05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 201/10351/23
провадження № 61-5895св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року у складі Федоріщев С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що з 16 жовтня 2001 року перебував в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», де працював водієм автотранспортних засобів дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». З 22 лютого 2022 року по 01 березня 2022 року він перебував на лікарняному та за станом здоров'я не зміг вчасно евакуюватися після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, яке відбулося 24 лютого 2022 року, тому разом зі своєю родиною перебував за зареєстрованим місцем свого проживання у с. Торське Донецької області.
Починаючи з 02 березня 2022 року відповідно до наказу регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25 лютого 2022 року № 74-Н «Про встановлення простою в структурних підрозділах регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з метою забезпечення захисту соціально-економічних прав та інтересів працівників регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», а також на підставі наказу структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2022 року № 445/ТЧ-1 «Про встановлення простою», йому встановлений простій з причин, які не залежать від працівника, та пунктами 3, 4 вказаного наказу була встановлена оплата за вимушений простій, з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику, а також йому визначено, що на час простою не виходити на роботу (робоче місце) та перебувати вдома. У робочі дні за графіком роботи бути готовими стати до роботи у разі отримання телефонного повідомлення від безпосереднього керівника (або його заступника) про закінчення простою. Будь-яких інших обов'язків на нього не було покладено. З вказаним наказом він був ознайомлений та виконував його належним чином.
Наказом в.о. начальника депо структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2 від 16 березня 2022 року № 456/ТЧ-1 «Про внесення змін до наказів про встановлення простою працівнику структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» були внесені зміни у наказ від 01 березня 2022 року, якими встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні час вимушеного простою з причин, що не залежать від працівника товариства, оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої (ого) працівнику, а також зобов'язано помічника з кадрових питань СП «Лиманське локомотивне депо» повідомити працівників про виконання робіт не пізніше строку визначеного наказом про простій. Разом з тим, у встановлений наказом спосіб його не було повідомлено про наявність вказаного наказу, незважаючи на його звернення про готовність приступити до роботи у разі зміни юридичної адреси підприємства, однак відповіді на своє звернення він так і не отримав. Водночас в. о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2 наголосив на тому, щоб він виїхав зі свого дому, а у разі відмови - пригрозив звільненням.
Наказом в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» від 29 квітня 2022 року №515/ТЧ-1, на підставі акту комісії СП «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 29 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року йому припинено «простій» та віднесено його до розряду обліку працівників НЗ (неявка з нез'ясованих причин) до відміни, а також наказано майстру дільниці з ремонту і експлуатації ВПК цеху з експлуатації автомобілів, обліковувати його як відсутнього з нез'ясованих причин до відміни. Відповідно до вказаного акта його місцезнаходження не встановлено. Разом з тим, на нього було покладено обов'язок знаходитися вдома, що свідчить про незаконність вказаного акта. Крім того, в цей період часу він неодноразово спілкувався з в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2., якого інформував про своє місцеперебування, а також висловлював готовність приступити до роботи.
На підставі акта комісії СП «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 15 липня 2022 року про неможливість надання та виконання роботи працівниками структурного підрозділу СП «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», у зв'язку з неможливістю надання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства та запровадження воєнного стану, згідно з статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та вказівки від 06 квітня 2022 року № Н-01/131 ОСОБА_3 щодо встановлення факту абсолютної неможливості надання та виконання роботи працівникам структурного підрозділу, видано наказ від 15 липня 2022 року №698/ос, яким з 18 липня 2022 року було припинено облік працівника НЗ (неявка з нез'ясованих причин) та до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудового договору з ним, чим фактично його відсторонено від роботи і припинено виплату заробітної плати. В телефонному режимі він звернувся до в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» про з'ясування причин невиплати йому заробітної плати, на що останній повідомив, що невиплата заробітної плати пов'язана з тим, що місце його проживання знаходиться на непідконтрольній території.
Його не ознайомлювали з вказаними актами та наказами, не повідомили про зміну істотних умов праці на підприємстві або про переведення в іншу місцевість, що вбачається з актів, які були складені у м. Покровську Донецької області, хоча відповідачу були відомі засоби зв'язку з позивачем. Також йому відомо, що окремі працівники продовжували на той момент отримувати заробітну плату, перебуваючи у простої, та не припиняючи з ними дію трудового договору.
Вимоги статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають призупинення дії трудового договору не у зв'язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. AT «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, на час прийняття оскаржуваного наказу, так і станом на теперішній час.
Місце його фактичного проживання с. Торське Лиманської міської територіальної громади Донецької області було тимчасово окупованою російською федерацією територією України з 17 квітня 2022 року по 01 жовтня 2022 року, а м. Лиман Лиманської міської територіальної громади з 25 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року. Після звільнення з полону окупаційної адміністрації російської федерації, в якому він перебував з 06 вересня 2022 року по травень 2023 року, а також реабілітації і лікування, він змінив місце свого проживання і наразі фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у с. Торське Донецької області ведуться бойові дії. 05 червня 2023 року відповідач нарахував йому на картковий рахунок 988,19 грн із призначенням «перерахунок лікарняного», а також повідомив, що регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» здійснювала нарахування заробітної плати з 02 березня 2022 року до 30 квітня 2022 року з урахуванням зміни умов праці (встановлення простою). Однак заробітна плата йому повинна сплачуватися з 02 березня 2022 року по теперішній час та з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) водію автотранспортних засобів, оскільки у пункті 3 наказу від 01 березня 2022 № № 445/ТЧ-1 роботодавець встановив, що за час вимушеного простою з причин, що не залежать від працівника, заробітну плату слід оплачувати з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) працівнику. Роботодавець не застосовував обмеження у вигляді мінімальної оплати.
ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконними та скасувати дію наказу регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 16 березня 2022 року №456/ТЧ-1;
визнати незаконними та скасувати дію наказу в.о. начальника депо структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2 від 29 квітня 2022 року №515/ТЧ-1 та від 15 липня 2022 року №698/ос;
визнати незаконними та скасувати дію актів від 29 квітня 2022 року «Про неможливість встановлення місцезнаходження працівників структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» та від 15 липня 2023 року про неможливість надання та виконання роботи працівниками структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
стягнути на його користь заробіток за час вимушеного прогулу з дати вимушеного простою, тобто з 02 березня 2022 року до дня поновлення на роботі, з розрахунку встановленої йому тарифної ставки за середню норму робочих годин на місяць з урахуванням виплаченої частини за березень 2022 року та квітень 2022 року;
вивести його з простою та поновити на роботі на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів СП «Лиманське Локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з дати набрання законної сили рішення суду.
Короткий зміст судових рішень
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано дію:
акта від 29 квітня 2022 року «Про неможливість встановлення місцезнаходження працівників структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
наказу від 29 квітня 2022 року № 515/ТЧ-1 «Про віднесення як відсутність з нез'ясованих причин працівника структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
акта від 15 липня 2023 року про неможливість надання та виконання роботи працівниками структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
наказу від 15 липня 2022 року 698/ос структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» про призупинення дії трудового договору щодо ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів структурного підрозділу «Лиманське Локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2022 року по 11 січня 2024 року у сумі 144 399,37 грн.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 6 056,00 грн.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» судовий збір у розмірі 3 591,19 грн на користь держави.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Керівники державних органів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, можуть самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду. Суд вважає, що оспорюваний наказ від 16 березня 2022 року, відповідно до якого час вимушеного простою з причин, що не залежать від працівника товариства, cлід оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої (ого) працівнику, не підлягає скасуванню, оскільки такий прийнятий з урахуванням вимог частини першої статті 113 КЗпП України, згідно з якою час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідачем у справі не доведено законність та обґрунтованість висновків, викладених у актах комісій СП «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року щодо невстановлення місцезнаходження позивача на контрольованій території України, оскільки відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дійсно членами комісії засобами телефонного зв'язку встановлювалось місцезнаходження позивача. ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з 26 лютого 2022 року та під час окупації Лиманської міської територіальної громади Донецької області з 17 квітня 2022 року він фактично проживав за місцем своєї реєстрації в с. Торське Донецької області, про що в телефонному режимі інформував в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2 , а також висловлював готовність приступити до роботи.
Відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказів в.о. начальника депо структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 29 квітня 2022 року №515/ТЧ-1 про припинення «простою» та від 15 липня 2022 року №698/ос про припинення обліку працівника НЗ (неявка з нез'ясованих причин) та призупинення дії трудового договору з працівником ОСОБА_1 , зокрема, не доведено, що на час видання оспорюваних наказів існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Призупиняючи дію трудового договору з позивачем відповідач виходив з критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами) воєнного стану. Однак АТ «Укрзалізниця» з дня введення воєнного стану ні на день не призупиняло свою роботу. Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржувані акти та накази є незаконними та підлягають скасуванню.
Доводи представника відповідача щодо того, що в період з 06 вересня 2022 року по травень 2023 року позивач перебував у полоні, є доказом того, що ОСОБА_1 не був на зв'язку, а тому дії роботодавця щодо припинення трудових відносин, ненарахування та невиплати заробітної плати в період перебування позивача на непідконтрольній українській владі території в цей період є правомірними, суд не бере до уваги, оскільки такі дані надані відповідачем станом після припинення із позивачем трудового договору, а не станом на 29 квітня 2022 року та 15 липня 2022 року, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №22022050000005317 від 29 вересня 2022 року за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 438 КК України та рішенням Комісії про встановлення факту позбавлення особи ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України № 22/Ш-2568-8.2-2778 від 17 березня 2023 року. При цьому відповідачем не було надано суду доказів того, що позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки після 17 квітня 2022 року, оскільки знаходження працівника на непідконтрольній України території не є доказом того, що у роботодавця настала абсолютна неможливість надання відповідної роботи працівнику.
Оскільки незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та отримувати заробітну плату, обґрунтованим буде покласти на відповідача обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у фактичному вимушеному прогулі, а доводи представника відповідача про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, є безпідставними (вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22). Сума, яка підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2022 року до дня поновлення на роботі з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленої відповідно до пункту 3 наказу № 445/ТЧ-1 від 01 березня 2022 року, за середню норму робочих годин на місяць, з урахуванням виплаченої частини за березень 2022 року та квітень 2022 року, становить 144 399,37 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати, в цій справі не встановлено.
Місцевий суд, керуючись частиною першою статті 10 ЦПК України, принципом верховенства права, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, правильно застосував за аналогією закону, що передбачено частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України, положення статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аргументи учасників справи
23 квітня 2024 року АТ «Українська залізниця» подало через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу, у якій просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволення позову, також здійснити розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно ототожнили робоче місце позивача з усіма іншими робочими місцями відповідача, на яких можливо виконувати свої обов'язки і працівником, і роботодавцем. Дійсно, протягом дії воєнного стану АТ «Укрзалізниця» здійснювало і здійснює свій основний вид діяльності на всій території держави, крім тимчасово окупованих територій, в тому числі і в місті Лиман Донецької області. Саме тому в період окупації міста існувала неможливість виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором за посадою - водій автотранспортних засобів. Той факт, що АТ «Укрзалізниця» здійснює та зареєстровано в місті Києві, жодним чином не спростовує факту неможливості виконання сторонами обов'язків саме за посадою і робочим місцем позивача.
Відповідач не мав можливість запропонувати позивачу іншу роботу на неокупованій території, в тому числі в інших підрозділах та філіях. Для виконання цієї можливості позивач мав виявити бажання вийти та надати згоду на виконання іншої роботи в іншій місцевості (заяв на переведення, тимчасове переведення та інше) та виїхати на підконтрольну територію України.
Тлумачення частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносинах в умовах воєнного стану» свідчить, що саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо запровадження заходів, необхідних для забезпечення функціонування підприємства в умовах воєнного стану та визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього. Враховуючи ситуацію, що склалася в регіоні, а саме: систематичні обстріли цивільного населення військами рф, близькість фронту, окупацією м. Лиман Донецької області (міста, де був розташований структурний підрозділ, в якому працював позивач), гарантувати безпечність виробничого процесу та перебування на території підприємств працівників не можуть ні представники обласної військової адміністрації, ні органи місцевого самоврядування. На підставі цього та діючого законодавства на момент спірних правовідносин, з урахуванням воєнного стану і відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотної сили, а також відсутністю наміру фінансувати країну агресора, АТ «Українська залізниця» була вимушена приймати відповідні управлінські рішення.
На момент окупації с. Торське, де в той час перебував позивач з власної волі та можливо співпрацював з так званою «окупованою владою» (що не заперечується позивачем та зазначене в рішенні суду першої інстанції), і який не виходив на зв'язок, місце перебування якого на той час з'ясувати не вдалося, що підтверджено актом від 29 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року ОСОБА_1 було скасовано простій та віднесено його до категорії відсутніх працівників з нез'ясованих причин (наказ від 29 квітня 2022 року). Крім того, позивач вже був раніш помічений в співпраці зі країною агресором, а саме є в базі центру «Миротворець». Суди проігнорували доводи відповідача щодо волевиявлення ОСОБА_1 залишитися в окупованому селі та віддали перевагу припущенням позивача, які не підтверджуються жодними доказами.
Абсолютна неможливість надання роботи роботодавцем (робоче місце працівника знаходиться у структурному підрозділі «Лиманське локомотивне депо» м. Лиман, яке перебувало під окупацією) та абсолютна неможливість працівника виконувати роботу (працівник ОСОБА_1 знаходиться в с. Торське Лиманської міської територіальної громади Донецької області, яке також перебувало під окупацією), а в подальшому наявність загрози для життя і здоров'я працівникам, внаслідок чого АТ «Укрзалізниця» не може гарантувати безпеку останнім, що й стало підставою для призупинення дії трудового договору з позивачем. Підприємство, де працює позивач, на момент виникнення спірних правовідносин знаходилось в безпосередній близькості до зони бойових дій та територія міста Лиман, неодноразово піддавалась ракетним та артилерійським ударам і в подальшому була окупована (це є загальновідомим фактом та підтверджується її наявністю у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією), проте суди наведене не взяли до уваги. Такі обставини виключають можливість надання роботодавцем роботи і її виконання позивачем внаслідок неможливості забезпечення безпечних умов праці через військову агресію проти України. Залучення до дистанційного режиму роботи ОСОБА_1 було неможливо, так як посада позивача не передбачає дистанційний характер роботи та наведене не є обов'язком працедавця.
Таким чином, відповідач діяв відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
11 червня 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не довів, що саме на час видачі наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її. Суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість висновків, викладених у актах комісій СП «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року, щодо не встановлення місцезнаходження позивача на контрольованій території України. Відповідач не надав належних та допустимих доказів й на спростування його доводів, що починаючи з 26 лютого 2022 року та під час окупації Лиманської міської територіальної громади Донецької області з 17 квітня 2022 року він фактично проживав за місцем своєї реєстрації в с. Торське Донецької області, про що в телефонному режимі інформував в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2., а також висловлював готовність приступити до роботи.
Суд першої інстанції надав належну оцінку доводам представника відповідача та обґрунтовано не прийняв їх до уваги, оскільки такі відомості надані відповідачем вже станом після припинення із позивачем трудового договору, а не станом на 29 квітня 2022 року та 15 липня 2022 року.
Відповідача не було надано суду доказів того, що позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки після 17 квітня 2022 року, оскільки знаходження працівника на непідконтрольній України території не є доказом того, що у роботодавця настала абсолютна неможливість надання відповідної роботи працівнику. Його перебування за місцем свого фактичного проживання не є доказом того, що він можливо співпрацював з так званою «окупаційною владою», а також не надано належних та допустимих доказів щодо наявності у нього умисного волевиявлення залишитися в окупованому селі. Внесення ОСОБА_1 до бази центру «Миротворець» не є належним та допустимим доказом того, що він співпрацював з країною агресором, з урахуванням того, що в період з 06 вересня 2022 року по травень 2023 року він перебував у полоні. Зазначене свідчить про те, що він не співпрацював з «окупаційною владою». Жодних обвинувачень з боку державних органів України йому не пред'являлось, а також його вину не доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду.
20 червня 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просило відмовити у задоволенні відзиву на касаційну скаргу.
Відповідь на відзив мотивовано тим, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Щодо актів, які оскаржив позивач, то такі є офіційними документами, складеними групою службових осіб для підтвердження виявлених ними фактів та які не передбачають оскарження, оскільки не носять розпорядчої функції, а лише документально засвідчують/встановлені факти на папері.
Твердження позивача про готовність приступити до роботи є хибним, бо всі виробничі та технічні процеси регіональної філії «Донецька залізниця», а також структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» в місті Лиман Донецької області були зупинені в зв'язку з військовою агресією проти України та окупацією Лиманської територіальної громади, що є загальновідомим фактом. Том виникає питання, як позивач може бути готовий приступити до виконання посадових обов'язків, якщо він не покинув зону активних бойових дій (а в подальшому окуповану територію) та на території, де виробничі процеси були зупинені.
АТ «Укрзалізниця» не призупиняла свою роботу, проте регіональна філія «Донецька залізниця» здійснює свої повноваження лише на території Донецької області, більшість території якої було окуповано з 2014 та 2022-2024 роках, в тому числі її місто Лиман (місце розташування регіональної філії та її багатьох структурних підрозділів) з квітня по жовтень 2022 року. На інших територіях України та в інших областях свої повноваження здійснюються іншими регіональними філіями АТ «Укрзалізниця». Суди надали невірну правову оцінку та ототожнили роботу регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з АТ «Укрзалізниця», яка працювала в інших умовах, виходячи із реалій сьогодення.
Щодо доводів позивача про невиплату йому заробітної плати, слід виходити з того, що з 01 травня 2022 року по 11 січня 2024 року позивачем робота не виконувалася, відповідно і заборгованості з виплати заробітної плати у підприємства перед працівником немає. При цьому, позивач наголошує та підтверджує той факт, що знаходився на непідконтрольній українській владі.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу, оскільки вже після подачі касаційної скарги було повідомлено, що послуги адвокатом надавались позивачу виключно до судового розгляду шляхом подачі адвокатських запитів на безоплатній основі.
01 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення, в яких зазначає, що помилковими є доводи позивача про те, що відшкодування заробітної плати має здійснюватися російською федерацією, оскільки АТ «Укрзалізниця» має право зворотної вимоги в порядку регресу до завдавача шкоди.
Відповідач не надав доказів про те, що між роботодавцем та позивачем як робітником було погоджено право і час звернення роботодавця до робітника саме засобами мобільного зв'язку, а отже висновки, викладені у вказаних актах не можна вважати «винятково підтвердженим виявленим фактом», оскільки при їх складанні членами комісії СП «Лиманське локомотивне депо» не було враховано, що в місті постійного проживання позивача може бути відсутній мобільний зв'язок та/або пошкоджений мобільний телефон та інше, внаслідок чого робітник не зможе відповісти на дзвінок. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що дійсно членами комісії засобами телефонного зв'язку встановлювалось місцезнаходження позивача.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Заяви АТ «Укрзалізниця» про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (зазначено, що: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22; відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах; суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправними та скасування дії актів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року, наказів від 29 квітня 2022 року № 515/ТЧ-1 та від 15 липня 2022 року 698/ос, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вирішення питання про судові витрати. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 16 жовтня 2021 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» (регіональна філія «Донецька залізниця») та займає посаду водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів СП «Лиманське Локомотивне депо».
У період з 22 лютого 2022 року в зв'язку з хворобою ОСОБА_1 проходив лікування в КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Дружківської міської ради у м. Дружківка Донецької області до 26 лютого 2022 року та перебував на лікарняному до 01 березня 2022 року.
Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25 лютого 2022 року № 74-Н, з метою забезпечення захисту соціально-економічних прав та інтересів працівників регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», в структурних підрозділах регіональної філії «Донецька залізниця» встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни.
Наказом в.о. начальника депо структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2022 року №445/ТЧ-1 «Про встановлення простою», з 02 березня 2022 року ОСОБА_1 встановлений простій, з причин, які не залежать від працівника, та пунктами 3, 4 вказаного наказу встановлена оплата за вимушений простій, з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) працівнику, а також наказано позивачу на час простою не виходити на роботу (робоче місце) та перебувати вдома. У робочі дні за графіком роботи бути готовими стати до роботи у разі отримання телефонного повідомлення від безпосереднього керівника (або його заступника) про закінчення простою.
З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений шляхом телефонного дзвінку на його особистий номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами по справі.
Наказом в.о. начальника депо структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2 від 16 березня 2022 року № 456/ТЧ-1 «Про внесення змін до наказів про встановлення простою працівнику структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» були внесені зміни у наказ від 01 березня 2022 року № 445/ТЧ-1, якими встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, час вимушеного простою з причин, що не залежать від працівника товариства, оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої (ого) працівнику, а також зобов'язано помічника з кадрових питань СП «Лиманське локомотивне депо» повідомити працівників про виконання робіт не пізніше строку визначеного наказом про простій.
Наказом в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» від 29 квітня 2022 року №515/ТЧ-1, на підставі акта комісії СП «Лиманське локомотивне депо» від 29 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року ОСОБА_1 припинено «простій» та віднесено його до розряду обліку працівників НЗ (відсутній з нез'ясованих причин) до відміни.
Наказом в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» від 15 липня 2022 року №698/ос, на підставі акту комісії СП «Лиманське локомотивне депо» від 15 липня 2022 року, з 18 липня 2022 року було припинено облік працівника НЗ (відсутній з нез'ясованих причин) та до припинення або скасування воєнного стану в призупинено дію трудового договору з працівником ОСОБА_1 на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання противними та скасування дії актів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 просив визнати протиправними акт від 29 квітня 2022 року про неможливість встановлення місцезнаходження працівників та акт від 15 липня 2022 року про неможливість надання та виконання роботи працівниками структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
суди такі вимоги задовольнили, пославшись на те, що відповідач не довів законність та обґрунтованість висновків, викладених у цих актах, проте не звернули увагу, що незгода позивача з висновками, викладених в зазначених актах, можуть складати зміст та сутність його доводів у межах спору щодо припинення йому простою та призупинення дії трудового договору, а не бути окремим предметом позову. Аргументи позову щодо підтвердження/непідтвердження встановлення місцезнаходження працівника, неможливість надання та виконання роботи працівниками, що відображено в цих актах, має перевірити суд у межах спору про скасування наказу, яким припинено простій працівнику з підстав нез'ясованих причин відсутності працівника, а також щодо призупинення трудового договору у зв'язку неможливістю надання та виконання роботи працівником. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визнання протиправними (незаконними) та скасування актів (їх дії), складених відповідною комісією роботодавця, і такі позовні вимоги не підлягають судовому розгляду;
суди зробили помилковий висновок про можливість розгляду по суті зазначених позовних вимог. Тому оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання протиправними та скасування дії актів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2022 року належить скасувати та провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним наказів від 29 квітня 2022 року № 515/ТЧ-1 та наказу від 15 липня 2022 року № 698/ос, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі ? Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (стаття 34 КЗпП України).
Згідно з частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, у тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівником розряду (окладу).
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження
№ 61-6935сво24) зроблено висновки, що «сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року у справі № 405/1004/23 вказано, що «апеляційний суд встановив, що територіально місцезнаходження Докучаєвського відділення відповідача, в якому ОСОБА_2 займає посаду бухгалтера, розташоване за адресою: Донецька область м. Волноваха вул. Магістральна, 54. З 27 лютого 2022 року, після широкомасштабного вторгнення російської федерації, на території міста Волноваха велися активні бойові дії, в результаті чого місто тимчасово окуповане та включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309. Через військову агресію проти України та перебування частини структурних підрозділів на тимчасово окупованих територіях підприємство не змогло забезпечити працівників, зокрема і ОСОБА_1, умовами виконання роботи за трудовим договором, тому прийнятий оскаржуваний наказ. Як на підставу для призупинення дії трудового договору зазначено - перебування на непідконтрольній території. ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року на будь-який зв'язок з ПАТ «Донецькоблгаз» не виходила, на телефонні дзвінки не відповідала, не повідомила роботодавця про своє місцезнаходження та бажання виконувати роботу, обміну документами не було. За такої ситуації станом на час призупинення з нею трудового договору роботодавець не був обізнаним, що позивач покинула окуповану територію. Лише 26 жовтня 2022 року, тобто через 8 місяців після виїзду до міста Івано-Франківська, ОСОБА_1 надала пояснювальну записку та заяву, в яких повідомила про своє місцезнаходження і з яких вбачається, що про своє місцезнаходження - місто Івано-Франківськ керівництво раніше вона не повідомляла. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволені позову, оскільки встановив наявність станом на час призупинення з позивачем трудового договору обставин, які унеможливлювали надання відповідачем роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (окупація та перебування Докучаєвського відділення відповідача на непідконтрольній території), а позивачем - її виконувати (з урахуванням ненадання роботодавцю інформації про виїзд позивача з окупованої території та її місцезнаходження)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
визнаючи протиправним наказ від 29 квітня 2022 року, яким фактично припинено простій у зв'язку з тим, що відповідачеві не вдалось встановити місце перебування позивачеві та, як наслідок, зупинено нарахування та виплату працівникові заробітної плати, суди не врахували, що матеріали справи не містять доказів, які б спростовували наведений факт, який підтверджується комісійним актом від 29 квітня 2022 року, а позивач у цей час перебував на окупованій території, що власне сам позивач не заперечував та зазначав, що починаючи з 26 лютого 2022 року та під час окупації Лиманської міської територіальної громади Донецької області з 17 квітня 2022 року він фактично проживав за місцем своєї реєстрації в с. Торське Донецької області. У зв'язку з цим недоречними є доводи позивача, які враховані судами, що він в телефонному режимі інформував в.о. начальника депо СП «Лиманське локомотивне депо» ОСОБА_2. про своє місцезнаходження та висловлював готовність приступити до роботи. Томупомилковими є висновки суду про визнання протиправним наказу від 29 квітня 2022 року;
вважаючи незаконним призупинення дії трудового договору, суди виходили з того, що на час видачі оспорюваного наказу, так і на час розгляду справи, АТ «Укрзалізниця» здійснював свій основний вид діяльності, обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останньому її виконувати, в цій справі не встановлено;
суди не врахували установлені обставини цієї справи, зокрема, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працюючи водієм автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту і експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»; місцезнаходження регіональної філії, в якій працював відповідач, знаходиться у місті Лиман Донецької області; місцем проживання позивача є с. Торське Лиманської міської територіальної громади Донецької області, яке було тимчасово окупованою російською федерацією територією України з 17 квітня 2022 року по 01 жовтня 2022 року, а м. Лиман Лиманської міської територіальної громади - з 25 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року, які з 25 лютого 2022 року були віднесені до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (території можливих бойових дій); на момент прийняття наказу про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 перебував на тимчасово окупованій території України (за місцем проживання), з окупованої території не виїхав;
за таких обставин обґрунтованими є заперечення відповідача, що він не міг забезпечити позивачеві умови праці за місцезнаходженням регіональної філії з огляду на її перебування на момент прийняття наказу про призупинення дії трудового договору на території, на яких велися бойові дії і яка з 25 травня 2022 року була окупована, або дистанційно, з огляду на специфіку його роботи. А факт перебування ОСОБА_1 на окупованій території свідчить про неможливість виконувати ним свої трудові обов'язки. Тому помилковими є висновки суду про визнання протиправним наказу від 15 липня 2022 року, оскільки станом на час призупинення з позивачем трудового договору наявні обставини, які унеможливлювали надання відповідачем роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (бойові дії, окупація та перебування регіонального відділення відповідача на непідконтрольній території), а позивачем - її виконувати (з урахуванням перебування позивача на окупованій);
оскільки вимоги про визнання незаконними вказаних наказів про припинення простою та призупинення дії трудового договору не підлягають задоволенню, немає підстав і для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
суди не звернули уваги, що поновлення працівникана попередній роботі є наслідком його незаконного звільнення або незаконного переведення на іншу роботу, тому помилково задовольнили цю вимогу як наслідок задоволення вимоги у спорі про визнання незаконними наказу про призупинення дії трудового договору.
Тому оскаржені судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині належить скасувати, в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування дії актів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року ? закрити провадження у справі, а в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування дії наказів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2022 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на роботі ? ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
У зв?язку з цим не підлягає поновленню виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зупинене ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року до закінчення касаційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частини шоста, десята, тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки встановлено наявність підстав для скасування судових рішень та відмову у позові, належить скасувати судові рішення в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» судових витрат.
За подання апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» сплатило 5 386,79 грн судового збору (а. с. 219), за подання касаційної скарги - 10 899,18 грн судового збору, тобто всього 16 285,97 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу)та поновлення на роботі, проте не звільнений від сплати судового збору щодо інших вимог.
Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця» належить стягнути частину судових витрат на сплату судового збору в сумі 12 024,32 грн. Інша частина судових витрат АТ «Укрзалізниця» на сплату судового збору в сумі 4 261,65 грн підлягає відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом тим ОСОБА_1 не сплачував судовий збір у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а мав сплатити 4 294,40 грн, а тому суд стягує з ОСОБА_1 судові витрати АТ «Укрзалізниця» повністю (без компенсації витрат АТ «Укрзалізниця» за рахунок держави).
Керуючись статтями 141, 255, 256, 400, 409, 412, 414, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання протиправними та скасування дії актів від 29 квітня 2022 року та від 15 липня 2023 року, наказів від 29 квітня 2022 року № 515/ТЧ-1 та від 15 липня 2022 року 698/ос, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вирішення питання про судові витрати скасувати.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання протиправними та скасування дії акта від 29 квітня 2022 року про неможливість встановлення місцезнаходження працівників та акта від 15 липня 2023 року про неможливість надання та виконання роботи працівниками структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» закрити провадження у справі.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання протиправними та скасування дії наказу від 29 квітня 2022 року № 515/ТЧ-1, наказу від 15 липня 2022 року № 698/ос, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на Акціонерного товариства «Укрзалізниця» 16 285,97 грн судових витрат на сплату судового збору.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко