адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
07.08.2025 Справа № 917/596/25
м. Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., при секретарі судового засідання Голик В.М., розглянувши матеріали
за позовною заявою Фізичної особи підприємця Шестакової Світлани Михайлівни, АДРЕСА_1
до відповідача: Фізичної особи підприємця Білецького Юрія Іларіоновича, АДРЕСА_2
про стягнення 86393,50 грн, звільнення приміщення
представники сторін в судове засідання не з'явились
Обставини справи:
Фізична особа підприємець Шестакова Світлана Михайлівна звернулася до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи підприємця Білецького Юрія Іларіоновича 86393,50 грн заборгованості за договором оренди, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, зобов'язання відповідача звільнити та повернути приміщення. Також, згідно з заявою про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору, 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди в частині оплати передбачених цим договором платежів у встановлений строк.
Згідно з ухвалою від 28.03.2025 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків - не пізніше 3 днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08.04.2025 суд отримав від позивача доповнення до позовної заяви. За таких обставин, відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України, позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду.
Згідно з ухвалою від 09.04.2025 суд прийняв до розгляду вказану позовну заяву, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 29.04.2025, викликав учасників справи в підготовче засідання та визнав їх явку обов'язковою, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Від позивача надійшло клопотання від 29.04.2025 про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки позивач не є фахівцем в галузі права, а його представник зайнятий на ці ж час та дату в іншому судовому процесі.
Ухвалою від 29.04.2025 суд відклав підготовче засідання на 03.06.2025.
Від представника позивача 03.06.2025 надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він бере участь у іншій справі в цей день.
Ухвалою від 03.06.2025 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 24.06.2025.
Ухвалою від 24.06.2025 суд відклав підготовче засідання у справі на 10.07.2025.
10.07.2025 надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника за наявними в матеріалах справи документами.
Згідно з ухвалою від 10.07.2025 суд закрив підготовче провадження у справі № 917/596/25; справу призначив до судового розгляду по суті на 07.08.2025.
Суд належним чином виконав обов'язок щодо повідомлення усіх учасників справи про розгляд справи шляхом надіслання ухвали від 10.07.2025 сторонам за адресами, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач у встановлений судом строк не використав наданого законом права на подання відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки необхідних для вирішення спору доказів у справі достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив:
01.03.2024 між Фізичною особою-підприємцем Шестаковою Світланою Михайлівною (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Білецьким Юрієм Іларіоновичем (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди № 1.
Згідно з п.1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (Павільйон, що знаходиться по вул. Добровольського, 87, разом із обладнанням, площею 30 кв. м, (далі - Майно), що перебуває у власності ОРЕНДОДАВЦЯ, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 01.03.2024 і становить 112000,001 грн.
Згідно з п.3.2. Договору розмір орендної плати за користуванням приміщення складає 4000 (чотири) тисячі гривень та підлягає сплаті до 05 числа місяця поточного до розрахункового.
За умовами п. 10.8. Договору у разі припинення або розірвання Договору Орендарю окремо виставляється додаткова орендна плата у розмірі 3000,00 грн за користування обладнанням Орендодавця, яке передається Орендарю згідно акту передачі майна, яка може бути використана для поліпшення стану орендованого приміщення по потребі Орендаря з актами про виконані роботи по проведенню поліпшення умов і в подальшому, коли поліпшення відбудуться дана орендна плата буде перераховуватися на поточний рахунок Орендодавця.
Згідно з п 3.5.Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з ОРЕНДАРЯ відповідно до чинного законодавства України на момент несвоєчасної сплати оренди з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Цей Договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами та діє протягом року з можливою пролонгацією на наступні два роки (п. 10.1. .Договору).
У разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю (п. 10.9. Договору).
За відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна (п. 10.11. Договору).
На виконання Договору оренди майна № 1 від 01 березня 2024 року, у відповідності до акту приймання передачі від 01.03.2024 Орендар прийняв в тимчасове володіння та користування майно (Павільйон), який розташований за адресою: м. Горішні Плавні), вул. Добровольського, 87, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За посиланням позивача, оплата за оренду приміщення не надходила від орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця в період з квітня до жовтня 2024 року.
01.10.2024 року між сторонами була укладена додаткова угода до Договору оренди № 1 від 01.03.2024 року.
Відповідно укладеної Додаткової угоди сторони домовилися:
1. На підставі п. 10.7.3. достроково розірвати за взаємною згодою вказаний Основний договір з 01.10.2024 року. До цієї дати Орендар повинен передати ключі від орендованого приміщення та звільнити його від своїх речей.
2. Орендар визнає, а Орендодавець підтверджує, що станом на день підписання ними цієї Додаткової угоди №1 загальний розмір заборгованості за Основним договором по орендній платі та іншим передбаченим договором платежем, становить 28 000,00 (двадцять вісім тисяч гривень 00 коп) в тому числі: за червень-7000 грн, липень- 7000 грн., серпень-7000 грн, та вересень поточного року-7000 грн.
3. Сторони домовились про те, Орендар зобов'язується у строк до 20.12.2024 року (двадцятого грудня дві тисячі двадцять четвертого року) погасити (виплатити) Орендодавцю вказану у п. 2 цієї Додаткової угоди №1 заборгованість у повному обсязі.
4. У випадку порушення Орендарем обов'язків, передбачених п. 1-3 цієї Додаткової угоди №1 він зобов'язується також сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень), та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від загальної суми заборгованості.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендних платежів. За посиланнями позивача, умови даної угоди відповідачем (орендарем) ФОП Білецьким Ю.І. не були виконанні по жодному пункту. Крім того станом на момент звернення до суду з позовом Орендар не передав ключі від орендованого приміщення та не звільнив його від своїх речей, фактично далі продовжує незаконно використовувати орендоване приміщення, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та виселення з приміщення.
За розрахунком позивача несплаченою є орендна плата за такі періоди:
1) за 2024 рік: червень-7000 грн, липень-7000 грн., серпень-7000 грн. вересень-7000 грн, жовтень- 7000 грн, листопад-7000 грн, грудень-7000 грн;
2) за 2025 рік: січень -7000 грн, лютий-7000 грн;
3) штраф у розмірі 7 000 відповідно до п.4 Додаткової угоди за порушення Орендарем обов'язків передбачених п. 1-3 Додаткової угоди №1 (несплата заборгованості та звільнення орендованого приміщення).
Таким чином, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем до вимоги про стягнення з відповідача 70 000,00 грн загальної суми заборгованості за договором оренди включено заборгованість зі сплати орендної плати на суму 63000 грн та штраф в розмірі 7000,00 грн, з посиланням на умови п. 4 Договору.
Загальна сума заборгованості за договором оренди на момент пред'явлення позову складає 70000,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.06.2024 по 10.03.2025 на 70 000,00 грн боргу; 7 759,49 грн інфляційних втрат за період 01.06.2024 по 01.03.2025 на 70 000,00 грн боргу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно із ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Порядок сплати орендної плати за договором сторони визначили у розділі 3 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.2. Договору відповідач повинен був сплачувати місячну орендну плату у розмірі 4000,00 грн не пізніше 5 числа місяця поточного до розрахункового; обов'язок відшкодовувати додатково орендну плату згідно з умовами п. 10.8 Договору у розмірі 3000,00 грн (за місяць) виник у орендаря після розірвання договору - з 02.10.20024, тобто після укладення додаткової угоди від 01.10.2024 року з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Ключове зобов'язання орендодавця згідно зі ст. 759 ЦК України - передача наймачеві майна у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з п. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Акт прийому-передачі об'єкта оренди підписаний орендарем та орендодавцем 01.03.2024, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.
Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.
Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування павільйоном разом з обладнанням, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим майном.
Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі на підставі Договору в оренду нерухомого майна, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
Враховуючи умови договору (п. 3.2.), строк оплати орендних платежів є таким, що настав. Таким чином, розмір основної заборгованості за договором по орендній платі та іншим передбаченим договором платежами, становить 28 000,00 грн, з яких: за червень - 7000,00 грн, липень - 7000,00 грн, серпень - 7000,00 грн. та вересень 2024 року - 7000,00 грн ( з них 4 000,00 грн -щомісячний орендний платіж +3000,00 грн додаткова оренда плата, за користування обладнанням в зв'язку з розірванням договору). Саме цю суму основного боргу, яка виникла до розірвання договору оренди сторони зафіксували в додатковій угоді і вимоги про її стягнення є обґрунтованими.
Беручи до уваги зазначені законодавчі положення та встановлені обставини справи, а також враховуючи те, що відповідач доводів позивача не спростував, не надав доказів виконання договору в частині сплати орендної плати в обумовленому договором порядку і розмірі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28 000,00 грн підлягають задоволенню.
З приводу позовних вимог про стягнення орендної плати яка виникла після розірвання договору, а саме за період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року в розмірі 35 000,00 грн, судом приймається до уваги наступне.
Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.
Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві».
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо стягнення орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився укладенням сторонами додаткової угоди № 1 від 01.10.2024 року про дострокове розірвання договору оренди, суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (п. 9.9-9.11).
Позивачем не заявлені вимоги про стягнення неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, зміна предмета позовних вимог в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України позивачем здійснена не була.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволені позову про стягнення орендної плати за період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року в розмірі 35 000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір погодженого сторонами у п. 4 Додаткової угоди до Договору штрафу за невиконання зобов'язань, передбачених п.п. 1-3 Додаткової угоди (оплата орендної плати в розмірі 28 000,00 грн до 20.12.2024) - 7000,00 грн.
Оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендних платежів у визначений строк, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення штрафу в розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки договором встановлені чіткі строки виконання зобов'язань щодо внесення орендних платежів, не виконавши ці зобов'язання у встановлений строк, орендар вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідальність застосовується з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання, якщо такий строк припадає на святковий, вихідний, неробочий день, то строк виконання переноситься на перший робочий день. При цьому суд уважає за необхідне зазначити, що згідно з правилами української мови про вживання прийменника до для числових позначень, наприклад, до 19.08.2020, то 19.08.2020 є останнім днем виконання зобов'язання (прислівник включно писати не треба), тобто прийменник до виражає кінцеву календарну дату та за сферою використання закріплений за офіційним діловим стилем, тоді як прийменник по - за розмовним (вказані прийменники в українській мові є тотожними та відрізняються лише за сферою використання) (вказане знайшло своє застосування у судовій практиці, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18).
Як встановлено судом, що відповідач повинен був сплачувати місячну орендну плату у розмірі 4000,00 грн не пізніше 5 числа місяця поточного до розрахункового, тобто відповідач може вважатися таким, що прострочив внесення орендної плати з наступного дня - 6 числа кожного поточного місяця.
Обов'язок відшкодовувати додатково орендну плату згідно з умовами п. 10.8 Договору у розмірі 3000,00 грн (за місяць) виник у орендаря після розірвання договору - з 02.10.20024.
Інфляція та річні повинні нараховуватися за кожен місячний платіж окремо і лише на орендну плату до фактичного розірвання договірних відносин додатковою угодою від 01.10.2024.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат, визнав його арифметично невірним, оскільки, як вбачається з розрахунку, позивач нараховує 3% річних та інфляцію на 70 000,00 грн, яка включає в себе і нарахування з орендної плати під час та після договірних відносин, та за період, коли кредиторські вимоги позивача за наступні місяці (липень, серпень, вересень ще не настали), нарахування здійснюються і на суму штрафу.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України закріплюють різні за своєю природою способи захисту майнового права та інтересу: інфляційні втрати, які полягають у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та 3% річні, як спосіб отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Порядок та методологія нарахування інфляційних втрат та 3% річних є також різною.
Проте, зі змісту частини 2 статті 625 ЦК України також випливає, що відсотки річних та інфляційні нараховуються на прострочену заборгованість, тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями.
Судом також враховується усталена практика Верховного Суду, згідно з якою відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, інфляційних втрат, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не може розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
За таких обставин, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат не лише на суму боргу, а й на штраф є неправомірним.
За розрахунком суду на заборгованість з орендної плати в розмірі 4000,00 за червень 2024 року в період прострочення з 06.06.2024 по 10.03.2025 (кінцева дата за розрахунком позивача) 3% річних складають 91,21 грн; інфляційні втрати - 478,95 грн;
- на заборгованість з орендної плати в розмірі 4000,00 за липень 2024 року в період прострочення з 06.07.2024 по 10.03.2025 - 3% річних складають 81,37 грн; інфляційні втрати - 382,53 грн;
- на заборгованість з орендної плати в розмірі 4000,00 за серпень 2024 року в період прострочення з 06.08.2024 по 10.03.2025 - 3 % річних складають 71,21 грн; інфляційні втрати - 382,53 грн;
- на заборгованість з орендної плати в розмірі 4000,00 за вересень 2024 року в період прострочення з 06.09.2024 по 10.03.2025 - 3 % річних складають 61,05 грн; інфляційні втрати - 356,39 грн;
- на заборгованість з додаткової орендної плати згідно з п. 10.8. Договору в загальному розмірі 12 000,00 за червень - вересень 2024 року в період прострочення з 02.10.2024 по 10.03.2025 - 3 % річних складають 157,56 грн; інфляційні втрати - 876,04 грн.
Перевірка правильності розрахунку позивачем штрафних санкцій проводилася за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи «Ліга: Закон».
Отже, згідно з перерахунком, здійсненим судом, нарахування 3% річних є правомірним на загальну суму 462,40 грн; інфляція є правомірною на загальну суму 2476,44 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних відхиляються за їх безпідставністю.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити та повернути приміщення, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 10.9. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю.
У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Майно вважається поверненим Орендодавцю / Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря (п. 10.10. Договору).
Згідно з ч.1 ст. 785 ЦК України У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Правовою підставою позову в частині вимог про зобов'язання відповідача звільнити та повернути приміщення є ст.785 ЦК України та п.10.9 договору (обов'язок орендаря повернути орендоване майно після припинення або розірвання оренди).
Судом встановлено розірвання договору оренди між сторонами спору, отже відповідач зобов'язаний повернути з оренди за актом приймання-передачі майно орендодавцю, оскільки правові підстави для утримання цього майна орендарем відсутні. Підсумовуючи, позов в цій частині вимог є правомірним та підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням всіх вказаних обставин у їх сукупності, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
При вирішення питання щодо розподілу судових витрат позивача, суд керується наступним.
Згідно з положень п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог частково, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, надану адвокатом Отрешком В.О. згідно з Договором про надання правової допомоги від 03.01.2025.
Судом встановлено, що між Адвокатом Отрешком В.О. та Шестаковою Світланою Михайлівною укладено Договір про надання правової допомоги від 03.01.2025.
За змістом п. 1.2. Договору предметом даного Договору є надання Адвокатом правової допомоги Замовнику у формі консультацій, юридичних послуг щодо захисту прав та інтересів Замовника.
На підтвердження надання адвокатом правничої допомоги та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем наданий акт про надання правової допомоги від 06.03.2025.
Як вбачається з акту (детальний опис наданих послуг) адвокат надав клієнту такі юридичні послуги: підготовка та направлення до суду позову «Про стягнення заборгованості та звільнення приміщення оренди». Вартість послуг 12 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Згідно зі ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Аналіз наведених норм статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
В контексті викладеного, враховуючи відсутність заперечень відповідача, співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає вищевказаним критеріям, у даній справі, за представництво інтересів позивача, складає 12 000 грн, які відповідно до приписів п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України належить покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Білецького Юрія Іларіоновича (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) звільнити та повернути нежитлове приміщення (Павільйон), який розташований за адресою: м. Горішні Плавні, вул. Добровольського, 87 шляхом передачі його фізичній особі-підприємцю Шестаковій Світлані Михайлівні (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), за актом приймання-передачі.
3. Стягнути з Фізичної особи підприємця Білецького Юрія Іларіоновича (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ): 28 000,00 грн основного боргу; 7 000 грн штрафу; 2476,44 грн інфляційних втрат; 462,40 грн 3% річних; 1257,09 судового збору за майнову вимогу; 3028 грн судового збору за немайнову вимогу; 4981,88 грн витрат на правову допомогу.
4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
5. Видати наказ з набранням рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.І. Пушко