05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 694/1099/22
провадження № 61-15567св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Корсунь-Шевченківського нотаріального округу Митрофанова Любов Пантелеймонівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Корсунь-Шевченківського нотаріального округу Митрофанова Л. П., про визнання недійсним договору міни.
Позов мотивований тим, що на підставі рішення виконкому Черепинської сільської ради народних депутатів № 27 від 20 березня 2001 року йому передано у власність земельну ділянку площею 1,6305 га, яка розташована на території Черепинської сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 24 квітня 2001 року.
29 березня 2013 року через складні сімейні обставини та погіршення стану здоров'я, він видав на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність для, як він вважав, оформлення виплати за пай в грошовій формі.
01 березня 2017 року він уклав договір оренди земельної ділянки з СТОВ «Аграрник», одними із співвласників якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Станом на 29 січня 2019 року земельна ділянка площею 1,6305 га з кадастровим номером 7122589400:09:001:0132 ще перебувала у його власності згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта. У подальшому, дізнавшись про те, що відповідачі продають СТОВ «Аграрник» та передають земельні ділянки у власність третіх осіб, 31 травня 2019 року він відкликав довіреність.
04 лютого 2020 року з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта стало відомо, що у його власності перебуває інша земельна ділянка площею 0,002 га (2 кв. м), кадастровий номер 7124989500:03:003:0564. Дата реєстрації - 12 грудня 2018 року. Підставою виникнення права власності є договір міни земельними ділянками від 26 грудня 2018 року.
Вважає, що договір міни був оформлений і внесений до реєстру «заднім числом», оскільки станом на 29 січня 2019 року у його власності ще перебувала земельна ділянка площею 1,6305 га. На його думку, відповідачі, вступивши в злочинний зговір, вводять в оману людей похилого віку та хворих людей, які перебувають в складних життєвих обставинах, скуповуючи за безцінь паї і оформлюючи на себе заповіти.
З умов договору міни земельних ділянок вбачається, що обмін земельних ділянок здійснюється з грошовою доплатою ОСОБА_3 в розмірі 32 210,00 грн, однак така виплата не була здійснена. Також з огляду на істотну різницю у вартості земельних ділянок, які не знаходились всередині єдиного масиву, оспорюваний договір міни має всі ознаки договору купівлі-продажу земельної ділянки. Спірний договір міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок часток (паїв)», ЗК України, ЦК Україна. Обміняними можуть бути тільки рівноцінні за вартістю земельні ділянки схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Отже, обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни, відбувся не за схемою «пай на пай», а за схемою платного відчуження земельної ділянки з наданням іншої земельної ділянки з істотною різницею між нормативними грошовими оцінками яка становить 98,7 відсотків (замість допустимих не більше 10 відсотків).
ОСОБА_2 як його повірений діяв не в інтересах свого довірителя, а у своїх власних інтересах. При цьому ОСОБА_2 не повідомив його про укладення договору та не надав його примірник. Умови оспорюваного договору міни йому стали відомі лише після витребування судом нотаріальної справи, що є підставою для визнання поважними причинами пропущення строку позовної давності.
ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір міни земельними ділянками від 26 грудня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір міни земельними ділянками від 26 грудня 2018 року, посвідчений нотаріусом Митрофановою Л. П., зареєстрований на № 1884, укладений між ОСОБА_2 як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за яким у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,0020 га, що розташована в адміністративних межах Яснозірської сільської ради Черкаського району, Черкаської області, кадастровий номер 7124989500:03:003:0564 (номер запису про право власності 29666836 від 26 грудня 2018 року) та у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка площею 1,6305 га, розташована на землях Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, кадастровий номер 7122589400:09:001:0132 (номер запису про право власності 29666680 від 26 грудня 2018 року).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , діючи від імені позивача, уклав договір міни земельних ділянок, який суперечить інтересам позивача з огляду на нерівноцінність вказаних ділянок, необговорення вказаного договору з позивачем до його укладення, неотримання позивачем грошей за цим договором. При цьому частину документів за цим договором (оцінку земельної ділянки позивача) замовляв інший відповідач - ОСОБА_3 , і, хоча у останнього були повноваження на вчинення таких дій, однак, на думку суду, це вказує на зловмисну домовленість відповідачів між собою. Таким чином, з урахуванням положень статті 232 ЦК України, суд вважає, що ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, уклав договір міни земельних ділянок, при цьому довіритель (позивач) зазначений правочин не схвалював, грошових коштів від договору міни не отримував, усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та свідомо допускав настання несприятливих наслідків для довірителя. Сукупність зібраних у справі доказів свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_1 , з іншою особою - ОСОБА_3 при укладенні договору міни земельних ділянок.
При цьому суд погоджується зі стороною відповідача, що на час укладення договору законодавчих обмежень щодо укладення такого договору не було. Крім того, суд не бачить підстав для відмови у позові в зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки під час розгляду справи було встановлено та підтверджено витягом з державного реєстру те, що позивач дізнався про оспорюваний договір 04 лютого 2020 року, тобто позовна давність на час подання позовної заяви (30 червня 2022 року) не сплинула.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Корсунь-Шевченківського нотаріального округу Митрофанової Л. П. задоволено.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 488,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 488,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Корсунь-Шевченківського нотаріального округу Митрофанової Л. П. судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 488,60 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони договору міни від 26 грудня 2018 року не мали будь-яких заборон щодо обміну земельними ділянками, оскільки обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються норми Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав. Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 як представником за довіреністю ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають статтям 203, 715, 716 ЦК України. Крім того, оскільки договір міни було укладено 26 грудня 2018 року, то положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року, який набрав чинності 01 січня 2019 року, щодо допустимої різниці між нормативними грошовими оцінками обмінюваних земельних ділянок не більше 10 відсотків, не можуть бути застосовані при вирішенні цього спору щодо дійсності/недійсності оспорюваного правочину. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та про його недійсність.
Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо несплати ОСОБА_3 доплати за земельну ділянку позивача в сумі 32 210,00 грн спростовуються матеріалами справи, зокрема, самим договором міни, у пункті 1.9 якого зазначено, що своїм підписом під цим договором сторони підтверджують відсутність претензій будь-якого фінансового характеру одна до іншої. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 29 березня 2013 року надав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність, якою, серед іншого, уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на придбання на його ім'я, відчуження, здачу в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, визнаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. Виходячи з зазначеного, ОСОБА_2 протягом 6 років (до припинення дії довіреності - 31 травня 2019 року) був уповноважений на придбання на ім'я ОСОБА_1 , відчуження, здачу в найм (оренду) щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна. Для цього йому надано право, зокрема, розписуватися за ОСОБА_1 . Тобто довіреність відповідає дійсним намірам позивача створити відповідні юридичні наслідки. Вказана довіреність недійсною визнана не була. За таких обставин колегія суддів вважає, що волевиявлення позивача на укладання спірного договору міни земельних ділянок було дійсним, а тому доводи ОСОБА_1 в суді першої інстанції про те, що під час укладання спірного правочину не було його волевиявлення є необґрунтованими. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що посвідчена нотаріусом довіреність отримана в незаконний спосіб.
Тому з позивача на користь відповідача та третьої особи слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. У зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 від сплати судового збору, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» з позивача в дохід держави слід стягнути 1 488,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Аргументи учасників справи
У листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що апеляційні скарги подані за межами строку апеляційного оскарження та заявники не подали заяви про поновлення пропущеного строку. Згідно з довідкою про доставку електронного листа представнику відповідачів - Милаш Г. А. рішення суду було надіслано 22 травня 2023 року о 15 год 10 хв 48 сек. та доставлено до електронної скриньки адвоката цього ж дня. Незважаючи на наведене, апеляційну скаргу Милаш Г. А. , діючи в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подала лише 23 червня 2023 року.
Апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_3 були виконані істотні умови договору, а саме не здійснено грошову доплату у розмірі 32 210,00 грн. Відповідачі не надали доказів на підтвердження вказаної обставини. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як його представник за довіреністю усвідомлював, що вчиняв правочин всупереч інтересам довірителя та свідомо допускав настання несприятливих наслідків для нього. Апеляційний суд наведеного не спростував та того, що наявні у справі докази вказують на зловмисну домовленість відповідачів, оскільки оспорюваний договір суперечить його інтересам, предметом обміну є нерівноцінні земельні ділянки, грошову доплату він не отримав. Обмін його більшої земельної ділянки на меншу з доплатою без отримання грошової доплати суперечить частині третій статті 715 ЦК України щодо можливості встановлення доплати у договорі міни. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач ОСОБА_2 діяв не в інтересах особи, яку він представляє, а у власних інтересах та інтересах іншого повіреного ОСОБА_3 .
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Милаш Г. А. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що апеляційна скарга представником відповідачів була подана засобами поштового зв'язку 21 червня 2023 року, а не 23 червня 2023 року, як вказує позивач у касаційній скарзі. Строк подачі апеляційної скарги не пропущений, оскільки останнім днем подачі апеляційної скарги вважається 21 червня 2023 року о 24:00 год.
Вважає, що апеляційний суд в повній мірі дослідив докази та вивчив матеріали справи, правильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19).
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відзив приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Митрофанової Л. П. на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 24 квітня 2001 року ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 1,6305 га, розташована на території Черепинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
29 березня 2013 року ОСОБА_1 на підставі довіреності уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями, серед іншого, у питаннях придбання на ім'я ОСОБА_1 , відчуження, здачі в найм (оренду), передачу в заставу в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій, щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. Довіреність видана строком на 10 років з правом передоручення повноважень третім особам і дійсна до 29 березня 2023 року. На вказаній довіреності міститься відмітка, що така прочитана ОСОБА_1 , її зміст останньому зрозумілий та відповідає його волі, що підтверджено підписом ОСОБА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Корсунь-Шевченківського районного нотаріального округу Черкаської області Митрофановою Л. П., зареєстровано в реєстрі за № 442.
29 березня 2013 року ОСОБА_1 на випадок його смерті заповів ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,6305 га, що розташована на території Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, належну ОСОБА_1 .
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 29 березня 2013 року останній одержав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000,00 грн за належну ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЧР-9-24-544, земельну ділянку площею 1,6305 га, кадастровий номер 7122589400:00:00:544, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Майнових претензій ОСОБА_1 не має та мати не буде. Справжність підпису ОСОБА_1 у вказаній заяві засвідчено приватним нотаріусом Корсунь-Шевченківського районного нотаріального округу Черкаської області Митрофановою Л.П. Заяву зареєстровано в реєстрі за № 443.
01 березня 2017 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та СТОВ «Аграрник» (орендарем) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець передає для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування (оренда) земельну ділянку площею 1,6305 га, кадастровий номер 7122589400:09:001:0132 (попередній 7122589400:00:00:544), яка знаходиться в адміністративних межах Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Договір укладено на строк до 31 грудня 2065 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 23 листопада 2018 року, земельна ділянка площею 1,6305 га, кадастровий номер 7122589400:09:001:0132, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є приватною власністю ОСОБА_1 . Дата державної реєстрації земельної ділянки - 10 квітня 2017 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, сформованого 19 грудня 2018 року, земельна ділянка площею 0,002 га, кадастровий номер 7124989500:03:003:0564, яка знаходиться в адмінмежах Яснозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є приватною власністю ОСОБА_3 . Дата реєстрації земельної ділянки - 12 грудня 2018 року.
26 грудня 2018 року між ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 29 березня 2013 року за № 442, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої сторони, укладено договір міни земельними ділянками, за яким: у власність ОСОБА_1 надходить земельна ділянка площею 0,002 га, кадастровий номер 7124989500:03:003:0564 (земельна ділянка 2), яка знаходиться в адмінмежах Яснозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; у власність ОСОБА_3 надходить земельна ділянка площею 1,6305 га, кадастровий номер: 7122589400:09:001:0132 (земельна ділянка 1), яка знаходиться на території Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У пункті 1.7 договору міни зазначено, що: ринкова вартість земельної ділянки 1 за цим договором складає 32 610,00 грн (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки с/г призначення площею 1,6305 га від 08 листопада 2018 року); ринкова вартість земельної ділянки 2 за цим договором складає 400,00 грн (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0020 га від 20 грудня 2018 року).
Відповідно до пункту 1.8 договору міни за погодженням сторін вартість земельних ділянок, що належить кожній із сторін, визнана рівною і становить 32 610,00 грн. За цим договором Стороною 2 Стороні 1 здійснюється грошова доплата в сумі 32 210,00 грн. Такий обмін земельними ділянками, визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-якої зі сторін, так і з боку третіх сторін, а також збігу будь-яких важких обставин.
Згідно з пунктом 1.9 договору міни своїм підписом під цим договором сторони підтверджують відсутність претензій будь-якого фінансового характеру одна до іншої.
Вказаний договір міни підписаний Стороною 1 - ОСОБА_2 та Стороною 2 - ОСОБА_3 . Договір міни посвідчено приватним нотаріусом Корсунь-Шевченківського районного нотаріального округу Черкаської області Митрофановою Л.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1884.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 26 грудня 2018 року, земельна ділянка площею 1,6305 га з кадастровим номером 7122589400:09:001:0132, є приватною власністю ОСОБА_3 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою 04 лютого 2020 року, власником земельної ділянки площею 0,002 га, кадастровий номер 7124989500:03:003:0564, є ОСОБА_1 , дата державної реєстрації права власності - 26 грудня 2018 року, підстава виникнення права власності - договір міни земельними ділянками від 26 грудня 2018 року.
Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 31 травня 2019 року довіреність, посвідчена 29 березня 2013 року за № 442, припинила дію 31 травня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 710/1260/21).
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі
№ 359/12165/14-ц).
Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Повірений зобов'язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) зазначено, що:
«56. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.
57. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» і відступає від цього висновку з огляду на таке:
58. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків».
59. Згідно з частиною другою статті 37-1 ЗК України, яка чинна з 1 січня 2019 року, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками. Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.
73. Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
74. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
75. У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).
76. Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
77. Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
78. Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
79. Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
80. Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
81. Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, на яку посилається заявник, вказано, що «правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. … довіреність не завжди може містити деталізований та виключний перелік дій, на вчинення яких довіритель уповноважує представника. Тому з урахуванням того, що за загальним правилом представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя, та враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, суд апеляційної інстанції мав дослідити питання добросовісності представника та в чиїх інтересах він діяв, укладаючи договір іпотеки. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)».
Тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц).
Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Укладення договору купівлі-продажу у ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця. Неотримання продавцем грошових коштів за договором купівлі-продажу, укладеним продавцем, від імені якого діяв представник, не свідчить про недійсність договору, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 (провадження № 61-17178сво23)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
у червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, вказавши, що: оспорюваний договір міни укладений з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)); ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вступили в злочинний зговір, вводять людей в оману та за безцінь скуповують паї; ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір, діяв не в його інтересах як довірителя на підставі виданої 29 березня 2013 року довіреності, яка, в свою чергу, як він вважав, видавалась з метою оформлення виплат за пай в грошовій формі; грошову доплату за договором міни у розмірі 32 210,00 грн він не отримав;
апеляційний суд встановив, що: 29 березня 2013 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями, серед іншого, у питаннях придбання на ім'я ОСОБА_1 , відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій, щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; 29 березня 2013 року ОСОБА_1 на випадок його смерті заповів ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,6305 га, що розташована на території Черепинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, належну ОСОБА_1 та відповідно до заяви ОСОБА_1 від 29 березня 2013 року останній одержав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000,00 грн за належну ОСОБА_1 земельну ділянку; пунктами 1.8, 1.9 оспорюваного договору передбачено, що за цим договором Стороною 2 ( ОСОБА_3 ) Стороні 1 ( ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 ) здійснюється грошова доплата в сумі 32 210,00 грн. Своїм підписом під цим договором сторони підтверджують відсутність претензій будь-якого фінансового характеру одна до іншої;
апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо надання оцінки доводам позивача в частині укладення оспорюваного договору міни з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)), застосував редакцію відповідної норми ЗК України, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, врахував, що оспорюваний правочин вчинений 28 грудня 2018 року, а положення Закону України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року, який набув чинності 01 січня 2019 року щодо допустимої різниці між нормативними грошовими оцінками обмінюваних земельних ділянок не більше 10 відсотків, не можуть бути застосовані при вирішенні спору щодо дійсності/недійсності оспорюваного договору міни земельних ділянок. При цьому земельні ділянки, якими сторони обмінялись відповідно до умов оспорюваного договору, є сформованими. Тому суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для кваліфікації договору міни як нікчемного;
відхиляючи доводи щодо кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості апеляційний суд врахував, що довіреність від 29 березня 2013 року була чинною на момент укладення оспорюваного договору, містила перелік необхідних для укладення цього договору повноважень, а будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 не надав. Колегія судів погоджується з такими висновками, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, у тому числі обов?язків представника перед довірителем за наслідком виконання його доручення, зокрема щодо негайної передачі довірителеві всього одержаного у зв'язку з виконанням доручення, не є підставою для визнання недійсним відповідного договору. Проте це може бути підставою для стягнення відповідних коштів з представника.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційна скарга відповідачів була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а відповідне клопотання про поновлення пропущеного строку ними не було заявлено.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
22 травня 2023 року Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області ухвалив рішення у справі та цього ж дня склав його повний текст (т. 2, а. с. 74-80);
відповідно до довідки про доставку електронного листа представнику ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - Милаш Г. А. 22 травня 2023 року доставлено до електронної скриньки рішення від 22 травня 2023 року (т. 2, а. с. 87);
21 червня 2023 року представник ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - Милаш Г. А. засобами поштового зв'язку надіслала до Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2023 року, що підтверджується відтиском штемпеля АТ «Укрпошта», здійсненому на описі вкладення, та конвертом (т. 2, а. с.132, 133).
Отже, апеляційну скаргу подано в межах тридцятиденного строку на апеляційне оскарження.
За обставин цієї справи висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Тому у задоволенні касаційної скарги належить відмовити, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.
Згідно з частиною другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 (провадження № 61-17178сво23), не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко