05.08.25
Справа № 744/501/25
Провадження № 2-а/744/10/2025
05 серпня 2025 року в місті Семенівка Чернігівської області Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Гнипа О. І.,
при секретарі Кекух А. А.,
розглянувши адміністративну справу № 744/501/25 за позовом
представника позивача: ОСОБА_1
в інтересах
позивача: ОСОБА_2
до
відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1
про
вимоги позивача: визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
у відкритому судовому засіданні, проведеному за участі представника позивача Голика Є. В., за відсутності позивача ОСОБА_2 , а також за неприсутності представника відповідача,-
За позовом сторона позивача просить визнати протиправною та скасувати постанову №108 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17 березня 2025 року, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , якою на позивача накладено штраф в розмірі 17000 гривень, а справу про адміністративне правопорушення відносно позивача закрити. В обґрунтування наведених вимог у позові зазначено про те, що 10 червня 2025 року позивач виявив, що на його банківський рахунок накладено арешт. Звернувшись 10.06.2025 до Семенівського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, позивач з'ясував, що 09.06.2025 відносно нього відкрите виконавче провадження №78297677 за постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 108 від 17.03.2025. Цього ж дня, тобто 10.06.2025 позивач отримав в Семенівському відділі державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції копію постанови № 108 від 17 березня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , згідно якої на позивача накладено штраф у розмірі 17000 гривень. Позивача визнано винним у тому, що він порушив ряд законодавчих актів України про військову службу, оборону та мобілізацію, а саме не з'явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14:00 год. 27 листопада 2024 року без поважних причин. Таким чином, на думку ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Сторона позивача вважає, що постанова про адміністративне правопорушення від 17.03.2025 є протиправною та підлягає скасуванню за наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови (ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Згідно зі ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у передбаченому законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. За приписами ст. 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Згідно зі ст. 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) роз'яснює особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її права і обов'язки, заслуховує її пояснення, за її участю досліджує докази та вирішує клопотання. Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. На порушення даної норми закону в протоколі про адміністративне правопорушення наявні наступні порушення: - відсутній підпис позивача про ознайомлення з протоколом, як і відсутній запис про відмову від підпису; - у формулюванні суті правопорушення не вказано в яку дату та час мав з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач, але не з'явився, тобто відсутня дата та час вчинення правопорушення. Такий протокол є явно недопустимим доказом у справі. Згідно приписів ч. ч. 2, 3 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, повинна містити дату її складання. В постанові вказана дата її складання - 17 березня 2025 року, що явно не відповідає хронології подій, а саме постанова винесена раніше, аніж складено протокол. У постанові від 17.03.2025 року написано, що «...УСТАНОВИВ: 18 березня 2025 року об 10 год. 00 хвилин громадянин ОСОБА_2 при особистій явці до другого відділу...». Згідно протоколу розгляд справи мав відбутися 21.03.2025 о 12:00 год., пpоте відбувся чомусь 17.03.2025. Позивача не було повідомлено, що розгляд справи відбудеться 17.03.2025. Окрім того, слід за зазначити, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що полягає в наступному. Відповідно до абз. 11 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій визнаються: перешкода стійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича. Позивач з 1993 року проживав та проживає по АДРЕСА_1 , нікуди не виїздив та не переміщувався. З незрозумілих основ позивачу не була вручена повістка працівниками АТ «Укрпошта» (якщо така дійсно направлялася) з незалежних від позивача причин. Через наведені обставини позивач не був обізнаний про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 27.11.2024 року. Таким чином, позивач не може нести юридичну відповідальність за невручення йому повістки працівниками АТ «Укрпошта». Але якщо б він і отримав таку повіку, то неодмінно з'явився б до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В лютому 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою та пакетом документів для оформлені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що його рідний брат - ОСОБА_4 вважається зниклим безвісти за особливих обставин з 26.09.2024. Пізніше в телефонному режимі позивачу повідомили з ІНФОРМАЦІЯ_2 , що він може прибути та забрати довідку про надання відстрочки. 18.03.2025, коли позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання довідки про відстрочку, відносно позивача було складено протокол № 36 про адміністративне правопорушення, але за що саме було не зрозуміло, адже в протоколі, як вже зазначалося вище, не вказано, коли ж саме позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Всі перелічені вище обставини, в тому числі і те, що він не знав і не міг знати про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , позбавили його можливості особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 27.11.2025 (як зазначено в оскаржуваній постанові). Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, полягає виключно у формі умислу (прямого або непрямого). Тобто особа мала усвідомлювати протиправний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачати його шкідливі наслідки і бажати або свідомо припускати цих наслідків (ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Отже, в діях позивача не вбачається жодного умислу, оскільки він не знав про необхідність явки на 27.11.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не повинен був це знати, через що в його діях відсутня суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а отже, відсутній склад вказаного адміністративного правопорушення. Адміністративна відповідальність в Україні і процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях (рішення Конституційного Суду України от 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010). Однією з таких правових презумпцій є закріплена у ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості, згідно якої особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, посадова особа якого виявила факт адміністративного правопорушення, повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Крім того, відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Виходячи з наведеного, постанова по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності і накладення на позивача адміністративного стягнення й підлягає скасуванню, а справа - закриттю.
Представник відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за довіреністю Єрмоленко Олеся Степанівна, через підсистему «Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву з додатками, за змістом якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування такої правової позиції у відзиві зазначено про те, що відповідач по справі позовні вимоги не визнає, вважає, що зазначена позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне. 18 березня 2025 року о 10 год. 00 хв. за адресою: с. Погорільці Семенівської міської територіальної громади Чернігівської області при особистій явці гр. ОСОБА_2 було встановлено, що останній на підставі електронного звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 № Е975323 від 26.12.2025 року, сформованого за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», був переданий до органів Національної поліції з метою доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення за статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, для складання протоколу про адміністративні правопорушення, у відповідності до статті 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення, просили доставити до ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як такого, що порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не з'явився по повістці про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 год 00 хв 27 листопада 2024 року. Повістка №1199948 від 14.11.2025, була сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів підписана відповідним кваліфікованим електронним підписом у день її формування. Формування повістки у такий спосіб відповідає пункту 30 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560. Зазначена повістка була надіслана ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку 15.11.2024 року, рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси проживання. Однак, ця повістка (поштове відправлення) повернулася адресату 26.11.2024 із відміткою пошти про «повернення» з причини «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно інформації з ЄДРПВР «Оберіг» гр. ОСОБА_2 уточнив свої облікові дані 07.10.2024 при особистій явці у ІНФОРМАЦІЯ_2 , де зазначив, що він проживає за адресою АДРЕСА_1 . З цього вбачається, що гр. ОСОБА_2 був належним чином оповіщений про дату та час виклику, адже адреса поштового відправлення (повістки) збігається з адресою, зазначеною ним при уточненні облікових даних. Відтак ІНФОРМАЦІЯ_5 виконав вимоги чинного законодавства щодо вручення повісток, як і дотримав процедуру направлення повістки, а позивач був належним чином повідомленим про необхідність явки до ТЦК. Суть даного спору зводиться до належного оповіщення позивача про наявність повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у зв'язку з чим представник відповідача зазначає наступне. Згідно п. 41 Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2025 року, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, зокрема: - у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку, а саме: день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних. Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року, листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника. З копії поштового повідомлення встановлено, що надіслана засобами поштового зв'язку повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 повернута з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Отже, відповідно до зазначених Правил надання послуг поштового зв'язку, поверненню повістки з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» передує інформування працівником об'єкта поштового зв'язку одержувача про надходження листів з позначкою «Повістка ТЦК», при цьому чинне законодавство України не покладає на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки обов'язків щодо перевірки належного інформування працівниками об'єкта поштового зв'язку одержувача, у даному випадку позивача, про наявність на його ім'я та адресу листів з позначкою «Повістка ТЦК». Сам по собі факт неотримання позивачем поштової кореспонденції, надісланої йому на зареєстровану адресу місця проживання не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права військовозобов'язаного були порушені, а суб'єктивна сторона правопорушення відсутня. Нормами Порядку №560 від 16.05.2024, прийнятого на виконання ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закладено презумпцію обізнаності військовозобов'язаного у разі надіслання повісток підрозділами ТЦК та СП за зареєстрованим (зазначеним військовозобов'язаним) місцем проживання. Пунктом 41 вказаного Порядку, визначено, що належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку, день проставлення у поштовому повідомленні, зокрема, відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання. Отже, на думку представника відповідача, законодавством визначено конкретні «відмітки», які підтверджують факт оповіщення, навіть якщо таку повістку фактично не було вручено. Як зазначено колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові по справі №677/215/25 «проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання прирівнюється законодавцем до належного повідомлення особи про виклик її до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, навіть незважаючи на те, що фактично особа може бути не ознайомлена із необхідністю явки її до територіального центру». Вказані приписи Порядку № 560 є чинними. У спірному випадку для з'ясування факту того, чи повідомлений належним чином позивач про виклик його за повісткою, необхідно дослідити дотримання відповідачем - ТЦК та СП, порядку направлення повістки та дотримання умов її вручення засобами поштового зв'язку. З огляду на перелічене вище, оповіщення позивача про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося з дотримання норм Порядку № 560, що спростовує доводи позивача в частині того, що на його адресу листа з повісткою не надходило, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. При цьому, той факт, що позивач не отримав кореспонденцію, надіслану йому на зареєстровану адресу місця проживання, сам по собі не є достатнім аргументом для скасування оскаржуваної постанови, а один лише факт неотримання поштового відправлення, що містить повістку про виклик, без наявності поважних причин неотримання такої повістки та неявки на виклик, не може ставати підґрунтям для уникнення адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Відтак, посилання позивача на необізнаність щодо необхідності явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки є необґрунтованими та не звільняє його від обов'язку з'явитися на виклик до ТЦК і не може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення цього обов'язку. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. На підставі викладеного вище позивач мав знати, що його викликають до ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак свідомо не з'явився, навмисно ухилявся від отримання даного поштового відправлення. Таким чином, в силу вимог п.41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560, позивач, як далі стверджує представник відповідача, «11.02.2025 (день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання) оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.02.2025 року, однак на зазначену дату він не з'явився». Отже, позивач порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 27.11.2024 була скерована на зареєстровану адресу місця проживання позивача завчасно, після невдалої спроби вручення відповідно до правил надання поштового зв'язку така повернулася на адресу відправника, доказів поважності причин неприбуття стороною позивача надано не було надано. З урахуванням зазначеного, ІНФОРМАЦІЯ_5 вважає доведеним те, що позивач був належним чином повідомленим про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 27.11.2024 року, без поважних причин не прибув, що свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлена на підставі належних та допустимих доказів, зокрема, документального підтвердження факту направлення повістки та неявки у визначений день до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сам позивач факт неявки не заперечує, а отже висновок про наявність складу адміністративного правопорушення зроблено обґрунтовано. Крім того, доводи позивача про «необізнаність про виклик» не підтверджені жодним доказом. Відтак 18.03.2025 року відносно нього уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки було складено Протокол №36. У протоколі №36 від 18.03.2025 року зазначено дату і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; пояснення особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності; документи, що до нього додавалися. Під час складання протоколу, гр. ОСОБА_2 було доведено зміст статті 63 Конституції України та роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що в протоколі № 36 від 18.03.2025 проставлено відповідну відмітку, та засвідчено особистим підписом ОСОБА_2 .. Протокол підписаний уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягалася до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 .. Протоколом від 18.03.2025 року №36 позивача було повідомлено, про дату місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення, про що ОСОБА_2 проставлено особистий підпис і дату у протоколі. Але на вказаний час у вказану дату у вказане місце розгляду справи позивач не з'явився для розгляду справи. З цього вбачається, що при складанні протоколу уповноваженою посадовою особою було дотримано вимог Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 року №3. Ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. З огляду на те, що ОСОБА_2 , був належним способом і своєчасно оповіщений про місце і час розгляду справи про що свідчить його особистий підпис, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладання не заявляв, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято рішення про розгляд справи за його відсутності. У подальшому 18.03.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 була винесена постанова №108 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої військовозобов'язаним було порушено: ч. ч. 1 - 2 ст.17 Закону України «Про оборону», а саме: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України; громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством; абзац 1,3 частини 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; абзац 1-2 частини 1, абзац 1,8,15 частини 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: громадяни зобов'язані, зокрема: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк; у разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. З огляду на це, Постанова від 18.03.2025 №108 містить вказівки на спеціальні нормативно-правові акти про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, норми яких були порушені позивачем. Оскаржувана постанова була винесена у відповідності до ст. 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: розгляд справи розпочався з представлення посадової особи, яка розглядає дану справу; начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошено, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснив особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки; після цього було оголошено протокол про адміністративне правопорушення, особу, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, не вбачалося можливим заслухати, у зв'язку з його відсутністю, досліджувалися докази, таким чином під час розгляду справи встановлено, що позивач вимоги наведеного законодавства не виконав, за результатами розгляду було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення з ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 18.03.2025 року №108, згідно якої було постановлено накласти на гр. ОСОБА_2 штраф у розмірі, що передбачений ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - 17000 грн. При розгляді справи про адміністративне правопорушення у відповідності до положень ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_5 було встановлено що: адміністративне правопорушення було вчинене гр. ОСОБА_2 , факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 18.03.2025 року №36, в якому зафіксовано суть адміністративного правопорушення; вина особи підтверджується тим, що він без повідомлення причин поважності у встановлений термін не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим, електронним зверненням, був переданий до органів Національної поліції, для доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 як громадянин, який вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1, та такий, що підлягає притягненню до адміністративної відповідальності. Зазначеною бездіяльністю військовозобов'язаний ОСОБА_2 проігнорував і порушив виконання обов'язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, не з'явився по повістці про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходися у розшуку, тому порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а відтак підлягає притягненню до адміністративної відповідальності. Обставин, що пом'якшують відповідальність не було виявлено. Майнової шкоди не заподіяно, про що також зазначено у відповідному протоколі. З огляду на це, відповідачем було у повній мірі з'ясовано та враховано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи як того вимагає норма ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також підтверджено доказами, а саме: копією постанови про адміністративне правопорушення № 108 від 18.03.2025 року; копією електронного звернення до Національної поліції; повістки про виклик; копією рекомендованого поштового відправлення; копією довідки Укрпошти про причини повернення; копією протоколу про адміністративне правопорушення від 18.03.2025 року №36. Зважаючи на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, направив в суд свого повноважного представника, адвоката Голика Євгена Валерійовича.
Представник позивача, адвокат Голик Євген Валерійович, у судовому засіданні позов підтримав повністю та пояснив про те, що по суті, на його погляд, доводи, наведені у позовній заяві, є слушними, а аргументи представника відповідача, викладені у відзиві, не спростовують справжніх обставин справи. Акцентував увагу суду, що з моменту виявлення ознак адміністративного правопорушення до моменту винесення оскаржуваної постанови проміжок часу становить більш ніж три місяці, тобто при винесенні оскаржуваної постанови відповідач не міг накладати на позивача адміністративне стягнення через закінчення передбачених законом строків.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_6 , у судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки представника суд не сповістив, заяви про розгляд справи за відсутності представника до суду не подав, але як суб'єкт владних повноважень був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання.
Суд, вислухавши у судовому засіданні представника позивача, вивчивши матеріали адміністративної справи та наявні матеріали щодо справи про адміністративне правопорушення, вважає за необхідне позов задовольнити повністю за наступних обставин.
Як вбачається з наявних матеріалів, 18 березня 2025 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно позивача було складено протокол № 36 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з оскаржуваною постановою №108 від 17 березня 2025 року (як зазначено у позові та зафіксовано в постанові; копія на а. с. 4), котру відповідач намагається видати як таку, що винесена 18 березня 2025 року (про це зазначено у відзиві), винесеною т. в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивача визнано винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме у неявці по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 годину 00 хвилин 27 листопада 2024 року, та накладене адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, звернувся до суду, мотивуючи свої вимоги як суттєвими процедурними порушеннями з боку відповідача, так і відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення через необізнаність про виклик. Крім цього, у судовому засіданні представник позивача додав також про обставини спливу строку накладення адміністративного стягнення на момент винесення оскаржуваної постанови.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, стверджуючи, що процедура оповіщення Позивача про виклик була здійснена належним чином відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, а отже, позивач вважається належно повідомленим, а його неявка є підставою для притягнення до відповідальності.
Сприймаючи з'ясованими такі обставини, суд убачає за потрібне позов задовольнити повністю з таких підстав.
Щодо процедурних порушень під час складання протоколу та винесення постанови.
Сторона позивача у позовній заяві вказує на низку грубих порушень, допущених відповідачем. В цьому аспекті суд звертає увагу на наступні обставини.
У позовній заяві, зокрема, стверджується, що оскаржувана постанова датована 17 березня 2025 року. При цьому в тексті самої постанови, як цитує сторона позивача, зазначено: «...УСТАНОВИВ: 18 березня 2025 року об 10 год. 00 хвилин громадянин ОСОБА_2 при особистій явці до другого відділу...».
Таким чином, постанова про притягнення до відповідальності де-юре була винесена раніше, аніж відбулися події (за складеним протоколом), які стали підставою для її винесення.
Така хронологічна невідповідність є істотним порушенням вимог ч. 2 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, котра зобов'язує орган (посадову особу) у постанові зазначити правильну дату розгляду справи.
Винесення постанови до дати встановлених фактичних обставин справи свідчить про поверховий та упереджений підхід до розгляду справи, що у свою чергу не узгоджується з положеннями ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка покладає на орган (посадову особу) обов'язок з'ясувати при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідні обставини справи.
Крім того, згідно з протоколом №36, копії якого надавалися позивачем і відповідачем (а. с. 7, 32), розгляд справи було призначено на 21 березня 2025 року на 12 годину 00 хвилин. Однак, оскаржувана постанова винесена 17 березня 2025 року. Таким чином, позивача не було повідомлено про зміну дати та часу розгляду справи, що позбавило його права, гарантованого ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме бути присутнім при розгляді справи, давати пояснення, подавати докази та заявляти клопотання.
Відповідно до ст. 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи зобов'язаний вирішити, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Розгляд справи за відсутності особи можливий лише за наявності даних про її своєчасне сповіщення. У даному випадку відповідач не лише не довів факту належного сповіщення позивача про розгляд справи 17 березня, а й матеріали справи свідчать про призначення розгляду на іншу дату - 21 березня 2025 року.
Ці процедурні порушення є самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони свідчать про недотримання відповідачем встановленого законом порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності та порушення фундаментальних прав позивача.
Щодо наявності складу адміністративного правопорушення.
Суд також вважає за необхідне надати оцінку доводам сторін щодо суті правопорушення.
Відповідач стверджує, що позивач був належним чином оповіщений про виклик на 27.11.2024, посилаючись на п. 41 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560, згідно з яким проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання прирівнюється до належного оповіщення.
Водночас, відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, характеризується наявністю вини у формі умислу.
Позивач стверджує, що він не знав і не міг знати про виклик, оскільки повістку фактично не отримував з незалежних від нього причин. Його подальші дії, а саме самостійне звернення до підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 у лютому 2025 року для оформлення відстрочки, свідчать про відсутність умислу на ухилення від виконання військового обов'язку.
Презумпція обізнаності, на яку посилається відповідач, не є абсолютною і не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку доводити наявність вини особи у вчиненні правопорушення. Формальне дотримання процедури надсилання повістки не може автоматично свідчити про наявність умислу особи на неявку, особливо за обставин, коли ця особа згодом самостійно з'являється до ТЦК для вирішення питань військового обліку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано беззаперечних доказів наявності в діях позивача вини, яка є обов'язковим елементом складу адміністративного правопорушення.
Щодо спливу строків накладення адміністративного стягнення.
Не менш важливим від приведеного чинником у даній справі є питання дотримання відповідачем строків, встановлених законом для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 9 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. ст. 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладене протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Як вбачається з оскаржуваної постанови та відзиву представника відповідача, позивачу ставиться до вини неявка до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 годину 00 хвилин 27 листопада 2024 року.
Відповідно, днем вчинення діяння, що містить ознаки правопорушення, є 27 листопада 2024 року. Днем його виявлення є дата, коли відповідач достеменно дізнався або мав змогу дізнатися про факт неявки позивача. За відсутності доказів про інше, таким днем є наступний робочий день після дати, на яку було призначено явку, тобто 28 листопада 2024 року. Саме з цієї дати починається перебіг тримісячного строку для накладення стягнення у даній справі.
Отже, тримісячний строк, передбачений ч. 9 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, сплинув 28 лютого 2025 року.
Оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було винесено 17 березня 2025 року, тобто поза межами встановленого законом тримісячного строку, а саме щонайменше аніж через 3 місяці та 17 днів з дня виявлення відповідачем ознак правопорушення.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Таким чином, на момент винесення оскаржуваної постанови відповідач мав підстави для закриття провадження у справі у зв'язку зі спливом строків накладення адміністративного стягнення. Винесення постанови з ігноруванням такого передбаченого законом строку є істотним порушенням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, що ще раз вказує на протиправність оскаржуваної постанови.
Отже, суд вважає, що доводи сторони позивача, викладені у позові, є достатньо переконливими, адже вони стороною відповідача за відзивом на позовну заяву повною мірою не спростовані.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у справі є всі підстави для визнання оскаржуваної постанови відповідача протиправною та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення за відсутністю у діях позивача складу вказаного адміністративного правопорушення, враховуючи наведене й зважаючи також на приписи п. 3 ч. 1 ст. 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 3 ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 5, 77, 244-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 до відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.
Постанову № 108 по справі про адміністративне правопорушення від 17 березня 2025 року за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , якою на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок - визнати протиправною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 закрити за відсутністю у діях ОСОБА_2 складу вказаного адміністративного правопорушення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання згідно даних позову: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце знаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Суддя: О. І. Гнип