30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 554/10236/16-ц
провадження № 61-6497св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури,
відповідачі: виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківська районна у м. Полтаві рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Полтавська міська рада, Полтавський міський парк культури та відпочинку «Перемога», Полтавська обласна рада, Департамент економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у м. Полтаві Полтавської області, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року у складі колегії суддів Триголова В. М.,Дорош А. І., Пікуля В. П.,
у справі за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавський міський парк культури та відпочинку «Перемога», Полтавська обласна рада, Департамент економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у м. Полтаві Полтавської області, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури, про визнання недійсними та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2016 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.
Прокурор (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 22 грудня 2009 року № 588, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення сесії Октябрської районної у м. Полтаві ради від 25 грудня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 25 грудня 2009 року № 588; рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 13 квітня 2010 року за № 155, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення сесії Октябрської районної у м. Полтаві ради від 20 травня 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрського районної у м. Полтаві ради від 13 квітня 2010 року № 155; визнати недійсним державний акт від 06 липня 2010 року на право власності серії ЯИ № 212137 на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1 000 кв. м;
- витребувати вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 до земель запасу Полтавської міської ради.
Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 02 листопада 2017 року у складі судді Чуванової А. М. позов задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував рішення виконавчого комітету Октябрської (нині Шевченківської) районної у м. Полтаві ради від 22 грудня 2009 року № 588, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Визнав незаконним та скасував рішення сесії Октябрської (нині Шевченківської) районної у м. Полтаві ради від 25 грудня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 22 грудня 2009 року № 588, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Визнав незаконним та скасував рішення виконавчого комітету Октябрської (нині Шевченківської) районної у м. Полтаві ради від 13 квітня 2010 року за № 155, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Визнав незаконним та скасував рішення сесії Октябрської (нині Шевченківської) районної у м. Полтаві ради від 20 травня 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрського районної у м. Полтаві ради від 13 квітня 2010 року № 155, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 1 000 кв. м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Визнав недійсним державний акт від 06 липня 2010 року на право власності серії ЯЛ № 212137 на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1 000 кв. м.
В задоволенні інших вимог відмовив.
Стягнув з виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати по сплаті судового збору по 2 297 грн з кожного.
Полтавський апеляційний суд постановою від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року залишив без змін.
У березні 2025 року ОСОБА_4 як представник ОСОБА_3 , особи, яка не брала участі у справі, звернулася до Полтавського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року.
Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Підставами для поновлення строку зазначено те, що копію оскаржуваного рішення ОСОБА_3 отримав 09 березня 2025 року, що підтверджується скріншотами переписки між ним та адвокатом Дігтярь Л. А. Крім того, скаржник зазначає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року впливає на права та обов'язки ОСОБА_3 , оскільки законодавство України надає можливість ОСОБА_2 після завершення судового процесу у справі № 554/14143/24 пред'явити вимогу до ОСОБА_3 , в якого він придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Дігтярь Л. А. на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що адвокат Дігтярь Л. А. як представник ОСОБА_3 , особи, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 02 листопада 2017 року до суду апеляційної інстанції в березні 2025 року, тобто через 7 років після постановлення оскаржуваного рішення суду.
Оскаржуване рішення не містить посилань на порушення прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, що подала апеляційну скаргу, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Шевченківського районного суду м. Полтави (Октябрського районного суду м. Полтави).
17 червня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 07 липня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки не врахував, що ОСОБА_3 з серпня по листопад 2014 року був власником спірної земельної ділянки, тому вирішення цієї справи безпосередньо вплине на права скаржника (може виникнути право на стягнення).
Доводи інших учасників справи
У червні 2025 року Полтавська окружна прокуратура надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55); процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47).
Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз цієї правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням із цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17.
З матеріалів справи відомо, що 10 березня 2025 року ОСОБА_4 як представник ОСОБА_3 , особи, яка не брала участі у справі, звернулася до Полтавського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року.
Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Підставами для поновлення строку вказано те, що копію оскаржуваного рішення ОСОБА_3 отримав 09 березня 2025 року. Крім того, ОСОБА_3 зазначав, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року впливає на його права та обов'язки, оскільки законодавство України надає можливість ОСОБА_2 після завершення судового процесу у справі № 554/14143/24 пред'явити вимогу до ОСОБА_3 , в якого він придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження вказав, що апеляційну скаргу подано в березні 2025 року, тобто через 7 років після постановлення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року. Проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_3 не брав участі у розгляді цієї справи в суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц дійшов правового висновку, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, за яких скаржнику стало відомо про рішення суду першої інстанції та не звернув уваги на те, що положення частини другої статті 358 ЦПК України підлягають застосуванню щодо особи, яка не була залучена до участі у справі, лише за умови, що така особа знала про ухвалене рішення суду першої інстанції, але у строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, не звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Отже, апеляційному суду необхідно належним чином перевірити доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо того, коли саме їй стало відомо про рішення суду першої інстанції та у зв'язку із цим з'ясувати чи дотримав ОСОБА_3 вимог ЦПК України щодо строків звернення до суду з апеляційною скаргою та умов апеляційного оскарження рішення місцевого суду.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що хоча ціна позову у цій справі становить 192 104 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), проте спір стосується об'єкта природно-заповідного фонду, що свідчить про те, що справа становить значний суспільний інтерес, а доводи касаційної скарги містять посилання на обставини щодо доступу до апеляційного оскарження рішення суду.
За таких обставин відсутні підстави для закриття касаційного провадження в справі у зв'язку з її малозначністю.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк