Справа № 161/9104/25 Провадження №11-кп/802/509/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025035580000301 від 20 квітня 2025 року, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ковель Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, із середньою освітою, раніше неодноразово судимого:
- 05.07.2024 року вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік;
- 29.01.2025 року вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області за ч. 3 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 1 місяць,
визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного цим вироком, вирішено частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду від 29.01.2025 року із розрахунку, що згідно ч. 1 ст. 72 КК України, одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи засудженим вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.07.2024 року за частиною 1 статті 309 КК України, протягом року після засудження за цією статтею, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення режиму обігу психотропних речовин і бажаючи їх настання, 18.04.2025 року в ранкову пору доби (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи у місті Ковель Волинської області поблизу дачного масиву «Лісництво» (більш точної адреси досудовим розслідуванням не встановлено), під деревом, шляхом привласнення знайденого, придбав для власного вживання, без мети збуту, поліетиленовий пакет з вмістом особливо небезпечної психотропної речовину, обіг якої заборонено- PVP, яку поклавши до кишені штанів, в які був одягнений, переніс за місцем проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання, незаконно придбану психотропну речовину помістив до білизни, у яку був одягнений та зберігаючи при собі переносив, до моменту затримання працівниками поліції, у зв'язку з виконанням вироку, за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 156.
Після чого, незаконно придбану психотропну речовину ОСОБА_7 під час конвоювання перевіз службовим автомобілем Ковельського РУП ГУНП у Волинській області Renault Duster д.н.з. 0961 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор», куди останнього помістили у зв'язку з виконанням вироку та де продовжував зберігати психотропні речовини у камері № 43 Державної установи «Луцький слідчий ізолятор», що за адресою: м. Луцьк, вул. Нестора Бурчака, будинок 3 до моменту вилучення під час проведення огляду місця події, а саме до 16 год. 06 хв. 19.04.2025 року.
Згідно з висновком судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів № СЕ-19/103-25/5169-НЗПРАП від 28.04.2025, надана на дослідження порошкоподібна рідина містить у своєму складі містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP. Маса PVP в представленій на дослідження рідині становить 0, 067 г.
Згідно з висновком судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів № СЕ-19/103-25/5167-НЗПРАП від 28.04.2025, надана на дослідження порошкоподібна речовина містить у своєму складі містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP. Маса PVP в представленій на дослідження речовині становить 1, 234 г.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , протягом року після засудження за ч. 1 ст. 309 КК України, незаконно придбав, зберігав та перевіз психотропну речовину без мети збуту, та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України.
У поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Зазначає, що, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України, місцевий суд неправильно визначив невідбуту частину покарання за попереднім вироком, приєднавши частину покарання, яка є більшою, ніж невідбута його частина за попереднім вироком.
Окрім того, суд, за відсутності належних підстав та достатнього обґрунтування, призначив ОСОБА_7 мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 309 КК України. Суд не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, відомостям про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який неодноразово судимий, у тому числі й за кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, повторно вчинив злочин протягом року після засудження за аналогічне кримінальне правопорушення. Наведене, на думку прокурора, свідчить про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого, його небажання розкаятись та стати на шлях виправлення.
Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду від 29.01.2025 року у виді 2 місяців обмеження волі, із розрахунку, що згідно з ч. 1 ст. 72 КК України 1 дню позбавлення волі відповідає 2 дні обмеження волі, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу в частині апеляційних вимог, які покращують його становище, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України є правильним, і ніким із учасників судового провадження не оспорюється.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі, зокрема, вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок м'якості і, відповідно, вважає, що суд першої інстанції неправомірно і без жодних на те підстав, призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 309 КК України.
Проте такі його твердження до уваги судом не приймаються з врахуванням наступного.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані вимоги Закону були повністю дотримані судом першої інстанції.
Призначаючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, неодружений, не працює, в установах міста на обліку не перебуває.
Обставинами, які пом'якшують покарання суд зазначив щире каяття та повне визнання вини. Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Санкція ч. 2 ст. 309 КК України, передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.
Колегія суддів вважає, що, врахувавши сукупність зазначених обставин, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі, тобто в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України.
Призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 309 КК України повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і, на думку суду апеляційної інстанції, повністю відповідає меті й принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, яке, в даному випадку, є адекватним характеру вчинених обвинуваченим дій, їх небезпечності та даним про особу винного, і не є надто м'яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення як ним так і іншими особами кримінальних правопорушень.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних доводів прокурора щодо невідповідності призначеного судом покарання ОСОБА_7 ступеню тяжкості та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Поміж того, доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, на переконання суду апеляційної інстанції, заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Отже, призначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків, суд повинен визначити вид та розмір основного покарання та точно встановити вид та розмір невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 засуджений вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.01.2025 року за ч. 3 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 1 місяць.
Як встановлено за результатом судового розгляду даного кримінального провадження та визнано місцевим судом доведеним, ОСОБА_7 вчинив інкримінований йому злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК України, 19.04.2025 року, тобто після ухвалення 29.01.2025 року вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області, та в період невідбутого за ним покарання.
З врахуванням наведеного, місцевим судом правильно вирішено призначити ОСОБА_7 остаточне покарання із застосуванням положень ст. 71 КК України, проте неправильно визначено строк невідбутого покарання.
Відповідно до п. п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
За правилами ч. 1 ст. 72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, на час ухвалення оскаржуваного вироку - 19.05.2025 - ОСОБА_7 відбув частину покарання за попереднім вироком, а саме - 64 дні обмеження волі, що відповідає 32 дням позбавлення волі, та невідбута частина покарання за попереднім вироком від 29.01.2025 року становила - 5 місяців 13 днів позбавлення волі.
Таким чином, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання, на підставі ст. 71 КК України, місцевий суд не повністю врахував приписи ч. 1 ст. 72 КК України та призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, приєднавши частину покарання у виді 6 місяців позбавлення волі, яка є більшою, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Зазначене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 остаточного покарання, що є підставою для зміни судового рішення в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з видом і розміром призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік, оскільки таке покарання, на думку колегії суддів, визначене відповідно до вимог закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення й попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень. Водночас остаточне покарання ОСОБА_7 колегія суддів, враховуючи співвідношення видів покарання, передбачене положеннями ч. 1 ст. 72 КК України, призначає на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання призначеного за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.01.2025 року у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд не вбачає законних підстав для скасування оскарженого вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржений вирок зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 414, 419 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2025 року із розрахунку, що згідно ч. 1 ст. 72 КК України одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.
В решті вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді: