05 серпня 2025 року місто Київ
Справа № 752/21549/24
Провадження № 33/824/3741/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Стрижеуса А.М., розглянувши апеляційну ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №136169, ОСОБА_1 , о 21 год. 30 хв. 24.09.2024 року, керував транспортним засобом «Volvo» д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по Столичному шосе, не маючи посвідчення водія відповідно категорії, вчинено повторно протягом року, постанова від 03.10.2023 року. Вказаним діями ОСОБА_1 , порушив п. 2.1 а ПДР України, тобто вчинив адміністративний проступок передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у виді у виді штрафу, в розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) грн. з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 (пять) років.
Стягнуто із ОСОБА_1 , на користь держави, судовий збір, в розмірі 605 (шістсот п'ять гривень) грн. 60 (шістдесят) коп.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року скасувати та справу закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, посилаючись на те, що постанова суду є незаконною, необґрунтованою, винесена з грубим порушенням норм процесуального права. Суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам подій, підійшов формально до вивчення фактичних обставин справи.
Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року посилаючись на те, що ОСОБА_1 не отримував повістки про дату та час судового засідання та копію постанови про адміністративне правопорушення, оскільки перебуває на військовій службі.
Також відповідно до матеріалів справи копію постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року не було направлено ОСОБА_1 на його адресу.
З постановою суду ОСОБА_1 було ознайомлено в приміщені суду першої інстанції 23 травня 2025 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку про поважність пропуску строку на подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 , а тому клопотання ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що він не керував транспортним засобом, докази такого керування в матеріалах справи відсутні.
Зазначає, що автомобілем не керував а просто знаходився біля нього та очікував товариша, який пішов у магазин напроти.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник адвокат Оксененко Д.О. підтримали доводи апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , захисника Оксененко Д.О., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Зі змісту ст.283 КУпАП убачається, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався не в повній мірі, оскільки не з'ясував повно і всебічно всіх обставин справи та не перевірив належним чином наявні в справі докази.
Так, щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №136169, ОСОБА_1 , о 21 год. 30 хв. 24.09.2024 року, керував транспортним засобом «Volvo» д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по Столичному шосе, не маючи посвідчення водія відповідно категорії, вчинено повторно протягом року, постанова від 03.10.2023 року. Вказаним діями ОСОБА_1 , порушив п. 2.1 а ПДР України, тобто вчинив адміністративний проступок передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП.
До вказаного протоколу додано: постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 03 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП; довідка про те, що громадянин ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП України.
Дослідивши наявні в справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП України.
На думку апеляційного суду, такий висновок суду першої інстанції є передчасним, оскільки на його підтвердження достатніх доказів в матеріалах справи немає.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №136169, ОСОБА_1 , о 21 год. 30 хв. 24.09.2024 року, керував транспортним засобом «Volvo» д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по Столичному шосе, не маючи посвідчення водія відповідно категорії, вчинено повторно протягом року, постанова від 03.10.2023 року. Вказаним діями ОСОБА_1 , порушив п. 2.1 а ПДР України, тобто вчинив адміністративний проступок передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з положеннями ч. ч. 9, 10 ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII, право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Частиною 5 статті 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Повторним відповідно до ст.35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.
Разом з цим, частиною 2 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Як встановлено в ході апеляційного розгляду, доказів керування транспортним засобом ОСОБА_1 відсутні як свідки так і відеозаписи з камер відеоспостереження та запису з боді камер патрульних поліцейських.
А тому, в матеріалах справи відсутні докази які підтверджують факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 .
Відтак, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що докази, що свідчили б керування ОСОБА_1 транспортним засобом під час зупинки, в матеріалах справи відсутні.
Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі «Надточій проти України», п. 33 рішення у справі "Гурепка проти України", ухваленого 6 вересня 2005 року).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Презумпція невинуватості є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
В свою чергу, суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі - презумпції невинуватості. При цьому усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
Тягар доведення в діях особи складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган.
На думку апеляційного суду, зібрані в справі докази не відповідають критерію «поза розумним сумнівом».
Суд першої інстанції повно і всебічно не з'ясував всіх обставин справи та не перевірив їх доказами, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вищевказаному правопорушенні є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд вивчивши матеріали вважає, що даний висновок апелянта підтверджується матеріалами справи.
Визначення терміну керування транспортним засобом було наведено в п.27 Пленуму ВС від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» за яким керування транспортним засобом виконання функцій водіння під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
В постанові Верховного Суду від 20.02.2019 зазначається, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Суд вивчивши матеріали справи, встановив, що будь-яких доказів на підтвердження факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 суду не надано.
Таким чином твердження апелянта є такими що суд приймає до уваги, а тому доводи апеляційної скарга є обґрунтованими.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки обставини, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова судді першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 126 КУпАП закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.294 КУпАП, суд, -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскраження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року - задовольнити
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП - скасувати.
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя А.М. Стрижеус