06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 193/562/24
провадження № 61-9598ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року, додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Дніпропетровська обласна прокуратурf, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Пізняк В. І., звернувся до суду з позовом до Держави в особі ГУ НП в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що в провадженні слідчого управління ГУ НП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року, в якому він є потерпілим.
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ НП в Дніпропетровській області Кукуш А. В. від 09 червня 2017 року вказане кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Між тим, 12 жовтня 2017 року ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпро скасовано вищевказану постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12017040000000106.
Зазначав, що з моменту скасування постанови, а саме з 12 жовтня 2017 року до часу звернення до суду з позовом, тобто за сім років, не проведено жодної слідчої дії, що на його думку, очевидно вказує на порушення розумних строків під час досудового розслідування.
Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Крім того, у зв'язку з відмовою у розслідуванні кримінального провадження винні особи, які під впливом погроз та шахрайських дій змушували його укладати кредитні договори, за якими техніку та кошти він не отримував, до відповідальності не притягнуті. Фінансовими установами до нього подано позови на загальну суму 140 962,28 грн. Це все супроводжується постійними телефонними дзвінками від колекторських організацій, надходженням на адресу підприємства, в якому він працює, постанов про здійснення відрахування з його доходів, незаконним стягненням з нього коштів.
Вказував, що у грудні 2022 року він вже звертався до суду з аналогічним позовам, за результатами розгляду якого на його користь з Державного бюджету України стягнуто моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 10 000 гривень.
Між тим, незважаючи на наявність вказаного судового рішення, орган досудового розслідування до цього часу так і не вчинив жодних слідчих дій у рамках кримінального провадження № 12017040000000106, чим продовжив вчиняти протиправну бездіяльність.
Розмір моральної шкоди позивач оцінив в 1 000 000,00 грн. Також просив стягнути судові витрати, понесені у зв'язку з судовим розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави в особі ГУ НП в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Дніпропетровська обласна прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, задоволені частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пізняка В. І. про ухвалення додаткового рішення задоволена частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 3 000, 00 грн.
У задоволенні решти частини вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року апеляційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року та додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року залишено без змін.
22 липня 2025року ГУ НП в Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року, додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження ГУ НП в Дніпропетровській області зазначило пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 638/1420/16-ц.
Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів наявності підстав, які б свідчили про завдання йому моральної шкоди у зв'язку з незаконними діями органів досудового слідства у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
За змістом частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Суди встановили, що рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року, ухваленим у справі № 193/1132/22, відмовлено у задоволенні позову представника позивача ОСОБА_2 , який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 до ГУ НП в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасовано рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ГУ НП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 10 000 гривень.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 постанову суду апеляційного суду змінено у частині необхідності стягнення присуджених коштів (10 000 грн) з Державного бюджету України.
Під час розгляду цивільної справи № 193/1132/22 судами встановлено, зокрема, що у провадженні слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року, в якому ОСОБА_1 визнаний потерпілим. Відповідно до фабули з витягу з указаного кримінального провадження 19 лютого 2016 року особи за попередньою змовою між собою, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи чужим майном потерпілого ОСОБА_1 , а саме грошима в сумі 20 600,00 грн, спричинивши йому матеріальних збитків на вищевказану суму.
Цей позов поданий ОСОБА_1 після вирішення справи № 193/1132/22, в якій наголошено на шестирічному строку бездіяльності та неефективності органу досудового розслідування кримінального провадження № 12017040000000106. Разом з тим органи досудового розслідування так і не поновили слідчих дій, відтак суди попередніх інстанцій встановили, що у цьому кримінальному провадженні на теперішній час слідство взагалі не проводиться.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Засіб юридичного захисту від надмірної тривалості провадження вважатиметься ефективним, якщо його можна використати для того, щоб прискорити постановлення рішення органом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року в справі «Антоненков та інші проти України», заява № 14183/02).
Надмірна тривалість розгляду справи здатна призвести до моральних страждань особи, що підтверджується практикою ЄСПЛ, відповідно до якої порушення, пов'язані з надмірною тривалістю судового розгляду, автоматично тягнуть за собою моральну шкоду. Опис таких страждань може включати в себе: посилання на тривалу невизначеність спірних правовідносин; необхідність відвідування безлічі судових засідань, що відбуваються у конфліктній обстановці; їх багаторазові відкладення з незалежних від особи причин; неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність; підрив репутації особи в тій чи іншій сфері тощо.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ЄСПЛ виходить з презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
На цьому також наголошував Верховний Суд у постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22, від 28 липня 2025 року у справі № 712/3308/23.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що встановлені факти свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, орган досудового розслідування мав би або закрити провадження №12017040000000106 від 03 лютого 2017 року, або звернутися до суду з обвинувальним актом.
Враховуючи тривалість такої бездіяльності (більше півтора року) яка триває
з 28 червня 2023 року (ухвалення судового рішення у справі № 193/1132/22) і до цього часу, суди попередніх інстанцій дійшли достатньо обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування моральної шкоди, але у значно меншій сумі, яку заявив позивач, - у сумі 3 000 грн.
Доводи касаційної скарги щодо є необґрунтованими, оскільки здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні більше восьми років, свідчить про його надмірну тривалість, а отже і наявність передбачених законом підстав для виплати компенсації.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, підставами відшкодування моральної шкоди та надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди та глибині моральних страждань позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів у межах доводів касаційної скарги не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, порушено принципи розумності, добросовісності, пропорційності та справедливості або не дотримано приписів вищевказаних норм права.
Аргументи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Водночас, оскаржуючи додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року, залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року ГУ НП в Дніпропетровській області не навело жодного обґрунтування, які, на його думку, порушення допустив суд при визначенні розміру та розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах, які вказані вище, висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна ГУ НП в Дніпропетровській області на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року, додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року, додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Дніпропетровська обласна прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович