01 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 189/1684/24
провадження № 61-9005ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року у складі судді Чорної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, у складі колегії суддів: Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., повний текст складений 18 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що липні 2024 року ОСОБА_1 (батько) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (мати), третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2016 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний;
на теперішній час дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні позивача;
відповідачка не бажає бачити свою рідну доньку, не цікавиться її життям, не приймає участі у її вихованні, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний та психічний розвиток як складову виховання; не спілкується з донькою взагалі;
відповідно до судового наказу, виданого Покровським районним судом Дніпропетровської області 17 грудня 2018 року, з ОСОБА_1 (мати) на користь ОСОБА_1 (батька) стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 заробітку доходу (платника) аліментів, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 27 листопада 2018 року і до досягнення дитиною повноліття;
з січня 2020 року по червень 2024 року ОСОБА_1 (мати) взагалі не платила аліментів на користь ОСОБА_1 (батька) на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , в результаті чого станом на 14 червня 2024 року загальна заборгованість по сплаті аліментів становить 172 207,64 грн;
зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, позивач розцінює як ухилення від виховання дитини в зв'язку з винною поведінкою матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що, на думку позивача, є підставою для позбавлення батьківських прав.
Враховуючи викладене, позивач просив позбавити ОСОБА_1 , батьківських прав відносно її неповнолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 (батько) до ОСОБА_1 (мати), третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
недостатньо доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітньої дитини;
в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачка вела аморальний спосіб життя, притягалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, знаходиться на обліку лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога, притягалася до кримінальної відповідальності;
суду не надано жодних доказів порушення прав дитини та іншого з батьків у зв'язку з неможливістю вирішення якихось питань щодо місця проживання дитини, отримання нею документів тощо, на що посилалася сторона позивача;
проаналізувавши наявний в матеріалах справи висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку, що він є формальним, не достатньо об'єктивним та обґрунтованим;
сам висновок складений без участі відповідачки, не містить даних, які об'єктивно характеризують останню як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, не наведено доказів того, що орган опіки взагалі намагався здійснити виклик відповідачки, того, що він здійснював виїзд на її місце проживання, обстежував умови її проживання;
з пояснень в судовому засіданні представника органу опіки випливає, що орган опіки фактично не намагався віднайти матір і зібрати матеріали стосовно її особистості;
також відсутні будь-які докази звернення із питанням щодо поведінки відповідачки позивачем до опікунської комісії у 2018 році, а також того, що орган опіки вживав будь-яких заходів протягом 2018-2024 року, які були б спрямовані на налагодження відносин між дитиною та матір'ю;
у вказаному висновку комісія також посилалась на нотаріально посвідчену заяву відповідачки про відмову від своїх батьківських прав відносно доньки, ОСОБА_4 , однак, дана обставина не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки така відмова суперечить моральним засадам суспільства та порушує інтереси дітей;
той факт, що на час розгляду справи неповнолітня ОСОБА_4 проживає разом з батьком не є безумовною підставою для застосування таких наслідків, як позбавлення відповідачки батьківських прав;
один лише факт несплати аліментів відповідачкою не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав;
фактичні обставини справи, зокрема відсутність участі відповідачки у вихованні дитини, може свідчити про її низький батьківський потенціал, однак це, враховуючи вік дитини та життєву ситуацію в якій опинилися сторони, не може виправдовувати позбавленням її батьківських прав, оскільки таку ситуацію можливо вирішити за допомогою менш радикальних засобів;
позиція позивача - батька дитини, направлена не на захист прав та інтересів дитини, а здебільшого на реалізацію прав, які гіпотетично підпадають під зміст частини 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тоді як у справах такої категорії суд в першу чергу керується інтересами дитини, а не її батьків, про що свідчить його звернення із таким позовом після початку повномасштабної війни України з рф.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
врахувавши інтереси дитини, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування рішення та позбавлення батьківських прав відповідачки щодо своєї дитини;
суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів;
інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення.
У липні 2025 року ОСОБА_1 (батько) засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року скасувати рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що підставою для відмови узадоволенні позовної заяви про позбавлення батьківських прав може бути те, що мотивами даногопозову є інтереси позивача, який шляхом позбавлення матері дитини батьківських прав намагається ухилитися від мобілізації, оскільки в даному випадку вирішальне значення має не мотив заявника, а те, щоб усиновлення здійснювалось в інтересах дитини та забезпечило дитині стабільні та гармонійні умови її життя;
заява відповідачки про відмову від батьківських прав свідчить про фактичне визнання нею позову та небажання змінювати свою поведінку та ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків;
суди не врахували висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449цc18), від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22;
сумніви апеляційного суду в обґрунтованості висновку органу опіки від 19 січня 2018 року самі по собі не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав;
під час розгляду справи в суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_4 дала пояснення про те, що відповідачку (свою біологічну матір) вона взагалі не сприймає як матір, між ними взагалі відсутній будь-який психоемоційний зв'язок, мати взагалі не цікавиться її життям, розвитком, навчанням, фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
01 липня 2016 року рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано;
04 січня 2019 року державним виконавцем Покровського РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Покровського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання судового наказу №189/1990/18, виданого 17 грудня 2018 року Покровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 заробітку платника аліментів, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно;
згідно з довідкою Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 85269 від 14 червня 2024 року, станом на 14 червня 2024 року заборгованість по вищезазначеному виконавчому провадженню складає 172207,64 грн;
з довідки виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області №2569 від 27 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 разом з донькою, ОСОБА_4 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ;
21 травня 2024 року та 04 липня 2024 року депутатом Покровської селищної ради в присутності сусідів складені акти обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, в яких зазначено, що ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , самостійно виховує доньку та матеріально забезпечує, та надано характеристику ОСОБА_1 , в якій зазначено, що останній один виховує та матеріально забезпечує доньку, спиртними напоями не зловживає, скарг від сусідів на ОСОБА_1 не було, претензій з боку Покровської селищної ради до ОСОБА_1 немає;
згідно з копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 05 липня 2024 року про відмову від батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_6 , вона не заперечує проти усиновлення її малолітньої дочки будь-ким. В разі розгляду справи про позбавлення її батьківських прав, просить слухати справу в її відсутності;
з висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради від 07 листопада 2024 року, затвердженого рішенням Покровської селищної ради №294/0/9-24 від 21 листопада 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_1 , яка є матір'ю ОСОБА_4 , рішенням суду розлучена з ОСОБА_1 , після чого мати з дитиною пішла жити до співмешканця. Через два місяці ОСОБА_1 забрав доньку до себе. З того часу і до тепер дитина проживає з батьком. У 2018 році ОСОБА_1 звертався до сектору у справах дітей Покровської селищної ради з питання виконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 . Спеціалістом сектору була проведена відповідна робота щодо налагодження стосунків між матір'ю та донькою. ОСОБА_1 була попереджена про адміністративну відповідальність щодо невиконання батьківських обов'язків. Короткий час мати декілька разів телефонувала ОСОБА_5 , а потім знову зникла з життя доньки. Вона не виховувала її та не утримувала. На даний час ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів, яка становить 181 130,69 грн. Працівники служби у справах дітей намагалися з'ясувати ситуацію та отримати пояснення від матері дівчинки, виїжджали за місцем теперішнього проживання ОСОБА_1 , але вдома останньої не було, на телефонні дзвінки вона не відповідає. 05 липня 2024 року за № 2471 ОСОБА_1 написала нотаріально завірену заяву про те, що вона дає згоду на усиновлення її доньки будь-ким, тим самим відмовившись від батьківських прав на доньку. Враховуючи вищевикладене, згідно зі ст.164 СК України, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_4 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначив, що в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права заяви відповідача від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про невстановлення правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітньої доньки».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що позивачем не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та її винної поведінки, а тому відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами заяви відповідача про про відмову від батьківських прав безпідставні.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права заява відповідача від 05 липня 2024 року про відмову від батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_6 , не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, що обгрунтовано врахували суди прозгляді справи.
Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449цc18), від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат