ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.08.2025Справа № 910/6813/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Левінтрейд" (81146, Львівська обл., Львівський р-н, с. Підберізці, вул. Галицька, буд. 12, ідентифікаційний код 40286794)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діоніс Культ" (02121, м. Київ, вул. Світла, буд. 3д, ідентифікаційний код 45361493)
про стягнення 16 401, 81 грн,
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Левінтрейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діоніс Культ" (далі - відповідач) про стягнення 16 401, 81 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки б/н від 05.12.2023, а саме в частині повної та своєчасної оплати товару, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11 482, 00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, внаслідок прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 669, 11 грн, пеню у розмірі 1 954, 16 грн та штраф у відповідності до п. 7.4. договору у розмірі 2 296, 54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Левінтрейд" було залишено без руху.
06.06.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6813/25, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Вказана ухвала була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Діоніс Культ" 09.06.2025 о 15:15 год., що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
05.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Левінтрейд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діоніс Культ" (далі - покупець), укладено договір поставки б/н, за умовами пункту 1.1. постачальник зобов'язується постачати покупцю протягом дії даного договору товар, в кількості та асортименті, що вказані у специфікації (додатки №1), які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати його в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Обов'язки постачальника по передачі партії товару вважаються виконаними після передачі цієї партії товару покупцеві в місці знаходження покупця або за погодженням сторін уповноваженій покупцем особі (у тому числі перевізнику) (пункт 2.7. договору).
Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару на умовах даного договору.
Форма оплати - безготівковий розрахунок на банківський рахунок постачальника в національній валюті або внесення готівки в касу постачальника (пункт 4.2. договору).
Пунктом 7.2. сторони погодили, що у разі виконання невиконання чи неналежного покупцем умов, вказаних у п.п. 4.1. та 4.2. договору, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого чи несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.
За змістом пункту 7.4. договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем умов, вказаних у п.п. 4.1. та 4.2. договору більш ніж на 45 календарних днів, він сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого чи несвоєчасно оплаченого товару.
Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на суму 20 666, 94 грн, що підтверджується видатковою накладною №34670 від 12.12.2024, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печатками, а також товарно-транспортною накладною №28493 від 12.12.2024.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.
Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 05.12.2023 б/н, повну та своєчасну оплату отриманого товару не здійснив, повернувши частину товару на суму 9 184, 22 грн, що підтверджується видатковою накладною (повернення клієнта) №1805 від 12.03.2025, а тому виникла заборгованість, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, позивач просить суд стягнути суму 16 401, 81 грн, що складається з 11 482, 00 грн основного боргу; 669, 11 грн інфляційних втрат; 1 954, 16 грн пені на підставі п. 7.2. договору; штрафу у відповідності до п. 7.4. договору у розмірі 2 296, 54 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару на умовах даного договору.
Отже, з урахуванням дати поставки товару за видатковою накладною №34670 - 12.12.2024, та змісту пункту 4.1. договору, строк оплати товару становив до 26.12.2024 включно.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання зі своєчасної оплати отриманої продукції за договором поставки належним чином не здійснив, допустивши прострочення оплати.
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за поставлену продукцію підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 11 482, 00 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати штрафу та пені.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Пунктом 7.2. сторони погодили, що у разі виконання невиконання чи неналежного покупцем умов, вказаних у п.п. 4.1. та 4.2. договору, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого чи несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.
За змістом пункту 7.4. договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем умов, вказаних у п.п. 4.1. та 4.2. договору більш ніж на 45 календарних днів, він сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого чи несвоєчасно оплаченого товару.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 954, 16 грн на підставі пункту 7.2. договору та штраф у відповідності до п.7.4. договору у розмірі 2 296, 54 грн.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 669,11 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість, оскільки позивачем не було враховано, що день повернення частини товару не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та інфляційних втрат.
За результатами розрахунку інфляційних втрат у визначений період, суд встановив, що обґрунтованою сумою є 821, 68 грн, що є більшою за суму, заявлену позивачем.
В той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Водночас, суд встановив, що всі розрахунки здійснені позивачем з використанням округлених сум основного боргу (20 666, 00 грн; 11 482, 00 грн замість 20 666, 94 та 11 482, 72), окрім суми штрафу в розмірі 2 296, 54 грн (11 482, 72 * 20%).
Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи з приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, належною до стягнення у межах заявленого періоду є пеня у розмірі 1 946, 46 грн; штраф та інфляційні втрати підлягають стягненню в сумах, заявлених позивачем.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо сплати заборгованості, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 129, 231, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діоніс Культ" (02121, м. Київ, вул. Світла, буд. 3д, ідентифікаційний код 45361493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левінтрейд" (81146, Львівська обл., Львівський р-н, с. Підберізці, вул. Галицька, буд. 12, ідентифікаційний код 40286794) основний борг в сумі 11 482 грн 00 коп., пеню у розмірі 1 946 грн 46 коп., інфляційні втрати у розмірі 669 грн 11 коп., штраф у розмірі 2 296 грн 54 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн 15 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст складено 07.08.2025
Суддя Л.Г. Пукшин