30 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 373/120/23
Провадження № 61-4012св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року в складі судді Лебедя В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А.М., Шкоріної О. І.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Виконавчий комітет Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, Переяславська міська рада Бориспільського району Київської області, Харківська міська рада, про відібрання малолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, про позбавлення батьківських прав та
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив відібрати його малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та передати йому як рідному батьку дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 підтримували сімейні відносини без укладення шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилась дочка ОСОБА_5 , у свідоцтві про народження якої батьком вказаний ОСОБА_1 за його заявою. До червня 2020 року вони проживали однією сім'єю в містах Харкові та Переяславі Бориспільського району Київської області, після чого за спільною домовленістю жили окремо, однак підтримували тісні стосунки. Його спілкування з дочкою відбувалось телефоном або за допомогою застосунків для обміну повідомленнями. Малолітня ОСОБА_5 проживала разом із матір'ю - ОСОБА_6 у м. Переяславі Бориспільського району Київської області, зустрічі з нею з цього часу відбувались кожного місяця в містах Києві та Харкові. Позивач надавав грошові кошти на утримання та розвиток дитини, купував книги, іграшки, велосипед та інші речі, на яких наполягала ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. Дізнавшись про її смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 приїхав до м. Переяслава Бориспільського району Київської області на поховання ОСОБА_6 , де були присутні відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які з невідомих причин з позивачем не розмовляли, проте він не наполягав на відповіді про місцезнаходження дочки, якої не було на похованні ОСОБА_6
23 листопада 2022 року він звернувся до директора Переяславського ліцею ім. В. Мономаха із заявою про видачу особової справи та медичної картки у зв'язку із зарахуванням дочки до Харківської загальноосвітньої школи № 113 м. Харкова, оскільки мав намір забрати дитину до м. Харкова. За спільною домовленістю із ОСОБА_2 дочка ОСОБА_5 залишилась разом з нею в м. Переяславі Бориспільського району Київської області для можливості спілкування із дідом ОСОБА_6 та бабою ОСОБА_4 . До кінця 2022 року спілкування із дочкою ОСОБА_5 відбувалось за допомогою відеозв'язку та через застосунок для обміну повідомленнями. 01 січня 2023 року ОСОБА_2 повідомила йому в режимі відеозв'язку, що не віддасть дитину, на що позивач повідомив, що 03 січня 2023 року приїде за дочкою.
03 січня 2023 року він прибув до м. Переяслава Бориспільського району Київської області за спільним місцем проживання з ОСОБА_6 , де були зачинені двері квартири, ОСОБА_2 телефоном повідомила йому, що не віддасть дитину та не повідомить про її місцезнаходження, що зафіксовано працівниками поліції та позивачем подано заяву про кримінальне правопорушення за статтею 146 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом викрадення дитини.
Ураховуючи створені умови для проживання дитини, наявність у нього житла, роботи, позитивної характеристики, здатності забезпечити розвиток дитини, просив відібрати у відповідачів дочку ОСОБА_5 і передати йому як рідному батьку.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 подала зустрічний позов, у якому вона як особа, в сім'ї якої проживає малолітня дочка рідної сестри ОСОБА_6 , просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_5 .
Послалася на те, що її племінниця ОСОБА_5 проживала з матір'ю ОСОБА_6 з моменту народження до смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Із травня 2020 року ОСОБА_6 припинила відносини із ОСОБА_1 у зв'язку з насильством у сім'ї та через непристойну поведінку останнього, і з цього часу він переїхав до м. Харкова та не приймав участі у вихованні та матеріальному забезпеченні малолітньої дочки, спілкувався з нею лише під час зустрічей у м. Харкові на спортивних змаганнях, у яких брала участь тренером ОСОБА_6 та брала з собою на ці змагання й дочку.
Неповнолітня ОСОБА_5 навчалася у Закладі дошкільної освіти № 10 «Любавонька», Переяславському ліцеї ім. В. Мономаха, довідками з яких підтверджено, що із 2018 року позивач не відвідував батьківських зборів, не цікавився навчанням дочки до 23 листопада 2022 року, коли в категоричній формі вимагав надати йому документи для переведення дитини для навчання до м. Харкова.
Після смерті матері дитини з 23 листопада 2022 року ОСОБА_1 спілкувався з дочкою лише за допомогою відеозв'язку та через застосунок обміну повідомленнями. Орган опіки та піклування Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області надав висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
02 жовтня 2023 року рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
10 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовів, суди керувалися тим, що на цей момент буде суперечити інтересам дитини як її відібрання в тітки ОСОБА_2 як особи, в сім'ї якої вона проживає, так і позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав за недостатністю доказів необхідності такого крайнього заходу.
11 грудня 2024 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в частині позову ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У частині зустрічного позову ОСОБА_2 справа в касаційному порядку не переглядалася.
Верховний Суд керувався тим, щоапеляційний суд не врахував, що право батьків на виховання дитини є переважним перед будь-якими особами, зокрема й близькими родичами, й як виключення з цього загального правила, у випадку встановлення, що передача дитини батькам або одному з них буде суперечить її інтересам, суд може відмовити у поверненні дитини. Суд не перевірив наявність передбачених статтею 163 Сімейного кодексу України (далі - СК України) обставин, які б свідчили про те, що відібрання неповнолітньої дитини від відповідачів та передання її рідному батьку суперечитиме інтересам дитини.
26 лютого 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката залишено без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що вказані свідками обставини за узагальненням їх змісту свідчать про епізод психологічного насильства позивача над матір'ю дитини в присутності останньої, два епізоди психологічного насильства ОСОБА_1 над неповнолітніми дітьми.
Малолітня дитина ОСОБА_5 , якій виповнилося 8 років, була опитана в присутності психологів та в судах першої та апеляційної інстанцій і вказала, що бажає проживати з тіткою ОСОБА_2 та її сином; саме їх, бабу та діда вона вважає своєю сім'єю і дуже хвилюється, щоб суд не віддав її батьку, з яким вона вже майже п'ять років не проживає і проживати не бажає. Дитина хоче навчатися у своїй школі, спілкуватись зі своїми друзями, до м. Харкова їхати не бажає. У дитини існує почуття страху перед батьком, оскільки конфлікти, які відбувались у її присутності між батьком та матір'ю, вона пам'ятає і розповідає про їх деталі. Аналізуючи слова дитини та її емоційний стан, проживання разом із тіткою є комфортним середовищем для дитини, проживати з батьком малолітня категорично не бажає. Такі висновки узгоджуються і з висновком психолога Комунальної установи (далі - КУ) «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Переяславської міської ради від 12 грудня 2022 року.
Відібрання малолітньої дитини та передання її батькові суперечать інтересам самої дитини та негативно вплине на її життя. Батькові насамперед необхідно налагодити стосунки з дочкою, отримати її довіру та любов, а після цього ставити питання про її відібрання, адже проживати в сім'ї відповідачів є виключно бажанням та волею самої дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 березня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні його позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 299/941/17, від 24 квітня 2020 року в справі № 728/1604/18, від 12 травня 2022 року в справі № 347/1924/20, про те, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
Вважає, що на порушення вимог частини п'ятої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час повторного апеляційного перегляду справи апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в цій справі, які є обов'язковими для суду.
У справі відсутні докази на підтвердження факту психологічного насильства ОСОБА_1 над ОСОБА_6 у присутності дитини, та на підтвердження того, що перебування малолітньої дочки ОСОБА_5 з батьком є небезпечним для її життя і здоров'я.
Колегія суддів апеляційного суду не врахувала, що дитина останні роки проживає в сім'ї тітки, відповідачі умисно налаштовують дочку проти нього, що впливає на думку дитини про те, з ким вона бажає проживати.
На порушення вимог статті 19 СК України в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування про доцільність відібрання дитини у відповідачів, незважаючи на те, що такий висновок є обов'язковим під час розгляду спору про відібрання дитини.
Позиція інших учасників справи
У травні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Білоконь І. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Посилається на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження матеріальної допомоги на утримання дитини, працевлаштування та отримання доходів. Дитина висловила своє бажання проживати з тіткою, а відібрання від неї дитини суперечитиме якнайкращім інтересам малолітньої ОСОБА_5 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданого 04 січня 2023 року Переяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Малолітня ОСОБА_5 проживала разом матір'ю в м. Переяславі Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 проживав разом з ними до травня 2020 року, з травня 2020 року він постійно проживає у м. Харкові.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.
Між сторонами в справі склались негативні відносини. Як пояснили суду відповідачі за первісним позовом, це склалось через те, що ОСОБА_1 допускав насильство щодо матері дитини та поводився неадекватно.
Після смерті ОСОБА_6 дитина залишилася проживати в м. Переяславі Бориспільського району Київської області з тіткою - ОСОБА_2 , бабою та дідом по матері. ОСОБА_1 пояснив суду, що після смерті ОСОБА_6 він тимчасово залишив дитину відповідачам саме на прохання ОСОБА_2 , оскільки розумів, що так буде краще для його дочки, у якої померла мати, але ІНФОРМАЦІЯ_4 він мав намір забрати дитину до себе в м. Харків, про що попередив відповідачів.
Оскільки 03 січня 2023 року відповідачі відмовили йому віддати дитину, ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про викрадення дитини.
20 січня 2023 року ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в справі № 373/82/23 задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано відділ поліції № 1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про його заяву від 04 січня 2023 року про злочин (кримінальне правопорушення) за статтею 146 КК України за фактом викрадення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 його дочки ОСОБА_5 .
На підтвердження того, що позивач уживав заходів із пошуку місця навчання дочки в м. Харкові, він надав суду лист Харківської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 113 Харківської міської ради від 22 листопада 2022 року про наявність вільних місць та можливість зарахування його дочки ОСОБА_5 до першого класу за наявності необхідних документів. Після цього, 29 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Переяславського ліцею ім. В. Мономаха Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області щодо видачі особової справи та медичної картки для зарахування дочки до загальноосвітньої школи № 113 у м. Харкові.
Відповідно до копії акта обстеження умов проживання від 15 грудня 2022 року, складеного Службою у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, наявні задовільні побутові умови для дитини за місцем проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
10 січня 2023 року ОСОБА_1 звертався із заявою до Служби у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про повернення йому дочки ОСОБА_5 та отримав відповідь із роз'ясненням норм чинного законодавства про переважне право батьків на особисте виховання дитини відповідно до статті 151 СК України.
Із 10 серпня 2022 року ОСОБА_1 працює (на час воєнного стану) дистанційно на посаді провідного спеціаліста Департаменту організації та проведення змагань Громадської спілки Федерації баскетболу України, характеризується позитивно; зареєстрований та проживає за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 05 грудня 2023 року № 112 у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (покійна), ОСОБА_5 . Зі слів сусідів, ОСОБА_1 участі у вихованні дитини не бере, не піклується про її фізичний і духовний стан, не цікавиться про стан її здоров'я. Вихованням дитини займаються тітка ОСОБА_2 , а також баба й дід, які є педагогами. ОСОБА_2 зарекомендувала себе як відповідальна людина, про що свідчать позитивні характеристики з місць роботи.
Свідками в справі вказано на обставини психологічного насильства ОСОБА_1 над ОСОБА_6 у присутності малолітньої ОСОБА_5 , два епізоди психологічного насильства ОСОБА_1 над неповнолітніми дітьми.
Позиція Верховного Суду
Рішення судів першої та апеляційної інстанції переглядаються лише в частині вирішення позовних вимог про відібрання дитини. В іншій частині судові рішення не оскаржено.
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV«Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За вимогами частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, в рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зауважив, що під час визначення найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між: подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими; матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частини перша, друга статті 2).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 718/1695/21, від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23 та ін.
У статті 163 СК України закріплено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Тобто, вирішуючи питання про доцільність відібрання малолітніх дітей і передання їх батькам, суд насамперед має дослідити, чи не буде це суперечити інтересам дітей, зашкодити їх здоров'ю чи розвитку, та встановити, чи є середовище, в яке передаються діти, благонадійним та благополучним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 2-1196/11, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 та ін.).
Одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною в практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо (постанова від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 тощо).
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує ЄСПЛ.
Так, під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі ««М. С. проти України», заява №2091/13.
Такий алгоритм має бути врахований під час вирішення питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, зокрема в спорі між батьком дитини та бабою (іншого родича), в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини, зокрема, між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції. Вирішення питання про відібрання дітей у відповідачів, як і вирішення питання про неможливість відібрання дітей на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін в справі на повагу до їх сімейного життя.
Втручання в право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, стаття 163 СК України відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. Під час оцінки та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в такому порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
Суд в рішенні має викласти достатні мотиви, на яких воно базується, адже право на судовий розгляд може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Відмовляючи в позові про відібрання дитини від тітки, баби й діда та передачі дитини батькові, суди керувалися тим, що в цій справі відібрання малолітньої дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом, буде суперечити її думці, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання тривалий час малолітньої дитини разом з тіткою, бабою і дідом становить для дитини звичне стабільне сімейне середовище, зміна якого може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини. Крім того, дитина боїться батька і підтверджує факти домашнього насильства з його боку.
Такі висновки колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають сталій практиці Верховного Суду та ЄСПЛ.
Розглядаючи справу після скасування постанови апеляційного суду в частині позову про відібрання дитини, апеляційний суд врахував висновки Верховного Суду в цій справі в постанові від 11 грудня 2024 року, перевірив наявність обставин, передбачених статтею 163 СК України, та правильно виснував, що в цій справі відібрання дитини у відповідачів і передання її батькові суперечить якнайкращим інтересам дитини.
Зокрема, апеляційний суд правильно встановив обставини справи на підставі належних та допустимих доказів, якими підтверджено факти психологічного насильства ОСОБА_1 над матір'ю дитини ( ОСОБА_6 ) у присутності малолітньої ОСОБА_5 , два епізоди психологічного насильства ОСОБА_1 над неповнолітніми дітьми.
Малолітня дитина ОСОБА_1 була опитана в судовому засіданні в суді першої інстанції в присутності психолога та в суді апеляційної інстанції в присутності двох психологів, і пояснила суду, що навчається в школі в м. Переяславі Бориспільського району Київської області. Їй подобається навчатись, у неї є шкільні друзі, в інших містах друзів немає. Вона проживає з «мамою» ОСОБА_8 ( ОСОБА_2 ), братом ОСОБА_9 , з яким навчається в одному класі і добре товаришує. Про неї турбується «мама» ОСОБА_8 , дає ліки під час хвороби, кишенькові гроші, купує речі. ОСОБА_1 розповіла, що спілкується за допомогою комп'ютера через застосунок «Вайбер» з татом, який проживає у м. Харкові, кілька разів на тиждень. Їздила з мамою ОСОБА_10 ( ОСОБА_6 ) до м. Харкова один раз у віці 4-5 років, про місто нічого не пам'ятає, діда, який проживає разом з татом у м. Харкові, вона не пам'ятає. Відповіла, що не хоче жити в м. Харкові, бажає жити в м. Переяславі з «мамою» ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , де почуває себе безпечно. З татом не хоче «часто» спілкуватись і жити разом, оскільки вона пам'ятає, як він ображав маму ОСОБА_11 і як вони з мамою ховались від нього та зачинялись на замок у ванній кімнаті. Тато її не ображав, але думає, що буде ображати. У суді першої інстанції на питання про те, чи любить тата, малолітня ОСОБА_5 похитала головою, що суд розцінив, як негативну відповідь. Спілкуватись з татом наживо не хоче, причину не навела. Подарунки отримувала від «мами» ОСОБА_8 , тато подарунків не дарував та не вітав зі святами, пригадала про подарунок у вигляді двоколісного велосипеда на день народження. У кімнаті проживає із братом, є ліжко та шафа для речей, стіл, за яким вона робить домашні завдання. У діда з бабою прізвище « ОСОБА_12 », вони працюють тренерами з баскетболу, в секцію з якого її водить до школи № 7 «мама» ОСОБА_8. Не знає, чи тато вміє грати в баскетбол, він не працює, не відповіла на питання, звідки вона це знає, баскетболу її не навчав. Тренується з іншими дітьми у баскетбольній групі приблизно з 4-х років, також любить малювання. Спортивну форму та взуття, засоби для малювання купляли «мама» ОСОБА_8 з бабою. У частині навчання, відпочинку, наявності речей вважає себе забезпеченою усім необхідним. Дитина назвала членами сім'ї маму, тьотю, діда, бабу.
Такі обставини узгоджується з висновком психолога КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Переяславської міської ради ОСОБА_14 від 12 грудня 2022 року про психологічний та емоційний стан ОСОБА_5 : остання має психологічний комфорт у родині, в якій перебуває. Біологічний батько ОСОБА_1 не цікавився навчанням та вихованням дочки, не знає її вподобань, мрій, харчових смаків, не володіє інформацією щодо фізичного стану здоров'я, а саме: специфіки лікування та захворюваності. Психологічно між біологічним батьком і дитиною немає емоційного контакту, психологічного зв'язку, прив'язаності. Для дитини батько не становить члена сім'ї, близьку людину. Якщо забрати малолітню ОСОБА_5 від родини ОСОБА_2 , змінити дитині постійне місце проживання з біологічним батьком, з яким у дитини відсутній емоційний зв'язок та контакт - це призведе до повторної психологічної травми, яка буде прирівнюватися до втрати рідної матері. У результаті цього дитині буде завдано глибокої психологічної шкоди, як у фізичному, так і психічному розвитку. ОСОБА_5 не можна змінювати сталий порядок, до якого вона звикла, а саме: відлучення від рідної тітки, з якої в неї тісний психологічний контакт. Дитина дуже переживає за те, щоб «мама» ОСОБА_8 не «залишила» її так, як «залишила» мама ОСОБА_15 .
Отже, за наслідком спілкування з дитиною суд обґрунтовано виснував про те, що дитина бажає проживати з тіткою ОСОБА_2 та її сином, саме їх та бабу, діда вона вважає своєю сім'єю і дуже переймається, щоб суд не віддав її батьку, з яким вона вже майже п'ять років не проживає і не бажає разом з ним проживати. У дитини існує почуття страху перед батьком, оскільки вона пам'ятає конфлікти, які відбувались у її присутності між батьком та її матір'ю ОСОБА_6 . Спираючись на слова дитини та аналізуючи її емоційний стан, можна дійти висновку, що проживання разом із тіткою ОСОБА_2 є комфортним середовищем для дитини, що вона дуже хвилюється за те, щоб суд «не віддав її батьку», з яким проживати вона категорично не бажає.
ОСОБА_5 має психологічний комфорт у родині, в якій перебуває. Їй не можна змінювати сталий порядок, до якого вона звикла, а саме: відлучення від рідної тітки, з якої в неї тісний психологічний контакт. Суд взяв до уваги і ту обставину, що дівчинка фактично вважає тітку - ОСОБА_2 своєю матір'ю. Про маму ОСОБА_11 вона пам'ятає і дуже переживає за те, щоб «мама» ОСОБА_8 не «залишила» її так, як «залишила» мама ОСОБА_15 .
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини (див постанову Верховного Суду від 02 липня 2025 року в справі № 490/3580/21).
У статті 12 Конвенції права дитини закріплено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавств
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого стаття 12 Конвенції про права дитини рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанови Верховного Суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/32/22, від 21 липня 2021 року в справі №404/3499/17 та ін.).
Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2024 року в справі № 161/10938/22, від 25 березня 2019 року в справі № 165/2240/16-ц зауважив, що під час вирішення питань, які стосуються життя дитини, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
У справі виник спір між батьком та тіткою, бабою, дідом щодо відібрання дитини - ОСОБА_5 , якій на момент розгляду справи апеляційним судом виповнилося 8 років, яка чітко висловила своє бажання проживати разом з тіткою, що підтверджено звукозаписом протоколами судових засідань суду першої та апеляційної інстанцій. Між дитиною ОСОБА_5 та тіткою ОСОБА_2 , бабою ОСОБА_4 , дідом ОСОБА_3 існує тісний взаємозв'язок. Малолітня ОСОБА_5 , неодноразово наголошувала на тому, що бажає проживати у тітки ОСОБА_2 , яку вважає своєю «мамою».
Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, колегія суддів погоджується з апеляційний судом, що в цій справі відібрання малолітньої дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом, не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання тривалий час малолітньої дитини разом з тіткою, бабою і дідом становить для дитини звичне стабільне сімейне середовище. ОСОБА_5 відвідує місцевий заклад загальної середньої освіти та секції, має друзів за місцем проживання, отже, зміна місця та умов її проживання може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини.
З урахуванням пропорційності втручання у право позивача на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини третьої статті 163 СК України допускаються випадки відмови батьку у відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації, виходячи виключно із інтересів малолітньої дитини, яка категорично заперечувала проти того, щоб її віддавали батьку.
В інтересах дитини в ситуації, що склалася в цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини, відновлення стосунків батька з донькою, а також налагодження контактів з донькою, підготовки її для проживання разом із батьком в іншому місці, після чого протягом перехідного періоду можливе вирішення питання про безпосереднє проживання дитини з батьком.
Отже, в цьому випадку відібрання малолітньої дитини та передання її батькові суперечать інтересам самої дитини та негативно вплине на її життя. Батькові насамперед необхідно налагодити стосунки з дочкою, отримати її довіру та любов, а після цього ставити питання про її відібрання, адже проживати в сім'ї відповідачів є виключно бажанням та волею самої дитини.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 394/94/16-ц, в якій суд виснував, що, вирішуючи спір, апеляційний суд здебільшого керувався правами та інтересами батька дитини (які дійсно підлягають врахуванню і за загальним правилом є пріоритетними щодо прав та інтересів інших родичів), однак не надав оцінки всім обставинам справи в сукупності у світлі забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновків Верховного Суду в перелічених ним постановах, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Враховуючи наведене, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та зробив правильний висновок про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову. Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду та ЄСПЛ.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки судами попередніх інстанцій, які дали їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про відібрання дитини залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська