Справа № 909/822/25
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
05.08.2025 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У.І., секретар судового засідання Клапків Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопольській областях, вул. Василіянок, буд. 48, м. Івано - Франківськ, Івано-Франківська область, 76019
до відповідача: Виконавчого комітету Калуської міської ради, вул. І. Франка, буд. 1, м. Калуш, Івано - Франківська область, 77300
про зобов"язання вчинити дії щодо прийняття із державної у комунальну власність Калуської територіальної громади захисних споруд цивільного захисту: сховища № 32073 (вул. Б. Хмельницького, 81, м. Калуш, Івано - Франківська область), та протирадіаційного укриття № 33483 (с. Боднарів, Калуського району, Івано -Франківської області)
за участю:
від позивача Лазар В.І.
від відповідача Ткачук Т.В.
вільного слухача ОСОБА_1
встановив:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопольській областях звернулося до суду із позовною заявою до Виконавчого комітету Калуської міської ради про зобов'язання вчинити дії щодо прийняття із державної у комунальну власність Калуської територіальної громади захисних споруд цивільного захисту: сховища № 32073 (вул. Б.Хмельницького, 81, м.Калуш, Івано - Франківська область), та протирадіаційного укриття № 33483 (с. Боднарів, Калуського району, Івано-Франківської області).
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач своєю бездіяльністю порушує інтереси держави, оскільки ним не вживалися передбачені законом заходи щодо прийняття до своєї сфери управління об'єктів цивільного захисту, а саме захисних споруд цивільного захисту: сховища № 32073 (вул. Б. Хмельницького, 81, м. Калуш, Івано - Франківська область) та протирадіаційного укриття № 33483 (с. Боднарів, Калуського району, Івано -Франківської області.
Вказану позову заяву відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025р. передано для розгляду судді Гула У.І.
09.07.2025 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.08.2025.
Через систему "Електронний суд" надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідач заперечив проти задоволення вимог з огляду, зокрема, на те, що заявлена позивачем у цій справі вимога пред"явлена до неналежного відповідача (вх.12397/25 від 25.07.2025, № вх.12392/25 від 25.07.2025, вх.12450/25 від 28.07.2025).
Представником позивача подано клопотання, відповідно до якого просить суд на підставі ст. 48 ГПК України замінити відповідача у справі Виконавчий комітет Калуської міської ради на Калуську міську раду. Позивач зазначає, що Виконавчий комітет Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 04054300) є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки прийняття рішення щодо надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність є повноваженнями Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 33578261).
У судовому засіданні представник позивача клопотання підтримав, просив суд задовольнити.
Представник відповідач не заперечив проти задоволення клопотання.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки представником позивача доведено наявність обставин, з якими ч. 2 ст. 48 ГПК України пов"язує необхідність заміни неналежного відповідача, суд вважає за необхідне замінити відповідача у справі № 909/822/25 Виконавчий комітет Калуської міської ради на належного відповідача - Калуську міську раду.
У судовому засіданні суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідності до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною першою цієї статті визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
У статті 3 Господарського кодексу України наведено визначення господарської діяльності, під якою розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Так, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб'єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року в справі № 922/4206/19, від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18.
У той час як згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Отже, до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 року в справі № 461/3212/17.
Суд зазначає, що спір у цій справі виник між державою в особі РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Калуською міською радою у зв'язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняття у комунальну власність двох захисних споруд цивільного захисту.
Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема у сферах бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.
Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо надання згоди на передачу об"єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об"єктів з комунальної у державну власність, а також про придбання об"єктів державної власності.
Відповідно до ст.19 Кодексу цивільного захисту України України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема: забезпечення цивільного захисту на відповідній території (п.1); організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту (п. 23); прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності (п.25);прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд (п.26); організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (п.27); здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту (п.28).
Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.
Господарський суд вважає, що цей спір не пов'язаний з вирішенням питання приватноправового характеру, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування),який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі у комунальну власність Калуської територіальної громади захисних споруд цивільного захисту: сховища № 32073 (вул. Б. Хмельницького, 81, м. Калуш, Івано - Франківська область), та протирадіаційного укриття № 33483 (с. Боднарів, Калуського району, Івано -Франківської області).
Таким чином правовідносини сторін у справі є правовідносинами двох суб'єктів владних повноважень, пов'язані з управлінням об'єктом цивільного захисту.
У даних відносинах відсутній будь-який приватно-правовий елемент.
Відповідно, правовідносини сторін у справі є публічно-правовими відносинами, що унеможливлює їх дослідження та ухвалення остаточного судового рішення у межах господарського судочинства.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України справами у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.
Таким чином, даний спір має бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Зважаючи на вищевикладене, провадження у справі слід закрити, у зв'язку із тим, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
За умовами частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, повертається за ухвалою суду особі, яка його сплатила, за клопотанням цієї особи.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи відсутність клопотання позивача про повернення судового збору, суд наразі не вбачає підстав для його повернення.
Керуючись статтями 1, 4, 20, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
постановив:
замінити відповідача у справі № 909/822/25 Виконавчий комітет Калуської міської ради на належного відповідача - Калуську міську раду.
Закрити провадження у справі № 909/822/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Роз'яснити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопольській областях, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Повний текст ухвали складено та підписано 07.08.2025.
Суддя У. І. Гула