн 60 коп. пені. суд відмовляє у зв'язку із зменшенням розміру пені на 50 %.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем умов договору про надання послуги з постачання природного газу, судовий збір в 2422 грн 40 коп. покладається на Відповідача.
Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Сумської районної ради про стягнення 101 843 грн 34 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Сумської районної ради (вул. Іллінська, буд. 97, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 24004422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 42399676) 92 398 (дев'яносто дві тисячі триста дев'яносто вісім) грн 83 коп. основного боргу, 3 370 (три тисячі триста сімдесят) грн 60 коп. пені, 660 (шістсот шістдесят) грн 72 коп. 3% річних та 2 042 (дві тисячі сорок дві) грн 47 коп. інфляційних втрат, а також 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.08.2025.
Суддя С.В. Заєць