Постанова
Іменем України
06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 465/820/23
провадження № 61-2509св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виконавчий комітет Львівської міської ради, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Басистим Владиславом Олексійовичем, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 року в складі судді: Мартинишин М. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року (повне рішення складено 31 січня 2025 року) в складі колегії суддів:Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Позов мотивований тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1» погоджено прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літ. «Б-1» на АДРЕСА_1 , який збудувала громадянка ОСОБА_2 та зобов'язано департамент містобудування видати у встановленому порядку довідку про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою «Б-1» на АДРЕСА_1 . Обов'язковими умовами для надання такого погодження на час прийняття вищезазначеного рішення було подання заяви про прийняття в експлуатацію забудовником або його правонаступником чи повіреним та будівництво будинку в період з 05 серпня 1992 року до 01 січня 2018 року.
Позивачка вказувала, що житловий будинок садибного типу під літ. «Б-1» на АДРЕСА_1 , площею 58.4 кв. м збудований її батьком ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради № 523 від 13 червня 1972 року на земельній ділянці, закріпленій за Львівською меблевою фабрикою «Карпати», на якій він працював.
Станом на грудень 1991 року спірний будинок площею 58.4 кв. м уже повністю був збудований за кошти її батьків, а відтак викладені в оскаржуваному рішенні обставини про те, що ОСОБА_2 збудувала будинок такої ж площі і за тією ж адресою, не відповідають дійсності.
Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка успадкувала усе майно, належне спадкодавцю на день смерті, в тому числі і зазначений житловий будинок, про що отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого за нею зареєстровано право власності на житловий будинок садибного типу під літ. «Б-1» на АДРЕСА_1 , площею 58.4 кв. м, відтак рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 » порушуються її права як власника будинку.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 ».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а, від 09.11.2021 року у справі №542/1403/17). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17);
підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Тож, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №533/50/22);
у цій справі, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення від 29 грудня 2010 року №1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 », порушує її права або інтереси як власника житлового будинку загальною площею 58,4 кв. м, позначеного на плані літ. «Б-1», за адресою: АДРЕСА_1 ;
установивши, що позивачка не довела порушення оспорюваним рішенням його прав чи інтересів, виходячи з меж заявлених позовних вимог, наданих позивачем доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, яке в цьому випадку не відбулось;
приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21);
про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності заявлено представником відповідача - адвокатом Коваль О.Р. у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем;
з огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, то суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстави його необґрунтованості.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
позивачка у позовній заяві стверджує, що державним нотаріусом 21 листопада 2018 року листом № 3750/02-14 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю на момент смерті спадкодавця правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок. Тобто, підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок була відсутність правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , а не оскаржуване позивачкою рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1828 від 29 грудня 2010 року;
як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 24 липня 2020 року ОСОБА_1 , спадщина складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловий будинок позначений в плані літерою Б-1, загальна площа будинку 58.4 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м, вказаний житловий будинок належав спадкодавцю на підставі рішення органу місцевого самоврядування, виданого 13 червня 1972 року виконкомом Ленінської районної ради депутатів трудящих за №523, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35352173, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101, тобто, право власності на спірний житловий будинок на ім'я ОСОБА_3 зареєстровано після його смерті;
відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 217607463, виданим 24 липня 2020 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа 58.5 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м зареєстровано за ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, колегія суддів вважала, що право позивачки, як спадкоємця, оскаржуваним нею рішенням виконкому Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року не було порушене, оскільки оскаржуване рішення не перешкоджало позивачці зареєструвати за батьком, ОСОБА_3 , право власності на спірний житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер запису про право власності 35352173 від 03 лютого 2020 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101, а в подальшому отримати на своє ім'я свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданим 24 липня 2020 року, з якого вбачається, що спадщина складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловий будинок позначений в плані літерою Б-1, загальна площа будинку 58.4 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м, та зареєструвати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа 58.5 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м за ОСОБА_1 ;
оскільки право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 24 липня 2020 року зареєстроване за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101 і така реєстрація відбулася на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24 липня 2020 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М. на підставі заповіту ОСОБА_3 , колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення оскаржуваним рішенням виконкому Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року прав позивачки, як спадкоємця за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 , а сам факт наявності рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 » не є підставою для захисту прав позивачки без доведення належними та допустимими доказами порушення її прав та законних інтересів;
суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17). Отже, кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №533/50/22);
як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року №1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 », просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, яке, як вона вважає, порушує її право, як спадкоємця за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ні в позовній заяві, ні в суді не зазначила, які наслідки прийняття оскаржуваного нею рішення виконкому Львівської міської ради та не довела належними та допустимими доказами, що наслідком прийняття оскаржуваного рішення виконкому Львівської міської ради є порушення її прав чи законних інтересів. Слід звернути увагу і на ту обставину, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 » було прийняте 29 грудня 2010 року, тобто, за відсутності правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок на ім'я ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 . З врахуванням наведеного, колегія суддів вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення від 29 грудня 2010 року №1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 », порушує її права чи законні інтереси, як спадкоємця чи власника житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 58,4 кв. м, позначеного на плані літ. «Б-1», а відтак обґрунтована відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. З врахуванням змісту позовних вимог ОСОБА_1 , встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропуску позивачем позовної давності, що спростовує доводи апелянта в цій частині.
Аргументи учасників справи
27 лютого 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року (повне судове рішення складено 31 січня 2025 року), у якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд встановивши факт володіння позивачем на праві власності спірним будинком не встановив факт порушення прав власника рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятим стосовно будинку, яким цей орган визнає право за іншою особою - оскільки в спірному рішенні виконкому останній визнав факт будівництва будинку іншою особою і саме іншій особі погодив прийняття в експлуатацію будинку та дозволив звернутися за отриманням сертифікату відповідності;
будинок на АДРЕСА_1 -1 в 1991 році було збудовано за прийнято в експлуатацію БТІ (по законодавству 1991 року виготовлення технічної документації в той час прирівнювалось до визнання факту будівництва будинку та прийняття його в експлуатацію) і забудовником був померлий ОСОБА_3 на підставі рішення №523 від 13 червня 1972 року Ленінської районної ради. ОСОБА_3 склав в 1999 році заповіт, яким усе своє майно заповів на ОСОБА_1 (позивачці). 26 липня 2010 року ОСОБА_2 звернулась у Львівську міську раду із заявою про прийняття спірного будинку в експлуатацію як такого, що збудований нею в 2006 році. 29 грудня 2010 року виконком ЛМР прийняв рішення, яким погодив прийняття спірного будинку в експлуатацію як такого, що збудований ОСОБА_2 без дозволів в 2006 році;
24 липня 2020 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого спадщина складається з житлового будинку Б-1 №2 на АДРЕСА_2 площе. 58,4 кв. м. Згідно витягу з ДРРП на нерухоме майно від 24 липня 2020 року №217607463 спірний будинок на АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачкою на праві приватної власності в частці 1/1. А з позовом звернулась в 2023 році як власник спірного будинку;
оскаржуваним рішенням виконкому Львівської міської ради визнано забудовником спірного будинку зовсім іншу особу, аніж фактичного забудовника. Цій особі було погоджено прийняття будинку в експлуатацію та надання дозволу на отримання сертифікату відповідності спірного будинку, при тому що на момент прийняття рішення була відкрита спадкова справа і згідно заповіту був визначений конкретний спадкоємець (позивачка), а станом на дату звернення із позовом спадкоємець вже набув права власності на цей будинок. Цим рішенням Львівським апеляційним судом водночас порушено положення статей 216, 219, 221, 1268, 1296 ЦК України;
апеляційний суд в постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наступних (наведених) постановах Верховного Суду у зв'язку з чим ухвалив незаконне рішення: постанова Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі 461/5940/18, постанова Верховного Суду № 522/3665/17 від 20 лютого 2019 року, постанова Верховного Суду від 29 серпня 2023 року в справі № 2040/7571/18, постанова Верховного Суду від 07 червня 2022 року в справі № 918/434/21, постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 235/1040/19.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
05 серпня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 березня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 червня 2022 року у справі № 461/5940/18; від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17; від 29 серпня 2023 року у справі № 2040/7571/18; від 19 травня 2022 року у справі № 814/152/18; від 07 червня 2022 року у справі № 918/434/21; від 27 листопада 2019 року у справі № 235/1040/19; від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17; від 11 вересня 2019 року у справі № 826/15172/17; у справі № 813/3685/14.
Фактичні обставини
Відповідно до рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 13 червня 1972 року № 523 ОСОБА_3 надано дозвіл на переобладнання дерев'яного сараю по АДРЕСА_1 на цегляний із влаштування в його частині кухні, туалету з ванною, та станом на грудень 1991 року було споруджено будівлю «Б-1», яка за розмірами в плані відповідає будівлі, зазначеній у технічному паспорті ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом на 15 жовтня 2006 року, виготовленому відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується Поверховим планом на будівлю «Б-1» по АДРЕСА_1 , виготовленим Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації та планом присадибної ділянки(а.с.19, 20).
Ці обставини також підтверджує й у своїй заяві ОСОБА_5 (дружина спадкодавця ОСОБА_3 ), яка стверджує, що у 1957 році вона разом з чоловіком отримали квартиру АДРЕСА_3 , де проживали із доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У 1974 році будинок «Б-1» був частково збудований (кухня, туалет і ванна кімната), у 1979 році добудовано кімнату, а в 1991 році - ще дві кімнати. ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 проживали в цьому будинку з 1974 року.
26 липня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Львівської міської ради із заявою (вхідний № 3-К-15121), в якій просила погодити прийняття в експлуатацію та видати довідку про погодження в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 , побудованого без дозволу на виконання будівельних робіт у 2006 році. Загальна площа будинку 58,4 кв. м.
22 вересня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Департаменту містобудування із заявою (вхідний №3-К-19272), в якій повідомила, що у заяві від 26 липня 2010 року №3-К-15121 зробила помилку в адресі будинку, і що правильною є адреса цього будинку: АДРЕСА_1 . Просила врахувати цю обставину та підготувати рішення на адресу: АДРЕСА_1 .
На замовлення ОСОБА_2 Сектор з питань наглядово-профілактичної діяльності Франківського районного відділу м. Львова Головного управління МНС України у Львівській області видано експертний висновок від 20 липня 2010 року № 8/679 про те, що проведеною експертизою проекту на відповідність діючим будівельним нормам та правилам самовільно здійсненого житлового будинку на АДРЕСА_1 порушень вимог пожежної безпеки не виявлено.
Листом від 16 липня 2010 року № 1906/01 Франківська районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова погодила ОСОБА_2 проект на відповідність нормативним вимогам та правилам самовільно здійсненого житлового будинку на АДРЕСА_1 . Проект розроблений СПД ФОП
ОСОБА_6 комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом на 15 жовтня 2006 року виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , власником якого зазначено ОСОБА_2
29 грудня 2010 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 », яким погоджено прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою «Б-1» на АДРЕСА_1 , який збудувала громадянка ОСОБА_2 . Зобов'язано Департамент містобудування протягом п'яти робочих днів підготувати та видати у встановленому порядку довідку про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою «Б-1» на АДРЕСА_1 , а громадянці ОСОБА_2 звернутися в інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області для оформлення і отримання сертифіката відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам приватного житлового будинку садибного типу під літерою «Б-1» на АДРЕСА_1 .
Оскаржене рішення прийнято на підставі звернення громадянки ОСОБА_2 від 26 липня 2010 року (зареєстроване у Львівській міській раді 26 липня 2010 року за №3-К-15121) і від 22 вересня 2010 року (зареєстроване у Львівській міській раді 22 вересня 2010 року за №3-К-19272) та представлених документів, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1035 «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт», ухвалою міської ради від 19 жовтня 2006 року №219 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (зі змінами) та рішенням виконавчого комітету від 05 лютого 2010 року №109 «Про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт».
24 липня 2020 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М. на підставі заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 14 грудня 1999 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В., реєстровий №4926, видано ОСОБА_1 , як спадкоємцю, Свідоцтво про право на спадщину, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок позначений на плані літерою Б-1, загальна площа 58,4 кв.м., житлова площа 39,9 кв. м. Будинок належав спадкодавцю на підставі рішення органу місцевого самоврядування, виданого 13 червня 1972 року виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів трудящих № 523, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 лютого 2020 року № 35352173, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101.
24 липня 2020 року, на підставі Свідоцтва про право на спадщину, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 58,4 кв. м, позначений на плані літ. «Б-1», за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 липня 2020 року №217607463.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в справі №465/5325/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107739449):
апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 задоволено;
рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третіх осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, відмовлено.
У справі №465/5325/18, зокрема, встановлено, що:
позивачкою подано позов про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 », однак відповідачем до участі у справі залучено лише Виконавчий комітет Львівської міської ради. Інших осіб прав та обов'язків яких цей спір стосується напряму до участі у справі не залучено;
судом не залучено до участі у розгляді справи як відповідача ОСОБА_2 , якій оспорюваним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року погоджено прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою «Б-1» на АДРЕСА_1 , який збудувала громадянка ОСОБА_2 , хоча рішення суду про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року прямо впливає на її права та законні інтереси, оскільки таке стосується її особисто.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Касаційний суд зауважує, що:
правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до незаконності правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;
незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб'єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), може свідчити те, що він перешкоджає суб'єкту в реалізації його права або інтересу.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди встановили, що: позивачка у позовній заяві стверджує, що державним нотаріусом 21 листопада 2018 року листом № 3750/02-14 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю на момент смерті спадкодавця правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок; як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 », просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, яке, як вона вважає, порушує її право, як спадкоємця за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 ; обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ні в позовній заяві, ні в суді не зазначила, які наслідки прийняття оскаржуваного нею рішення виконкому Львівської міської ради та не довела належними та допустимими доказами, що наслідком прийняття оскаржуваного рішення виконкому Львівської міської ради є порушення її прав чи законних інтересів; підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок була відсутність правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , а не оскаржуване позивачкою рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1828 від 29 грудня 2010 року; згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24 липня 2020 року ОСОБА_1 , спадщина складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловий будинок позначений в плані літерою Б-1, загальна площа будинку 58.4 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м, вказаний житловий будинок належав спадкодавцю на підставі рішення органу місцевого самоврядування, виданого 13 червня 1972 року виконкомом Ленінської районної ради депутатів трудящих за №523, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35352173, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023959446101, тобто, право власності на спірний житловий будинок на ім'я ОСОБА_3 зареєстровано після його смерті; відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 217607463, виданим 24 липня 2020 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа 58.5 кв. м, житлова площа 39.9 кв. м зареєстровано за ОСОБА_1 .
За таких обставин, суди встановивши, що оспорюване рішення від 29 грудня 2010 року № 1828 не порушує права чи законних інтересів позивачки, як спадкоємиці чи зареєстрованої власниці житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 58,4 кв. м, позначеного на плані літ. «Б-1», зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков