07 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 363/413/16-ц
провадження № 61-9517ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації у Київській області, Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київської області про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
22 липня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 рокув указаній справі.
У доданому до скарги клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що він є особою, неповідомленою про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Зокрема зазначає, що розгляд його апеляційної скарги відбувся без його участі та його представника, без належного повідомлення про це. Про існування постанови апеляційного суду йому стало відомо з вимоги про усунення перешкод та звільнення самозайнятої земельної ділянки. Зазначене просить вважати виключними обставинами та поновити присічний строк на касаційне оскарження.
У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких підстав.
Згідно з вимогами частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Передбачений статтею 394 ЦПК України строк є присічним (преклюзивним), який не підлягає поновленню. З його спливом особа втрачає право на касаційне оскарження безвідносно до поважності причин його пропуску, за винятком випадків неповідомлення особи про розгляд справи та виникнення обставин непереборної сили.
У наведеній ситуації з метою вирішення процесуального питання допуску до касаційного оскарження судових рішень суд касаційної інстанції враховує, оцінює та перевіряє наведені заявником виняткові обставини, які зумовили тривалий пропуск строку звернення з касаційною скаргою, тобто ті обставини, які визначені виключно у частині третій статті 394 ЦПК України.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр) не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Установлено, що повний текст постанови Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року складений 26 лютого 2024 року. Крім того, 28 лютого 2024 року забезпечено надання загального доступу до цієї постанови у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Касаційну скаргу, стосовно якої вирішується питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, подано ОСОБА_1 22 липня 2025 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
У пунктах 91-96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що: «позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження».
У пунктах 152-153 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що: «ураховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Отже, розглядати доводи апеляційної скарги щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження немає законних підстав, оскільки ці доводи перевіряються після дотримання п'ятнадцятиденного строку на оскарження, а не річного».
Із судових рішень у цій справі убачається, що:
06 травня 2016 року ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_3 , подав до суду зустрічну позовну заяву щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яку ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2016 року прийнято до спільного розгляду з позовними вимогами ОСОБА_4 ;
не погодившись із рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року в цій справі, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Враховуючи, що ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву, оскаржував в апеляційному порядку рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року, слід зробити висновок, що заявник був обізнаний про розгляд даної справи, що виключає наявність винятку, передбаченого пунктом 1 частини третьої статті 394 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність та відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, наведеній, зокрема в його рішенні «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року та інших.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана 22 липня 2025 року після одного року з дня складення повного тексту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а виключні обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, відсутні, у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою належить відмовити на підставі частини третьої статті 394 ЦПК України.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації у Київській області, Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київської області про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник