04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 947/37046/24
провадження № 61-9800ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису № 13046, вчиненого 08 серпня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. про звернення стягнення на квартиру,
У листопаді 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого напису № 13046, вчиненого 08 серпня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68 кв. м, житловою площею 40 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Заява обґрунтована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 боржника ОСОБА_1 , спадкоємцями щодо майна померлого є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , які фактично прийняли спадщину, так як проживали і були зареєстровані за місцем проживання спадкоємця на час відкриття спадщини та є спадкоємцями першої черги при відсутності заповіту, тому незважаючи на факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину вони несуть відповідальність за боргами спадкодавця.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 05 грудня 2024 року відмовив приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Колечку Д. М. у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Одеський апеляційний суд постановою від 02 липня 2025 року ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2024 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
29 липня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у вказаній вище справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Суд встановив, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. перебуває виконавче провадження із виконання виконавчого напису № 13046, вчиненого 08 серпня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., якими встановлено у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ЗАТ «ОТП Банк» у розмірі 79 939,77 дол. США та витрат у розмірі 34 805,57 грн звернути стягнення на квартиру загальною площею 68 кв. м, житловою площею 40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
06 травня 2021 року приватним виконавцемвиконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа, що надіслана на адресу боржників згідно із поштовим відправленням № 6800402877373.
ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_1 помер.
Згідно із відповіддю Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 16 лютого 2024 року № 651/01-16 спадкова справа № 1475/2021 щодо майна померлого ОСОБА_1 заведена на підставі претензії кредитора. Станом на час надання відповіді приватному виконавцю, спадкоємці померлого боржника ОСОБА_1 із заявами до нотаріальної контори не звертались.
Між тим, у згідно із відповіддю Департаменту надання адміністративних послуг № П1-190122-ю/о у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 31 липня 2018 року (день смерті боржника) був зареєстрований сам боржник - ОСОБА_1 (з 11 серпня 1989 року ), дружина боржника ОСОБА_3 (з 11 серпня 1989 року), син боржника - ОСОБА_4 (з 25 вересня 2002 року).
Питання процесуального правонаступництва врегульоване частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
У частинах першій, другій, п'ятій статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до сформульованих раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75), оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов'язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України, з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.
Водночас як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до законодавства.
Такий висновок про застосування статті 442 ЦПК України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20).
При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам насамперед необхідно з'ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред'явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 101)).
Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Отже, обов'язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця, і, як наслідок, у неї немає обов'язку задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).
На підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» та статей 1216, 1218, 1282 ЦК України Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18) дійшов висновку про те, що в разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні.
У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що «обов'язок спадкодавця щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом кредиторові із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців. Верховний Суд констатував, що установивши, що спадкоємець відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження боржника - його правонаступником».
Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас, задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109), постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (пункт 7.5)).
Частиною першою статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (частина перша статті 1285 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано:
«для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сам по собі факт державної реєстрації на момент смерті ОСОБА_1 в одній квартирі з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не свідчить про факт постійного проживання та фактичне прийняття спадщини, оскільки заявником не доведено належними та допустимим доказами саме факт постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
Враховуючи викладене відсутні підстави для заміни сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису № 13046, вчиненого 08 серпня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. про звернення стягнення на квартиру.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров