Справа № 650/2953/24
провадження № 2/650/674/25
07 серпня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Сікори О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання об'єкта нерухомого майна особистою приватною власністю,
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом в якому просить: визнати об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо судових витрат представник позивача просить стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1 211,20 грн та витрати на надання правничої допомоги у сумі 5 000 грн.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив такі доводи та обґрунтування.
Позивачка та відповідач перебували в шлюбі з 28.07.2015 року. Протягом шлюбу подружжя вклало свої спільні кошти в придбання нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв.м. Нерухоме майно було придбано на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 296, виданий 24.04.2018 року, приватним нотаріусом Бериславського районного нотаріального округу Херсонської області Литовченком І.А. Всі ці факти підтверджуються наданими копіями договору купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які також додаються до позову. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Цей принцип підтверджується наданими доказами, оскільки квартира була придбана за спільні кошти під час шлюбу і на ім'я одного з подружжя, що не змінює її статусу як спільного майна.
Рішенням Великоолександрівського районного суду від 29.01.2024 року шлюб між сторонами був розірваний. Проте, навіть після розірвання шлюбу, квартира, що була придбана за спільні кошти подружжя, не може бути розглядатися як приватна власність лише одного з подружжя. Оскільки квартира була придбана за час шлюбу і на спільні кошти, вона є спільною сумісною власністю, незалежно від того, на чиє ім'я зареєстроване право власності. Це підтверджується правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 01.04.2020 року по справі № 462/518/18, де зазначено, що факт реєстрації майна на ім'я одного з подружжя не змінює його статусу як спільного майна подружжя. Таким чином, незважаючи на те, що відповідач є титульним власником, квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивачка вказує, що майно, яке набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, і відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, воно належить обом подружжям у рівних частках, якщо інше не передбачено договором або законом. У даному випадку квартира, придбана за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки не було укладено шлюбного договору або іншого договору, який би змінював цей принцип. У цьому контексті позивачка звертається до положень статей 69-72 Сімейного кодексу України, які регулюють порядок поділу спільного майна подружжя. Згідно з цими нормами, майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, підлягає поділу на рівні частки, якщо інше не визначено угодою між подружжям або шлюбним договором.
Згідно з ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, яке було набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки ні договір, ні закон не встановлюють іншого, квартира є спільною сумісною власністю подружжя, і тому позивачка має право на поділ цієї частини майна. Під час поділу майна, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, частки майна подружжя є рівними, якщо інше не визначено угодою між ними або шлюбним договором. Оскільки між позивачкою та відповідачем не було досягнуто домовленості щодо поділу майна, позивачка має право на 1/2 частину квартири, що підтверджується вищезазначеними нормами.
Крім того, позивачка зазначає, що під час розгляду цього питання суд має врахувати правову позицію Верховного Суду, який зазначив, що спільне майно подружжя підлягає поділу на рівні частки, якщо немає інших обставин, які б змінювали цей принцип. Враховуючи, що обидва подружжя спільно набували майно за час шлюбу і не укладали шлюбного договору, позивачка має рівне право на поділ цього майна.
У відзиві, поданому 07 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 зазначено, що вимоги позивача про поділ спільного майна подружжя не можуть бути задоволені з наступних підстав.
По-перше, відповідач вказує, що майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, не підлягає поділу як спільне майно. Згідно зі статтею 57 Сімейного кодексу України, до такого майна відносяться: майно, набуте до шлюбу, майно, отримане за час шлюбу на підставі дарування або в порядку спадкування, а також майно, придбане за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Відповідач зазначає, що квартира, що є предметом позову, була придбана за кошти, які він отримав як компенсацію за частину спільного майна з попереднього шлюбу. Це майно не є спільною власністю подружжя, оскільки кошти, на які була куплена квартира, були особистими коштами відповідача.
Також, відповідач наголошує на тому, що позивач не надала суду жодних доказів, які підтверджують, що вона здійснила будь-який фінансовий вклад у придбання цієї квартири. Позивач не представила жодних документів, які б свідчили про надання коштів для покупки квартири чи будь-якої іншої участі в цьому процесі. Окрім того, позивач не довела, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя. Зазначений факт, що квартира була придбана за час шлюбу, не є достатнім для визначення її як спільної сумісної власності подружжя, оскільки важливою умовою є саме джерело коштів, за які було придбано майно.
Враховуючи ці обставини та надані докази, відповідач вважає, що квартира, що є предметом позову, не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя, а є його особистою власністю. У зв'язку з цим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача та визнати квартиру особистою власністю відповідача.
07 жовтня 2024 року представник відповідача подала зустрічний позов до ОСОБА_3 в якому просить визнати об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,9 кв.м., особистою приватною власністю.
В обґрунтування зустрічного позову представник відповідача зазначила, що позовні вимоги не є законними та не обґрунтованими, оскільки вони утискають законні права відповідача. Відповідач стверджує, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 47,9 кв.м., є його особистою приватною власністю, а не спільним майном подружжя, як стверджує позивач.
Представник відповідача зазначає, що квартира була придбана за кошти, отримані від продажу частини майна, що належало йому в результаті попереднього шлюбу, згідно з рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 13.03.2017 року у справі № 647/2026/16-ц, де було визнано право відповідача на компенсацію за частину майна в попередньому шлюбі. Такі кошти не є спільними з позивачем і були використані для придбання спірної квартири, що підтверджується відповідними доказами, зокрема рішенням суду і відомостями з ДРФО.
Згідно з нормами сімейного законодавства, а саме статтями 57 і 60 Сімейного кодексу України, майно, яке було набуте до шлюбу або за кошти, які належать одному з подружжя особисто, не є спільною власністю подружжя. У даному випадку квартира була придбана за особисті кошти відповідача, що не підлягають поділу як спільне майно.
Тому представник відповідача просить суд визнати квартиру особистою приватною власністю відповідача та прийняти зустрічний позов до розгляду разом із позовом про поділ майна.
Ухвалою суду від 30 січня 2025 року до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.
10 березня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 подала відзив на зустрічний позов в якому заперечила проти вимог відповідача та навела відповідні обґрунтування. Представник зазначила, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме кошти з депозиту, отримані на підставі судового рішення, були спрямовані на купівлю спірної квартири. Між рішенням суду і договором купівлі-продажу минув значний час, більше року, тому неможливо стверджувати, що ці кошти були використані на купівлю квартири. Крім того, зазначені кошти з орендної плати, які відповідач стверджує, були використані для доплати за квартиру, є спільним майном подружжя, оскільки отримувались у період шлюбу і належать обом подружжям.
Додатково, представник позивача вказує, що під час купівлі квартири відповідач мав також інші доходи, зокрема, позивачка працювала і її кошти також спрямовувалися на придбання та облаштування квартири. Ці факти підтверджуються відповідною довідкою про доходи.
Крім того, у договорі купівлі-продажу спірної квартири є положення, що купівля нерухомості була здійснена за письмовою згодою дружини, ОСОБА_3 , яка була засвідчена нотаріусом. Це свідчить про те, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, оскільки згода на купівлю надавалася саме для забезпечення законності такої угоди, відповідно до норм Сімейного кодексу України.
Таким чином, представник позивача просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову через його необґрунтованість, враховуючи наведені аргументи та докази.
20 березня 2025 року відповідач ОСОБА_4 на вказаний відзив подав відповідь, у якій заперечує доводи представника позивача. Він зазначив, що наданий документ про отриману заробітну плату є недійсним доказом, оскільки це лише вирвана частина таблиці без відповідних реквізитів, таких як підпис посадової особи, що завіряє цей документ. Відповідач наголосив, що така таблиця не є офіційним доказом і не може бути прийнята судом.
Далі відповідач вказав, що навіть якщо б цей документ і був наданий, суми заробітної плати не дозволяють відповідачці накопичити достатньо коштів для купівлі квартири або її частини. Прожитковий мінімум у той час становив близько 3500-3700 гривень, що покривало лише базові потреби. Відповідач також зазначив, що він сам доплачував свої кошти для погашення боргів позивачки, що свідчить про обмеженість її доходів і неможливість придбати квартиру за власні кошти.
Відповідач також підняв питання про надання кредитної історії позивачки, зазначивши, що її заборгованість по кредитах підтверджує, що позивачка не мала достатньо коштів для здійснення таких великих покупок. Тому відповідач вважає, що позивачка не має підстав стверджувати, що квартира була придбана на її особисті кошти.
Щодо підпису на згоді про купівлю квартири, відповідач вказав, що сам підпис на згоді не є підтвердженням того, що кошти на покупку були надані позивачкою, і що сам факт придбання квартири через рік після отримання коштів є необґрунтованим. Тому підпис на згоді не можна розглядати як доказ надання коштів для купівлі квартири.
Загалом, відповідач вважає, що доводи позивача не мають юридичного підґрунтя і вимагає відмови у задоволенні відзиву на позов, оскільки вони базуються на помилковому тлумаченні норм законодавства. Відповідач також просить суд не долучати як доказ надану таблицю заробітної плати та зобов'язати позивачку надати її кредитну історію за час шлюбу.
На судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що спірна квартира була придбана у період шлюбу сторін, а тому відповідно до положень статей 60, 70 СК України набута в цей період власність є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, на чиє ім'я майно оформлено, ким укладено договір або хто з подружжя здійснив оплату.
Представник позивача наголосила, що чинне законодавство передбачає презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі, і ця презумпція може бути спростована лише за наявності належних та допустимих доказів, які б підтверджували особистий характер майна. Вказаних доказів відповідач суду не надав.
У зв'язку з цим представник позивача просила задовольнити первісний позов у повному обсязі, визнати спірну квартиру об'єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснити її поділ у рівних частках, а також відмовити у задоволенні зустрічного позову як необґрунтованого.
На судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 пояснила, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана виключно за особисті кошти відповідача. Вона зазначила, що позивач не мав власного доходу, який міг би бути використаний для придбання квартири, тоді як відповідач мав грошові кошти, отримані як компенсацію за 1/2 частину іншої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Представник наголосила, що саме ці особисті кошти були витрачені на придбання спірного нерухомого майна, тому квартира не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. У зв'язку з цим вона просила відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені учасниками доводи суд дійшов таких висновків.
Відповідно до Висновку про ринкову вартість, виданого ТОВ «ОЦІНКА МАЙНА УКРАЇНА» від 15 січня 2024 року, було проведено оцінку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Замовником оцінки є ОСОБА_3 .
Оцінка проведена для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів. Зазначена квартира має загальну площу 47,9 м?, у тому числі житлову площу 30,4 м?. Форма власності - приватна. Згідно з порівняльним підходом, ринкова вартість об'єкта оцінки становить 188 000 грн без ПДВ.
Відповідно до рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року у справі № 944/5105/23 (провадження № 2/650/39/24) вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 28 липня 2015 року уклали шлюб, зареєстрований Бериславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бериславському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 56, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Рішенням суду шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано, при цьому за відповідачкою залишено прізвище « ОСОБА_8 ».
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 січня 2024 року № 361825459 вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений об'єкт є двокімнатною квартирою, загальною площею 47,9 кв.м та житловою площею 30,4 кв.м. Право власності на цю квартиру зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Литовченко Іриною Анатоліївною, Бериславський районний нотаріальний округ Херсонської області, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 25861503, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1527302765206. Інших речових прав, у тому числі іпотеки чи обтяжень, щодо вказаного об'єкта нерухомого майна не зареєстровано.
Відповідно до рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року у справі № 647/2026/16-ц (провадження № 2/647/13/2017) вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 березня 2007 року до 15 вересня 2011 року. Під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2007 року, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 1116, була придбана квартира АДРЕСА_4 .
Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 04 грудня 2014 року у справі № 647/3124/14-ц вказану квартиру визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за ОСОБА_9 визнано право власності на 1/2 частку квартири.
Рішенням від 13 березня 2017 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/2 частку вказаної квартири та стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 вартість цієї частки у розмірі 179811,50 грн, яка була внесена на депозитний рахунок суду. Також за ОСОБА_9 визнано право власності на всю квартиру АДРЕСА_4 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, сформованих 29 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 у період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2018 року отримував доходи від наступних джерел: ПП "ЮГС-АГРОПРОДУКТ ПЛЮС"; ПП "Красносільська агрокомпанія"; ТОВ "ЮГС-АГРОПРОДУКТ"; КУ "Бері ОЗО". Суми нарахованих доходів за вказаний період коливалися від 4 302,27 грн до 46 973,52 грн залежно від джерела та періоду отримання.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Бериславського районного нотаріального округу Литовченко І.А., зареєстрованого в реєстрі за № 296, вбачається, що ОСОБА_4 придбав двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 47,9 кв.м, житлова - 30,4 кв.м. Продаж квартири здійснено за ціною 48 707 грн.
У пункті 3.7 договору зазначено, що купівля квартири ОСОБА_4 здійснювалася за письмовою згодою його дружини - ОСОБА_3 . Згода була викладена у заяві, справжність підпису на якій посвідчена приватним нотаріусом Бериславського районного нотаріального округу Литовченко І.А. 24 квітня 2018 року, реєстровий № 295. Зазначена заява зберігається у справах нотаріуса.
Відповідно до відомостей з персоніфікованого обліку Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2017-2018 роки вбачається, що ОСОБА_3 у 2017 році отримала загальний дохід у розмірі 102?237,68 грн, а у 2018 році - 131?923,20 грн. Дохід був нарахований їй як за основним місцем роботи, так і за іншими місцями роботи відповідно до зазначених страхувальників. Упродовж цього періоду за неї сплачувалися страхові внески, а також відображено набутий страховий стаж.
Відповідно до статті 60 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2).
Відповідно до статті 61 СК України: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1); об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч.2); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3); речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.4).
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, а також в інших постановах Верховного Суду, наприклад, у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 662/1069/17.
За положеннями статті 65 СК України («Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя»): дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина 1); при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина 2); для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина 3); договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4).
Відповідно до частини третьої статі 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 369 ЦК України («Здійснення права спільної сумісної власності»): співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина 1); розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина 2); співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (частина 3); правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина 4).
Згідно зі статтями 69, 70 СК України: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (стаття 69); у разі поділу цього майна їх частки є рівними (стаття 70).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Право на судовий захист гарантоване Конституцією України. Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 9-зп від 25 грудня 1997 року частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
У цій справі предметом спору є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана сторонами під час шлюбу і зареєстрована за відповідачем, а тому вона є їх спільною сумісною власністю, у зв'язку з чим їх частки у праві власності на вказане нерухоме майно є рівними.
Так, суд встановив, що шлюб між сторонами було зареєстровано 28 липня 2015 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ), а рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року у справі № 944/5105/23 шлюб було розірвано. Відтак, на момент придбання квартири - 24 квітня 2018 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Крім юридичного факту перебування у шлюбі, суд бере до уваги матеріали справи, що свідчать про існування між сторонами фактичних шлюбних відносин у період, коли було придбано спірне нерухоме майно. Зокрема, відповідно до рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року ОСОБА_4 обґрунтовуючи позовні вимоги заявив про фактичне припинення шлюбних відносин у вересні 2018 року, при тому, що вказану квартиру було придбано в квітні 2018 року.
Водночас відповідачем не надано жодного доказу того, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, одержані до укладення шлюбу, у подарунок або в інший спосіб, що виключає застосування режиму спільної сумісної власності. Не подано також доказів, які б підтверджували відокремлений характер набуття квартири, відсутність внеску з боку позивача чи придбання квартири з особистих джерел фінансування відповідача.
Посилання на отримання відповідачем ОСОБА_3 компенсації за 1/2 частку іншої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року у справі № 647/2026/16-ц, жодним чином не свідчить про набуття ним у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 виключно за особисті кошти. Вказане рішення стосується попереднього спільного майна у складі іншої родини та не підтверджує джерело походження коштів, за які було придбано спірну квартиру у квітні 2018 року.
Представник відповідача обґрунтувала свою позицію тим, що факт отримання відповідачем відповідної компенсації за 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року, а також відсутність самостійного доходу у позивача, саме по собі свідчать про набуття спірної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за особисті кошти відповідача.
Суд не погоджується з такими доводами представника відповідача з огляду на те, що сама по собі наявність у відповідача певних грошових коштів, у тому числі коштів, отриманих у вигляді компенсації за інше майно, не свідчить автоматично про те, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири. Сам факт володіння коштами не є достатнім доказом їх цільового витрачання на конкретне нерухоме майно, якщо це не підтверджується належними та допустимими доказами.
У суду відсутні будь-які об'єктивні дані, які б свідчили про те, що зазначені грошові кошти не були використані відповідачем на інші потреби, зокрема - побутові, приватні чи навіть не пов'язані з інтересами сім'ї, а були збережені до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири та безпосередньо витрачені на її придбання. Такі припущення не можуть покладатися в основу судового рішення.
Доведення факту особистого походження коштів та їх цільового використання на придбання конкретного майна, що має істотне правове значення для визначення режиму власності, покладається саме на відповідача. Проте жодного прямого чи опосередкованого доказу, який би підтверджував зв'язок між наявністю особистих коштів та їх витрачанням на купівлю квартири, відповідачем до суду не подано.
Крім того, у контексті доводів представника відповідача щодо відсутності у позивача власного доходу, який міг бути використаний для придбання спірного нерухомого майна, суд зазначає, що навіть повна відсутність коштів у одного з подружжя не виключає дії презумпції спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.
Чинне законодавство не пов'язує режим спільної сумісної власності виключно з фінансовим внеском кожного з подружжя у придбання того чи іншого об'єкта. Відповідно до статті 60 СК України, спільною сумісною власністю є все майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від того, хто саме з них мав дохід. Закон прямо передбачає, що навіть у разі, якщо один з подружжя не мав самостійного заробітку з поважних причин - таких як ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, навчання, хвороба тощо - майно, придбане у цей період, є спільною сумісною власністю.
Суть цієї правової презумпції полягає у тому, що внесок кожного з подружжя у сімейне життя визнається рівноцінним незалежно від його форми - чи то заробіток, чи то побутова праця, виховання дітей, підтримка, організація домашнього господарства, ведення спільного побуту або інші нематеріальні форми участі у створенні та збереженні сімейного майна.
Таким чином, сам по собі факт, що кошти на придбання спірного майна були зароблені лише одним з подружжя, безумовно не є підставою для визнання цього майна його особистою приватною власністю. Відповідно, доводи представника відповідача у цій частині також є юридично неспроможними.
Разом з цим суд також зауважує, що відповідно до наданих матеріалів справи вбачається, що на момент придбання спірного нерухомого майна як у позивача, так і у відповідача був дохід. Зокрема, з довідок про доходи вбачається, що обидва з подружжя у 2017-2018 роках отримували доходи з різних джерел, що підтверджується документально.
У той же час встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана 24 квітня 2018 року за ціною 48?707 грн. З урахуванням загального рівня доходів кожного з подружжя, наявність таких коштів на момент укладення договору купівлі-продажу могла бути забезпечена як позивачем, так і відповідачем.
Той факт, що вартість спірної квартири відповідно до висновку про ринкову вартість станом на 15 січня 2024 року становила 188?000 грн, жодним чином не спростовує обставини придбання квартири саме за ту суму, яка зазначена в договорі купівлі-продажу, а саме 48?707 грн.
Суду не надано жодного доказу того, що вказана в договорі ціна на момент його укладення - 24 квітня 2018 року - не відповідала фактичній ринковій вартості квартири на той час. Жодна зі сторін також не оспорювала зазначений правочин у частині визначеної у ньому вартості майна, у тому числі не заявляла про фіктивність або удаваність правочину, а тому суд не має підстав виходити за межі змісту укладеного сторонами договору.
За вказаних обставин, з огляду на те, що спірна квартира набута під час зареєстрованого шлюбу в умовах наявності сімейних стосунків, вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя відповідно до положень статті 60 СК України, а відтак позивач має право на половину цього майна, або на відповідну грошову компенсацію, якщо виділ у натурі неможливий.
При розгляді даної справи суд також врахував низку обставин, які мають значення для забезпечення справедливого вирішення спору з урахуванням принципів сімейного права, а саме - балансу інтересів сторін, забезпечення рівності у праві на спільне майно подружжя та належної правової поведінки учасників правовідносин.
По-перше, суд виходить із того, що право кожного з подружжя на частку у спільному сумісному майні є абсолютним і беззаперечним, незалежно від участі у формальному оформленні правочинів або реєстраційних діях щодо цього майна. Відповідно до статей 60, 70 СК України, кожен з подружжя має рівну частку у майні, набутому у шлюбі, і реалізація цього права не може бути поставлена в залежність від суб'єктивної оцінки одного з подружжя щодо доцільності чи обґрунтованості його визнання.
По-друге, суд звертає увагу на те, що при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири відповідач діяв у межах існуючих шлюбних правовідносин, не вказував у договорі, що майно набувається за особисті кошти, а також не визначив жодного окремого правового режиму придбаного майна. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що для укладення договору була отримана нотаріально посвідчена згода дружини, що підтверджує усвідомлене визнання спільності набуття цього майна. Відповідач не ставив під сумнів спільний характер правовідносин на момент придбання квартири, не заперечував участі дружини у прийнятті рішення щодо придбання цього об'єкта, і не вживав жодних дій для визначення персонального джерела фінансування або виключення майна з режиму спільної сумісної власності.
З огляду на вказані обставини, а також з урахуванням вимог статей 60, 70, 71 СК України, презумпції спільної сумісної власності подружжя, відсутності належних та допустимих доказів виключно особистого характеру набуття відповідачем спірного нерухомого майна, - у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що первісний позов задоволено повністю, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору слід покласти на відповідача.
В той же час судові витрати у виді сплаченого відповідачем судового збору за подання зустрічного позову, у зв'язку із вказаним принципом розподілу судових витрат, слід покласти на останнього.
Щодо заявлених представником позивача судових витрат у розмірі 5000 грн за надання професійної правничої допомоги, суд зазначає, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки до матеріалів справи не додано договору про надання правової допомоги та не надано детального розрахунку обсягу та вартості правничих послуг. У зв'язку з відсутністю належного обґрунтування та документального підтвердження, у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Зважаючи на викладене, враховуючи вказані положення цивільного законодавства та керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
У стягненні з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання об'єкта нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити.
Судові витрати понесені ОСОБА_4 у виді сплаченого ним судового збору покласти на нього.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 07 серпня 2025 року.
Суддя: __________________ О.О. Сікора