06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 308/16230/23
провадження № 61-4930св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Данка В. Й., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Мацунича М. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2016 року AT КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 05 травня 2008 року, укладеного на забезпечення кредитного договору від 05 травня 2008 року.
Після набуття права власності на зазначену квартиру, банк звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання у досудовому порядку, шляхом надіслання вимоги про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, відповідачі продовжують користуватися нею та відмовляються добровільно виселятися, чим створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.
З урахуванням зазначеного, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла, а банк у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б відповідачам для проживання та не надав належних доказів наявності в них у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк набув право власності на спірне нерухоме майно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 109 ЖК України. Суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 109 ЖК України.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у позові, не врахував додані до апеляційної скарги докази, зокрема: довідку від 24 квітня 2008 року, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 липня 2024 року.
Так, згідно з довідкою від 24 квітня 2008 року, тобто до укладення договору іпотеки, ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_3 , тобто має інше житло для проживання разом із своєю сім'єю.
Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 , остання була зареєстрована у спірній квартирі 16 липня 2009 року. Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у спірній квартирі після укладення договору іпотеки від 05 травня 2008 року. Також відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані у спірній квартиріпісля укладення договору іпотеки.
ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вселилися до квартири, яка є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя, всупереч вимогам договору іпотеки.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є членами сім'ї колишнього власника житла ОСОБА_3 , тому не мають права користування цим майном і проживають у ньому незаконно, всупереч волі нового власника.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 липня 2024 року у ОСОБА_3 наявне інше житло, а тому спірна квартира не є єдиним житлом та постійним місцем проживання відповідачів.
Суди не врахували, що частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання. За наявності у особи у користуванні іншого об'єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом.
Суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у користуванні відповідачів, придатності цих об'єктів до проживання.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-5796св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 125/1144/21 (провадження № 61-5912св23); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 299803394 від 16 лютого 2022 року за ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 жовтня 2016 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 1474, виданий 05 травня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Анучин Г.В.; повідомлення, серія та норм E.L.V.0.0.0.0/3-688, виданий 12 липня 2016 року, видавник: ПАТ КБ «ПриватБанк»; повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 12 жовтня 2016 року, видавник: ПАТ КБ «ПриватБанк».
Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31963292 від 20 жовтня 2016 року, 17:19:24, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Стойка Н. М.
Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 лютого 2023 року відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 28 лютого 2023 року зареєстровані такі особи:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11 липня 2023 року банк направив відповідачам на адресу: АДРЕСА_4 , досудову письмову вимогу про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку з приміщення протягом 30 днів з моменту отримання претензії.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Отже, цією нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
Такі правові висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову банку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач не довів, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, доказів цього банк до суду першої інстанції не надав, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла,а банк у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б відповідачів для проживання та не надав належних доказів наявності в них у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили, чи мають відповідачі інше житлове нерухоме майно, та чи застосовуються до них положення статті 109 ЖК України щодо обов'язкового надання іншого житлового приміщення при виселенні, є безпідставними, оскільки саме на позивача, а не на суд, покладено обов'язок довести обґрунтованість своїх позовних вимог. Саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені (див. постанови Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/13 (провадження № 61-6731св20), від 08 листопада 2023 року у справі № 521/2574/21 (провадження № 61-5479св23) від 19 квітня 2024 року у справі № 183/6274/21 (провадження № 61-560 св24), від 26 червня 2025 року у справі № 718/3387/23 (провадження № 61-13682св24). Проте, звернувшись до суду із цим позовом, банк не довів належними та допустимими доказами існування у відповідачів іншого житлового нерухомого майна, що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував докази, додані до апеляційної скарги, є безпідставними, оскільки докази додані до апеляційної скарги позивач не подавав до суду першої інстанції, а відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вселилися до спірної квартири після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя, всупереч вимогам договору іпотеки, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки ці аргументи не були підставами позову (див. п. 170-172 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник