справа № 760/33690/24 головуючий у суді І інстанції Ішуніна Л.М.
провадження № 22-ц/824/9440/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
05 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Пушок Сергієм Володимировичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел. Ен. Груп», про скасування арешту,-
У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок С.В. звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив суд:
усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, шляхом скасування всіх арештів, обтяжень та заборон, що були накладені в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа №2-5393/14, виданого 15 січня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 1 140 963,45 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись із такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок Сергій Володимирович 20 березня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 звернулася до суду як власник майна з позовом про усунення перешкод у користуванні таким майном шляхом скасування всіх арештів, обтяжень та заборон, що були накладені в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1.
Тобто, позов подано на підставі ст. 391 ЦК України. Скасування усіх арештів, обтяжень та заборон - це спосіб реалізації усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном. Чинним законодавством не заборонено звертатися до суду з позовом про усунення перешкод в рамках цивільного позовного провадження.
Скасування арешту в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-5393/14, виданого 15 січня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 1 140 963,45 грн за невиконання зобов'язань за Договором поруки, у зв'язку з поверненням стягувачу виконавчого документу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не розглядалося. За правилами цього Закону арешт з майна не знімався, оскільки виконавчий документ залишився невиконаним і міг бути повторно пред'явлений до примусового виконання.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення її прав як власника майна, оскільки її зобов'язання у зв'язку з яким було накладено арешт, повністю припинилося.
Відкритих виконавчих проваджень за якими ОСОБА_1 є боржником немає.
Доводів щодо неправомірності процесуальних дій державного виконавця стосовно арешту майна ОСОБА_1 у позовній заяві не наводила.
Вказав, що практика Верховного Суду щодо розгляду у позовному провадженні вимог власника (боржника у завершеному виконавчому провадженні) про зняття арешту з майна, які не пов'язані з оскарженням порушення порядку накладення арешту або бездіяльності щодо його незняття, як процесуальної дії виконавця, є сталою. Висловлена, зокрема, у постановах від 16 травня 2018 року у справі №204/910/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №425/1341/17, від 24 липня 2019 року №330/78/17-ц, від 28 серпня 2019 року у справі №522/23419/16-ц, від 09 квітня 2020 року у справі №732/1195/18, від 15 вересня 2020 року у справі №761/27033/18, від 17 березня 2021 року у справі №234/9605/18.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Пушок Сергієм Володимировичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел. Ен. Груп», про скасування арешту, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок Сергій Володимирович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який з'явився у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_1 є боржником та стороною виконавчого провадження, у якому на її майно накладено арешт. Враховуючи вищевикладене, вона не може звертатися до суду з позовом про скасування арешту з майна, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. З позовом про зняття арешту до суду можуть звертатись інші особи, які є власниками майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, що передбачено статтею 59 Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна не зняв.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий висновок щодо процесуального порядку захисту прав боржників у виконавчому провадженні викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18.
Установивши, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_1, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки позивачем не спростовано належними доказами, що арешт накладено на майно заявника, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
У зв'язку з цим, посилання апелянта на постанови касаційного суду до висловлення Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18 правової позиції, яка наведена вище у тексті цієї постанови колегія суддів відхиляє.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її скасування, а зводяться виключно до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Пушок Сергієм Володимировичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова