Апеляційне провадження № 22-ц/824/15130/2025
Справа № 381/1603/25
05 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., вирішуючи питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку спілкування та участі у вихованні дитини,
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 про визначення порядку спілкування та участі у вихованні дитини залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Не погоджуючись із даною ухвалою, ОСОБА_1 04 липня 2025 року засобами поштового зв'язку направив апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області.
31 липня 2025 року справа № 381/1603/25 разом з апеляційною скаргою надійшла до Київського апеляційного суду.
Вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги до провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
У статті 129 Конституції України, серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Аналіз статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Отже, перелік ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, встановлений частиною першою статті 353 ЦПК України, є вичерпним і не містить ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року (справа № 289/2077/24, провадження № 61-17474св24).
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Згідно з пунктом "d" статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.
Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року про залишення позовної заяви без руху необхідно повернути особі, яка подала апеляційну скаргу.
Наведені обставини не позбавляють заявника можливості включити заперечення на вказану ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, у випадку такого оскарження.
У разі повернення судом першої інстанції позовної заяви у зв'язку з неусуненням недоліків такої заяви, заявник має право оскаржити ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві в апеляційному порядку відповідно до ст. 353 ЦПК України.
Керуючись п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року про залишення позовної заяви без руху повернути особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.