(додаткова)
05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 278/3717/21
провадження № 61-4421св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційними скаргами ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконними та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Сладь Т. П. про передачу майна стягувачу від 17 грудня 2021 року та акт передачі майна в рахунок погашення боргу від 17 грудня 2021 року щодо передачі ОСОБА_3 1/2 частини автомобіля Mazda 3, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 автомобіль Mazda 3, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_3 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року задоволено. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасовано. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови касаційного суду. Додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року залишено в силі. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816,00 грн.
06 травня 2025 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Заява мотивована тим, що:
він є відповідачем у цій справі. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено, тобто рішення ухвалено на його користь. У встановлений законом спосіб він подав до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 70 000,00 грн. Додатковим рішенням суду першої інстанції його заяву задоволено частково та стягнено із позивача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн;
надалі позивач подав апеляційні скарги на рішення і додаткове рішення суду першої інстанції, а він (відповідач) - апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції в частині розміру стягненої суми витрат на правничу допомогу. Також він подавав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому було заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. За апеляційними скаргами (дві, подані позивачем, та одна ним (відповідачем)) апеляційний суд відкрив апеляційні провадження. Постановою апеляційного суду у задоволенні його апеляційної скарги відмовлено, апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано рішення та додаткове рішення районного суду, а позовні вимоги задоволено. Додатковою постановою апеляційного суду з відповідача стягнено на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн;
в подальшому відповідачем подано касаційні скарги на постанову і додаткову постанову апеляційного суду. Постановою касаційного суду касаційну скаргу відповідача на постанову апеляційного суду задоволено частково; касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду задоволено; постанову та додаткову постанову апеляційного суду скасовано; рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови касаційного суду; додаткове рішення суду першої інстанції залишено в силі; стягнено із позивача на користь відповідача судовий збір за подання касаційної скарги. Проте залишилося невирішеним питання щодо стягнення понесених відповідачем витрат на правничу допомогу. Оскільки Верховний Суд ухвалив рішення по суті справи на його користь, він має право вимагати відшкодування усіх судових витрат;
на переконання відповідача, касаційний суд повинен ухвалити додаткове рішення щодо наступних питань:
- під час розгляду справи в апеляційному суді відповідач подавав відзиви на апеляційні скарги позивача. Ним заявлялось про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Крім того, до ухвалення апеляційним судом рішення відповідач подавав докази понесення таких витрат. Логічно, що апеляційний суд, ухваливши рішення не на користь відповідача, не присудив до стягнення цих витрат. Проте Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, але питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним судом не вирішувалось. Тому відповідно до статті 270 ЦПК України ОСОБА_3 просив ухвалити додаткову постанову про стягнення із позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені під час розгляду справи апеляційним судом, в розмірі 20 000,00 грн;
- суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення про стягнення на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. На додаткове рішення відповідач подав апеляційну скаргу, яка була прийнята апеляційним судом до розгляду. Оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення не на його користь, логічно, що його апеляційна скарга залишена без задоволення. Тобто апеляційна скарга фактично не розглядалась взагалі, жодного мотиву її відхилення в постанові апеляційного суду не наведено, адже суд відмовив у задоволенні скарги лише з причини відмови у задоволенні позову. Касаційний суд постанову апеляційного суду скасував та ухвалив судове рішення на його користь. Таким чином, відпала та обставина, яка стала підставою для відмови в задоволенні його апеляційної скарги. При цьому Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду повністю, тобто також і в частині відмови у задоволенні його апеляційної скарги, але рішення в цій частині не ухвалив, тобто це питання є невирішеним. Висновок касаційного суду про залишення в силі рішення суду першої інстанції зроблений як наслідок повного скасування постанови апеляційного суду. Водночас його апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції не розглянута ні апеляційним, ні касаційним судом. Способом вирішення цього питання може бути або ухвалення рішення по суті вказаної апеляційної скарги або ж направлення справи у цій частині на розгляд апеляційного суду.
09 травня 2025 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення заяви іншим учасникам справи.
14 травня 2025 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу як представника.
21 травня 2025 року від ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення про те, що суд не вправі з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу. Підставою для такого зменшення можу бути лише активна дія протилежної сторони. При цьому не достатньо лише клопотання (заяви) без аргументації свого заперечення.
Щодо вимог заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вказав, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише як такі, що були дійсно понесені, але й враховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи ОСОБА_3 надавав адвокат Бородін Д. В., який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2021 року (т. 2, а.с. 174);
у пункті 2.1. договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2021 року передбачено, що оплата за цим договором визначається і здійснюється відповідно до протоколу погодження гонорару, який є невід'ємною частиною цього договору;
у матеріалах справи також наявний ордер від серії АМ № 1018025, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2021 року (т. 2, а. с. 44), а також копія свідоцтва Бородіна Д. В. про право на зайняття адвокатською діяльністю від 12 квітня 2012 року № 645 (т. 2, а. с. 43);
06 листопада 2023 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_3 - адвокат Бородін Д. В. направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року. У цьому відзиві викладено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу відповідача у суді апеляційної інстанції (підготовка відзиву, участь у судовому засіданні) в розмірі 20 000,00 грн. Крім того, до відзиву долучено копію протоколу погодження гонорару від 24 жовтня 2023 року, в якому визначено вартість адвокатських послуг в розмірі 20 000,00 грн (т. 3, а. с. 23);
отримавши відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 заперечення щодо розміру витрат відповідача на адвоката не подав;
постановою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_3 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року задоволено. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасовано. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови касаційного суду. Додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року залишено в силі. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816,00 грн (т. 4, а. с. 93-109).
Враховуючи результат розгляду справи, відсутність заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про стягнення відповідних витрат із позивача.
За таких обставин заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 20 000,00 грн слід задовольнити.
Щодо вимог заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення стосовно вирішення його апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
додатковим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн;
не погодившись із додатковим рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. За результатом апеляційного перегляду справи, у зв'язку із задоволенням апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення і додаткове рішення суду першої інстанції, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовлено;
у заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач стверджує, що його апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції фактично не розглядалась, жодного мотиву її відхилення в постанові апеляційного суду не наведено, а у її задоволенні відмовлено із причини відмови у задоволенні позову. Касаційний суд постанову апеляційного суду скасував та ухвалив судове рішення на його користь. Таким чином, відпала та обставина, яка стала підставою для відмови в задоволенні його апеляційної скарги;
проте ОСОБА_3 у касаційних скаргах на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року жодних мотивів щодо розміру витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не наводив, додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2023 року в касаційному порядку не оскаржив. Тому суд касаційної інстанції, здійснюючи перегляд справи в межах доводів касаційної скарги, не мав підстав для касаційного перегляду справи у відповідній частині.
За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення стосовно вирішення його апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції слід відмовити.
Керуючись статтями 137, 141, 270, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити чатково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 20000,00 грн.
В задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко