Апеляційне провадження № 22-ц/824/10220/2025
Справа № 357/17676/24
Іменем України
05 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Ярмоли О.Я. в м. Біла Церква 04 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2024 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 41518,06 грн. та судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 9200 грн.
Позов мотивував тим, що 18 квітня 2016 року АТ «Альфа-Банк» на ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії в розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 36 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк». Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на момент його підписання. Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу, та вона погодилася з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.
Станом на 20 вересня 2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості становить 41518,06 грн.
20 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» уклали договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 18 квітня 2016 року, укладеного АТ «Альфа Банк» з відповідачем. Згідно з розрахунком заборгованості, за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в розмірі 41518,06 грн.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 41518,06 грн. та судовий збір 6028 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що ОСОБА_1 не була повідомлена судом про судове засідання по справі, у неї був відсутній належний представник, через що відповідач не мала можливості подати суду свої доводи та міркування стосовно позовних вимог, заявити відповідні клопотання, в тому числі, про витребування доказів, надати наявні у неї докази, що спростовують доводи позивача, в тому числі подати заяву про застосування строків позовної давності.
Пояснювали, що ОСОБА_1 з 25 лютого 2025 року, будучи військовозобов'язаною, відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року призвана до ЗСУ та виконувала і виконує бойові завдання в штаті в/ч НОМЕР_1 , зокрема безпосередньо в районі виконання завдань з безпосередньою участю в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони з 13 червня 2022 року. Тому ОСОБА_1 була з об'єктивних причин позбавлена можливості захищати своїх права та охоронювані законом інтереси в суді першої інстанції.
Посилалися на зміст ст. 11, 513, 514, 516 ЦК України, вказували, що судом першої інстанції не досліджувалося обставин наявності у позивача права на подання цього позову. Суд в рішенні жодним чином не надає оцінку факту, що у позивача відсутні будь-які докази на підтвердження оплати позивачем на рахунок АТ «Альфа Банк» ціни прав вимоги за договором факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року та набуття права на вимогу боргів за кредитними договорами АТ «Альфа Банк», оригінали означених документів судом не оглядались, а позивачем не надавались.
Суд в своєму рішенні не врахував і не надав оцінки тій обставини, що матеріали справи не містять належного за встановленою формою додатку № 2 до договору факторингу № 3, підписання якого відповідно до умов п. 2.3 вказаного договору здійснюється на дату оплати фактором ціни прав вимоги. Судом залишено поза увагою, що позивачем не надано суду оригіналу для огляду і в матеріалах справи відсутній належний документ, що ОСОБА_1 включена до реєстру боржників, про який йдеться в договорі факторингу.
Отже, позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини, а судом не досліджено та не надано належну правову оцінку тому, в що в справі відсутні докази набуття позивачем права вимоги до відповідача на умовах, визначених договором факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, а відтак, що майнове право ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» порушено і підлягає судовому захисту.
У договорі факторингу № 3 від 30 вересня 2021 року в спору, в порушення норм ст. 207 ЦК України відсутні підписи сторін, зокрема контрагента АТ «Альфа Банк», що унеможливлює встановлення факту, чи дійсно здійснювався перехід права вимоги саме за вказаним договором, чи погоджували сторони саме такий зміст договору та додатків до нього та чи укладався він взагалі.
Також позивачем не долучено до матеріалів справи заяви про поновлення строків позовної давності (строків звернення до суду).
Посилалися на зміст ст. 263, 78 ЦПК України, вказували, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, посилався як на належно встановлені факти на факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору з банківською установою АТ «Альфа Банк» та на факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за вказаним договором.
На підтвердження укладення кредитного договору позивач подав до суду, а суд прийняв як доказ фотокопію довідки про умови користування, текст документу нерозбірливий, з підписом невідомої особи. Текст не містить підпису відповідача ОСОБА_1 , оригінал даного документу в суді не оглядався та судом не оцінювався, і цей документ не може свідчити про факт укладення кредитного договору (угоди - акцептованої оферти).
Тобто суд, ухвалюючи рішення, не з'ясував сам факт наявності правовідносин між банківською установою та ОСОБА_1 , наявність кредитного договору, принаймні його примірника, обмежившись в тексті рішенні лише згадуванням та посиланням на абстрактну подію, яка начебто відбулась 18 квітня 2016 року.
Щодо фактичного отримання позивачем коштів банківської установи, вказували, що суд в рішенні робить необґрунтовані висновки про те, що належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотках може бути виписка по картковому рахунку. Надана суду копія виписки по картковому рахунку виготовлена з порушенням загальноприйнятих норм діловодства, текст документу неможливо прочитати, не містить необхідних реквізитів документу та підписів посадових осіб банківської установи, крім того, виписка по картковому рахунку є суто внутрішнім документом, яка повинна була досліджувався судом в сукупності з іншими доказами.
Разом із тим, позивачем не надано, а судом не досліджено жодних належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволяли суд перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, не відповідає загальним критеріям банківського документу.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявила клопотання про витребування у ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» оригіналів письмових доказів, електронних доказів (документів) та огляд в судовому засіданні відеозапису судових засідань по справі, зокрема процес дослідження доказів, поданих позивачем.
Вирішуючи заявлене клопотання про витребування доказів та огляд в судовому засіданні відеозапису судових засідань по справі, апеляційний суд в ухвалі від 23 червня 2025 року про призначення справи до розгляду виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 про розгляд вказаної справи, направляючи поштову кореспонденцію на її поштову адресу, що вказана в матеріалах справи, на підтвердження чого на а.с. 57 міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу. Відповідно, особа, що подала апеляційну скаргу, була належним чином повідомлена та обізнана про розгляд справи № 357/17676/24.
Відтак, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України в ухвалі від 23 червня 2025 року відмовив в задоволенні необґрунтованого клопотання про витребування доказів.
Враховуючи, що ОСОБА_1 18 лютого 2025 року отримала за адресою реєстрації місця проживання судову повістку, якою її було викликано в судове засідання на 04 березня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 57), а отже не була позбавлена можливості своєчасно звернутися за отриманням правничої допомоги, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена судом про судове засідання по справі, що у неї був відсутній належний представник, через що вона не мала можливості подати суду свої доводи та міркування стосовно позовних вимог, заявити відповідні клопотання, в тому числі, про витребування доказів, надати наявні у неї докази, що спростовують доводи позивача, в тому числі подати заяву про застосування строків позовної давності, що будучи військовозобов'язаною, була з об'єктивних причин позбавлена можливості захищати своїх права та охоронювані законом інтереси в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» з офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Так, у зазначеної оферті, у якій зазначено особисті дані ОСОБА_1 (адресу реєстрації, паспорт, ідентифікаційний код), пропонувала банку укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: найменування продукту «Максимум», пропонувала банку відкрити їй рахунок № НОМЕР_2 у валюті гривня та випустити міжнародну платіжну картку DMC Gold строком дії два роки з моменту її випуску. Пропонувала банку надати їй кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії на рахунку ЕКЗ з лімітом 200 000 грн. Процентна ставка за користування коштами відновлюваної кредитної лінії при вчиненні торгових операції складає 30 % річних. Розмір обов'язкового мінімального платежу пропонувала встановити в розмірі % від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, що не може бути меншим за 50 грн. (а. с. 6).
АТ «Альфа-Банк» прийняв (акцептував) пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, що є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа -Банк» (а.с. 6 зворот).
На а. с. 7 знаходиться копія довідки про умови кредитування з використанням картки « ОСОБА_3 », з підписом ОСОБА_1 .
На а. с. 8 знаходиться копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , посвідчені нею особисто.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що відповідач поданням до банку підписаної нею оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії погодилася на приєднання до публічної пропозиції, підтвердила акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодилася з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.
20 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу № 3, на підставі якого та згідно виписки з додатку до договору факторингу № 3 на користь позивача відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 квітня 2016 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 (а. с. 9 - 13).
Пунктом 2.2 договору факторингу визначено, що право вимоги, що відступається згідно даного договору, включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 9 зворот).
Згідно виписки з додатку до договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 18.04.2016 в сумі 41 518,06 грн., з яких: 35 264,47 грн. сума за основною заборгованістю; 6253,59 грн. залишок заборгованості за штрафними санкціями (а. с. 16).
Позивачем надано виписку з рахунку ОСОБА_1 за кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 18 квітня 2016 року по 20 вересня 2021 року за рахунком НОМЕР_3 , у якій зафіксовано рух коштів по рахунку (а. с. 17).
Також позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитом, згідно якого станом на 20 вересня 2021 року загальна заборгованість на дату складання довідки становить 41518,06 грн. (а. с. 25).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1-2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Разом з цим, згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Доводи апеляційної скарги, що у позивача відсутні будь-які докази на підтвердження оплати позивачем на рахунок АТ «Альфа Банк» ціни прав вимоги за договором факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року та набуття права на вимогу боргів за кредитними договорами АТ «Альфа Банк», відхиляються апеляційним судом як безпідставні, позаяк на а. с. 15 наявна копія відповідного платіжного доручення № 559 від 20 вересня 2021 року, у якому зазначене призначення платежу, здійсненого ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь АТ «Альфа Банк»: «за право вимоги згідно договору факторингу № 3 від 20.09.2021».
Доводи апеляційної скарги, що суд, ухвалюючи рішення, не з'ясував сам факт наявності правовідносин між банківською установою та ОСОБА_1 , наявність кредитного договору, принаймні його примірника, обмежившись в тексті рішенні лише згадуванням та посиланням на абстрактну подію, яка начебто відбулась 18 квітня 2016 року, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки ОСОБА_1 не спростовано належності їй підпису на оферті на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18 квітня 2016 року, в якій зазначено її особисті дані, а також не обґрунтовано інших підстав, ніж укладення кредитного договору, наявності у АТ «Альфа Банк» та долучених до матеріалів справи копій паспорту та ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 , завірених нею особисто.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що позивачем не надано суду оригіналу доказу і в матеріалах справи відсутній належний документ, що ОСОБА_1 включена до реєстру боржників, про який йдеться в договорі факторингу, з огляду на наявність в матеріалах справи копії виписки з додатку до договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, яка досліджувалась судом першої інстанції, та у якій наявні відомості про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за договором від 18 квітня 2016 року в розмірі 41518,06 грн. (а. с. 16).
Доводи апеляційної скарги, що у договорі факторингу № 3 від 30 вересня 2021 року, в порушення норм ст. 207 ЦК України, відсутні підписи сторін, зокрема контрагента АТ «Альфа Банк», що унеможливлює встановлення факту, чи дійсно здійснювався перехід права вимоги саме за вказаним договором, чи погоджували сторони саме такий зміст договору та додатків до нього та чи укладався він взагалі, спростовуються наявною в матеріалах справи копією договору факторингу, з проставленням підписів обох сторін та завіренням підписів печатками юридичних осіб (а. с. 13 зворот).
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не долучено до матеріалів справи заяви про поновлення строків позовної давності (строків звернення до суду), не ґрунтуються на положеннях ст. 175 ЦПК України, якою врегульовано форму та зміст позовної заяви, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.
Крім того, згідно п. 9 підписаних АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 оферти та акцепту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, сторонами договору узгоджено збільшення позовної давності за спорами, що випливають з цієї угоди, до 50 років.
Разом із тим, задовольняючи позов ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що кредитор АТ «Альфа-Банк» взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, виконав своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача, в той час як відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала, після відступлення права грошової вимоги платежів для погашення заборгованості, що існує, не здійснювала.
Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Згідно з ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Так, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою, що у справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право позивача на пред'явлення будь-якої вимоги.
У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 зазначено, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Це відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Водночас, виписка по рахунку з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 18 квітня 2016 року по 20 вересня 2021 року, із зазначенням руху коштів по рахунку НОМЕР_3 , не є належним доказом надання коштів за спірним кредитним договором, зважаючи на те, що вона зроблена за поточним рахунком, який не зазначений в жодному з інших наданих позивачем доказів, крім того, за період, який виходить за межі дії строку дії картки (2 роки), зазначеного у довідці про умови кредитування, більше ніж на три роки, за цим доказом не можна встановити, якого саме договору про банківське обслуговування він стосується, реквізитів будь-якого кредитного договору виписка не містить, а також не можна встановити, чи зазначена у виписці картка дебетова, які кошти витрачала відповідач, власні чи кредитні.
Зазначені обставини унеможливлюють перевірку правильності нарахування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на підставі цієї виписки, та доведення на підставі такої виписки наявності заборгованості взагалі.
Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами отримання кредитних коштів за договором від 18 квітня 2016 року, наявності та розміру заборгованості за кредитним договором, зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях, а отже позов задоволений судом першої інстанції безпідставно.
Апеляційний суд також враховує, що виходячи з наданих позивачем документів, зокрема довідки про умови кредитування (а. с. 7), строк кредитування мав становити два роки, тобто до 18 квітня 2018 року, і доказів про укладення додаткових угод, які б продовжували строк такого кредитування, позивачем надано не було, однак судом першої інстанції не перевірено та не досліджено наявності підстав для нарахування відсотків у випадку закінчення строку кредитування
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено, а відповідач звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542 грн.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (м. Київ вул. Солом'янська 2 код ЄДРПОУ 40340222) в дохід держави судовий збір в розмірі 4542 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.