Апеляційне провадження № 22-ц/824/10721/2025
Справа № 753/1345/24
Іменем України
05 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Кулика С.В. в м. Київ 20 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та частину фактично понесених витрат по сплаті за навчання,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В січні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання, в розмірі частки всіх видів доходу ОСОБА_1 , починаючи з 18 грудня 2023 року та до 30 червня 2028 року включно, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь частину фактично понесених витрат по сплаті за навчання дочки ОСОБА_4 в розмірі 13400 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивувала тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року в справі № 753/8364/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 16 % від його доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 10 травня 2017 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до договору № 2361/11МВ ОСОБА_4 здобуває освіту за денною формою навчання для здобуття ступеня вищої освіти бакалавр за спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації, регіональні студії. 18 серпня 2023 року ОСОБА_4 , уклала договір № 1143/1ФП про надання платної освітньої послуги (навчання) для підготовки фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відповідно до п. 1.2 договору ОСОБА_4 здобуває освіту за заочною формою. Пунктом 3.1.2 договору встановлено вартість платної освіти за роками навчання. Вартість 2023 - 2024 навчального року становить 26800 грн. Довідкою від 24 жовтня 2023 року № 0161460 також підтверджується, що ОСОБА_4 дійсно є студенткою 1 курсу, навчання закінчується 30 червня 2027 року.
Позивач потребує матеріальної допомоги в зв'язку з навчанням, так як її донька навчається на контрактній основі на денному відділенні. Розрахунок витрат на навчання наступний: 26800 грн. / 2 = 13400 грн., саме на таку суму позивач потребує матеріальної допомоги на утримання дочки від відповідача, та оплату аліментів до закінчення навчання ОСОБА_4 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання, в розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 16 січня 2024 року та до закінчення навчання 30 червня 2028 року, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_4 23 років. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року в частині задоволених вимог, змінити рішення, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання, в розмірі 1/25 частини від всіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2024 року та до закінчення навчання 30 червня 2028 року, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_4 23 років, розподілити судові витрати між позивачем та відповідачем з урахуванням пропорційності задоволення їх вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на повнолітню дитину, та не вимагає скасування оскаржуваного рішення в цій частині.
Повідомляв, що з кінця 2012 року позивач та відповідач фактично припинили шлюбні відносини, маючи від цього шлюбу двох дочок ОСОБА_5 (1997 року народження) і ОСОБА_6 (2006 року народження), відповідач при фактичному розлученні залишив позивачу грошові накопичення, бізнес та майно, що було накопичено ним під час шлюбу.
Зокрема, на ОСОБА_6 було зареєстроване нерухоме майно: квартира за адресою АДРЕСА_1 , яка була придбана за кошти відповідача для дітей. На момент придбання даної квартири ОСОБА_7 було 6 років, а відтак своїх фінансових накопичень вона не мала, вказана квартира є місцем реєстрації та проживання ОСОБА_4 по даний час.
Офіційно сторони розлучилися в 2013 році, та відповідно до рішення суду про розірвання шлюбу, спорів між ними про поділ майна та місце проживання дітей не існувало. Відповідач в добровільному порядку продовжував надавати матеріальну допомогу дітям від першого шлюбу та проводити спільний час з ними. В 2015 році ОСОБА_1 створив нову сім'ю з ОСОБА_8 , і в 2016 році у них народилися спільні діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З їх народженням ОСОБА_4 почала відмовлятися від спілкування з батьком, зневажливо до нього відноситися, цуратися батька. В 2017 році позивач подала заяву до органів РАЦС про зміну прізвища доньки ОСОБА_7 на прізвище матері ОСОБА_4 . Про підстави зміни прізвища дочки позивач не повідомляла, а дочка ОСОБА_11 розповіла, що так порадила їй мати, оскільки прізвище ОСОБА_12 матері не подобається. Цього ж року позивач подала до суду позов про примусове стягнення аліментів з відповідача, мотивуючи позов недостатністю коштів, отримуваних від відповідача в добровільному порядку. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі частини доходу щомісячно до досягнення дитиною повноліття, у відповідача відсутня заборгованість по сплаті вказаних аліментів.
Вказував, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неналежно дослідив фінансову можливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі частини від доходу, оцінив матеріальне становище відповідача, ґрунтуючись лише на припущеннях позивача та фактах, які були встановлені близько 8 - 10 років тому. Зокрема, суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи відомостей про розмір заробітної плати або доказів отримання відповідачем іншого регулярного доходу, з якого може бути стягнено аліменти на утримання повнолітньої дитини. Позивач як при поданні позову, так і під час судового розгляду доказів про розмір доходів відповідача не надала та знехтувала своїм процесуальним правом на витребування доказів в судовому порядку. В своїх процесуальних заявах сторона позивача повідомляла, що відповідач має високий дохід, посилаючись на рішення суду від 06 вересня 2017 року в справі № 753/8364/17 про стягнення аліментів, де зазначається дохід відповідача в розмірі 20000 грн., але ця інформація є застарілою; посилалася на знайдене в мережі інтернет резюме відповідача за 2020 рік, де взагалі немає відомостей про суму його заробітку в цей період; просто здійснювала посилання на статус відповідача як військовослужбовця, яке нібито повинно фактично означати отримання високого доходу.
При цьому заявлена представником позивача у відповіді на відзив на позовну заяву станом на 27 березня 2025 року вказана довідка про грошове забезпечення відповідача відсутня в матеріалах справи. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, про відповідний доказ також не зазначив, не досліджував і не надав правову оцінку.
Наголошував, що в період 2017 - 2024 роки відповідач сплачував аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі частини від всіх видів доходу, заборгованість у нього відсутня.
Наголошував, що сам по собі статус військовослужбовця не підтверджує розміру отриманого доходу, в той же час позивач використовує цю інформацію як підміну належних та допустимих доказів отримання відповідачем доходу як військовослужбовцем або підтвердженням його офіційних доходів з інших джерел як фізичної особи, що є недопустимим згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України.
Крім того, представник позивача в своєму клопотанні про витребування доказів від 13 вересня 2024 року підтвердила факт, що такої довідки про доходи ОСОБА_1 в матеріалах справи немає.
Питання про розгляд вказаного клопотання про витребування доказів від 13 вересня 2024 року ставилося на обговорення в судовому засіданні 23 січня 2025 року, але було залишено без розгляду за усним клопотанням сторони позивача.
Аналогічних висновків, що подаючи до суду позовну заяву, саме позивач має довести наявність фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання, дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17. Отже, всі твердження позивача, що відповідач нібито має високий дохід, є лише припущеннями та власними домислами, натомість в матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказами доходу відповідача. Позивач не надала достатніх доказів на підтвердження того, що матеріальний стан відповідача, розмір його доходів надають йому можливість сплачувати аліменти в розмірі частини всіх видів доходів.
Вказував, що суд першої інстанції не з'ясував істотні обставини справи, зокрема поверхнево дослідив факт наявності у відповідача нерухомого майна, наявність якого не свідчить про його високу матеріальну забезпеченість станом на час розгляду справи в суді, в зв'язку з тим, що квартира АДРЕСА_2 була придбана позивачем ще в 2014 році в розстрочку, а не у 2021 році, як заявляв позивач, тобто ще до утворення нової сім'ї. Зокрема, 05 серпня 2014 року відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на стадії будівництва, яке було закінчене лише у 2021 році і будинок було введено до експлуатації. Впродовж 2012 - 2021 років відповідач проживав у орендованих квартирах. При цьому квартира за вказаною адресою є місцем фактичного проживання та реєстрації місця проживання двох малолітніх дітей відповідача від другого шлюбу. Отже, сам факт реєстрації права власності на ім'я відповідача вказаної квартири не свідчить про отримання ним доходу від цього майна та його великі фінансові можливості в період 2021 - 2025 років, оскільки малолітні діти відповідача від другого шлюбу теж мають право на утримання та належні умови проживання.
Нагадував, що в 2012 році відповідач як батько забезпечив власним житлом і дітей від першого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за якими було зареєстроване нерухоме майно - квартира за адресою АДРЕСА_1 в рівних частках, що була придбана за кошти відповідача для дітей.
Пояснював, що будинок АДРЕСА_3 та прилегла до нього земельна ділянка пл. 0,1419 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не купувався відповідачем, а був подарований йому в 2016 році його батьками, що спростовує припущення позивача, що відповідач отримує значні доходи. Будинок був місцем фактичного проживання та реєстрації проживання батьків ОСОБА_1 та ніколи не здавався в оренду. Після смерті батьків будинок є занедбаним, оскільки відповідач вже три роки перебуває на військовій службі, а там ніхто не проживає.
Зауважував, що судом першої інстанції не було досліджено матеріальний стан позивача та повнолітньої дитини ОСОБА_4 , що має важливе значення при визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину. Відповідно до правових висновків Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 635/1139/17, при встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд має враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Вказував, що позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти відповідача на підставі ст. 199 СК України, що є її процесуальним обов'язком. Зокрема, позивачем не доведено наявність у повнолітньої дитини ОСОБА_4 потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників та розмір таких витрат). Відповідно до особистої сторінки ОСОБА_4 у Instagram, в 2024 році вона подорожувала, відвідувала ресторани в Україні і за кордоном, зокрема у Парижі. Крім того, 02 липня 2024 року за ОСОБА_4 було зареєстровано частину квартири АДРЕСА_4 , відтак в 2024 році ОСОБА_4 стала єдиним власником квартири, оскільки іншу частину квартири ще в 2012 році було зареєстровано батьком на її ім'я.
Під час судового розгляду позивач навмисно вводила суд в оману щодо стану свого матеріального становища, зокрема посилалася на відсутність у неї об'єктів нерухомості, хоча в дійсності позивач володіє гаражем пл. 34,5 кв.м. в ГБК «Новосел» за адресою АДРЕСА_5 . Про наявність рухомого майна та розмірі своїх доходів позивач також навмисно не повідомляла суд.
Наголошував, що законодавчо закріплено доведення позивачем наявності у батька реальної можливості надавати допомогу повнолітній дитині, на відміну від утримання неповнолітньої дитини. Звертав увагу, що особи, які досягли 18 років, отримують повну дієздатність і можуть самостійно піклуватися про себе, якщо це потрібно, тому обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання, виникає лише тоді. коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Суд першої інстанції не з'ясував обставини, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів для повнолітньої дитини: розмір фінансового забезпечення відповідача, чи отримує відповідач дохід (заробіток) від володіння чи користування наявним у нього майном, який стан матеріального забезпечення позивача, наявність у позивача рухомого та нерухомого майна, чи має джерела доходу ОСОБА_4 , чи наявна у відповідача можливість надавати матеріальну допомогу.
Вважав, що висновки суду першої інстанції про можливість надавати матеріальну допомогу відповідачем не відповідає обставинам справи, оскільки судом взагалі не досліджувався розмір доходу відповідача. Адже в матеріалах справи містяться лише докази наявності у відповідача квартири, у якій проживають його малолітні діти, та занедбаного будинку, який не приносить відповідачу жодного доходу. Відсутні письмові докази розміру заробітної плати чи іншого доходу відповідача, відтак суд не мав можливості правильно і належно дослідити та оцінити матеріальне становище відповідача.
Вказував, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність у відповідача реальної можливості утримувати неповнолітню дитину ОСОБА_4 в розмірі частці від усіх видів доходу, оскільки відповідач, крім повнолітньої доньки ОСОБА_11 , ще має на утриманні двох малолітніх дітей, які мають хронічні захворювання в стані загострення. ОСОБА_9 , 2016 року народження, має проблеми з опорно-руховою системою, є дитиною з інвалідністю, на постійній основі потребує медичного, ортопедичного, реабілітаційного та санаторно-курортного лікування. Наразі ОСОБА_13 потребує зміни ортопедичних устілок (вартість 1 пари 1500 грн.), не менше 4 рази щорічно 2 курси лікувальних масажів, заняття з реабілітологом та медичні препарати. Крім лікування та реабілітаційних заходів, ОСОБА_13 також потребує утримання як малолітня дитина для задоволення її життєвих, побутових та соціальних потреб. ОСОБА_14 , 2016 року народження, перебуває на «Д» обліку в амбулаторії м. Києва та спостерігається у алерголога, оскільки має діагноз бронхіальна астма та хронічний алергічний риніт. Дитина потребує придбання медичних препаратів для полегшення симптомів хвороби, є необхідними профілактичні заходи щодо загострення астми та санаторно-курортного лікування. Також Прохор, як і його брат ОСОБА_13 , вимагають особливого догляду та життєвого забезпечення з боку батьків. Догляд за дітьми здійснює безпосередньо їх мати ОСОБА_8 , яка в зв'язку з цим не працює та не отримує жодного доходу, а відтак знаходиться на утриманні чоловіка ОСОБА_1 . Відповідач є військовослужбовцем, перебуває у розпорядженні своєї військової частини, тому допомогти дружині по догляду за дітьми не має можливості.
Наголошував, що майновий стан відповідача не надає йому можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання у встановленому судом розмірі частки доходу, це позбавить відповідача коштів на проживання, утримання та лікування малолітніх дітей та унеможливить погашення заборгованості зі сплати аліментів, яка виникне не з його вини, враховуючи, що стягнення аліментів на повнолітню дитину будуть стягнуті з лютого 2024 року.
Враховуючи, що на утриманні відповідача знаходиться дружина і двоє малолітніх дітей, що мають тяжкі захворювання на стадії загострення, що розмір призначених аліментів має бути не більшим як достатній для розумного задоволення потреб повнолітньої дитини і не повинен обмежувати матеріальні інтереси відповідача та його родини, а також враховуючи, що обов'язок утримувати повнолітню дитину є обов'язком обох її батьків, вважав, що аліменти у розмірі 1/25 частки всіх видів доходу, але не менше 1 прожиткового мінімуму для працездатної особи будуть забезпечувати належне утримання його повнолітньої дочки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання.
Щодо порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, пояснював, що позивач в прохальній частині позову просила стягнути аліменти, починаючи з 18 грудня 2023 року, хоча ОСОБА_4 стала повнолітньою особою лише 23 лютого 2024 року. Тобто, на визначену позивачем дату ОСОБА_4 , не набула права на утримання як повнолітня особа, яка продовжує навчання та отримання аліментів від відповідача, так як на цей час була неповнолітньою. Судом стягнуто аліменти з 16 січня 2024 року, що призводить до подвійного стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 - як на неповнолітню дитину (до 23 лютого 2024 року) і як на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.
Посилався на неправильний розподіл судом першої інстанції судових витрат, оскільки при частковому задоволенні позову з нього в дохід держави стягнуто судовий збір в повному розмірі 1211,20 грн.
Від позивача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких позивач і третя особа просили частково змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки в розмірі частини від усіх видів доходу, щомісячно, починаючи з 23 лютого 2024 року та до закінчення навчання 30 червня 2028 року, але не довше, ніж до досягнення ОСОБА_4 23 років.
Пояснювали, що на даний час ОСОБА_1 ніякої фінансової і матеріальної допомоги не надає, ОСОБА_4 повністю забезпечує її мати.
З приводу квартири вказували, що дійсно своїм донькам ОСОБА_4 та ОСОБА_15 в 2012 році була придбана квартира в рівних частках їх батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в подальшому сестра ОСОБА_15 подарувала їй свою частку, оскільки мати ОСОБА_3 продала свою квартиру по АДРЕСА_6 , віддала ОСОБА_15 всі кошти, чим фактично допомогла сестрі купити власну квартиру в іншому районі міста, і таким чином забезпечила її та сестру окремими квартирами. ОСОБА_1 в цьому ніякої участі не приймав.
Вказували, що наскільки їм відомо, ОСОБА_1 на даний час проходить службу в ЗСУ та отримує грошове забезпечення і пенсію.
Також їм відомо, що у власності ОСОБА_1 є будинок по АДРЕСА_3 , в доволі доброму стані і в літній час там проживає батько з дружиною та дітьми. За місцезнаходженням будинку ОСОБА_4 була в квітні 2023 року разом з матір'ю та сестрою. Крім того, ОСОБА_1 користується квартирами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , які об'єднані в одну квартиру, де проживає з новою сім'єю.
Пояснювали, що ОСОБА_4 не працює, ніякого постійного фінансового доходу не має. Стипендії не отримує, оскільки навчається на контрактній та заочній формі навчання. Щодо фізичного стану малолітніх дітей ОСОБА_1 , зазначали, що візуально діти виглядають добре, ніяких фізичних вад за ними не спостерігається, вони ведуть активний спосіб життя. Медичні документи на дітей, надані відповідачем, не підписані керівником медичного закладу, не завірені печатками, а тому не можуть бути належними доказами. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 послався на необхідність постійного придбання ліків для дітей, не надавши жодного підтверджуючого документа.
Щодо непрацюючої дружини ОСОБА_1 вказували, що відповідачем не надано доказів щодо потреби в постійній присутності матері при життєдіяльності дітей, отже, працевлаштованість ОСОБА_8 є взаємним рішенням апелянта та його дружини, оскільки за дохід апелянта сім'я може їздити на відпочинок в ОСОБА_16 .
Щодо фотографій ОСОБА_4 у Instagram, на які посилався ОСОБА_1 , пояснювали, що одне фото було зроблено у Львові, куди ОСОБА_4 їздила на три дні зі своїми знайомими, а друге у Парижі, куди вона їздила в освітню подорож у рамках Міжнародної освітньої програми з європейських та парламентських студій, в результаті поїздки був виданий сертифікат, який підтверджує її участь. Всі поїздки оплачувала ОСОБА_3 , батько відпочинок не фінансував, а в 2020 році навіть відмовив у наданні нотаріально завіреного дозволу для виїзду за кордон на оздоровлення. На той момент вона мала встановлений діагноз бронхіальна астма, часто лікувалася і батько про це знав, але відмовив у наданні дозволу на виїзд з матір'ю до моря.
Звертали увагу, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишився житловий будинок АДРЕСА_9 та земельна ділянка, які перебували у її обслуговуванні, але 25 липня 2025 року за договорами купівлі-продажу за взаємною згодою були продані і ОСОБА_1 отримав половину грошових коштів з продажу будинку. Це було їх єдиним спільним майном на той момент, за яке апелянт забажав половину коштів і отримав їх в повному обсязі.
Зазначали, що ОСОБА_1 має стабільний щомісячний дохід у вигляді пенсії та грошового забезпечення як військовослужбовець, і ним в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не заперечується, що він є пенсіонером та військовослужбовцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15 т. 1).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, встановлено, що з кінця 2012 року сторони не підтримують шлюбні стосунки і не ведуть спільного господарства (а. с. 13 т. 1).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі 16 % від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 10 травня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а. с. 16 - 18 т. 1). Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року було змінено рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на дочку ОСОБА_4 з 16% на частину заробітку (доходу) щомісячно (а. с. 19 - 21 т. 1).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_10 з 04 вересня 2012 року (а. с. 91 - 92 т. 1).
18 серпня 2023 року між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та ОСОБА_3 , в інтересах вступника ОСОБА_4 , було укладено договір № 1143 ФП про навчання у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Предметом вказаного договору є навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Відповідно до умов вказаного договору університет бере на себе зобов'язання зарахувати вступника на навчання на перший курс після виконання вимог умов прийому навчання для здобуття вищої освіти, здійснити підготовку вступника за заочною формою здобуття вищої освіти за освітньою програмою «Психологія» за спеціальністю 053-Психологія (а. с. 27 - 30 т. 1).
18 серпня 2023 року між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та ОСОБА_3 , в інтересах вступника ОСОБА_4 , було укладено договір № 1143/1 ФП про надання платної освітньої послуги (навчання) для підготовки фахівців Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Відповідно до умов вказаного договору загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 129600 грн. (а. с. 23 - 26 т. 1).
18 серпня 2023 року між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та ОСОБА_4 було укладено договір № 2361/1 ІМВ про надання платної освітньої послуги (навчання) для підготовки фахівців Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Предметом вказаного договору є фінансові зобов'язання замовника щодо оплати освітньої послуги, а саме підготовка здобувача за денною формою здобуття освіти за освітньою програмою «Міжнародні комунікації» за спеціальністю 291-Міжнародні відносини, суспільні комунікації, регіональної студії. Загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 251200,00 грн. (а. с. 31 - 34 т. 1).
Згідно студентського квитка ОСОБА_4 , виданого 01 вересня 2023 року, остання навчається в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, навчально-науковий інститут міжнародних відносин, денна форма навчання, квиток дійсний до 30 червня 2027 року (а. с. 36 т. 1).
Згідно довідки, виданої деканом факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка від 24 жовтня 2023 року, ОСОБА_4 дійсно є студенткою 1 курсу заочної форми здобуття освіти бакалаврського рівня вищої освіти спеціальності 053 Психологія освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, почала навчання 01 вересня 2023 року, закінчує навчання 30 червня 2027 року (а. с. 38 т. 1).
Згідно довідки директора навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 067 від 21 січня 2025 року ОСОБА_4 дійсно є студенткою 2 курсу, навчається на денному відділенні, навчання закінчує 30 червня 2027 року (а. с. 153 т. 1).
Згідно довідки в.о. декана факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 016/38 від 21 січня 2025 року, ОСОБА_4 дійсно є студенткою 2 курсу, заочної форми здобуття освіти бакалаврського рівня «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, закінчує навчання 30 червня 2027 року (а. с. 154 т. 1).
Відповідно до платіжної інструкції №0.0.3368036053.1 від 18 грудня 2023 року ОСОБА_3 було сплачено на рахунок Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, грошові кошти у розмірі 13400,00 грн., в якості оплати за навчання ОСОБА_4 , за 2 семестр (а. с. 39 т. 1).
02 лютого 2024 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_8 (а. с. 67 т. ).
Згідно свідоцтв про народження, батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а. с. 68 - 69 т. 1).
Згідно довідки № 6312 від 09 грудня 2024 року, ОСОБА_10 , 2016 року народження, перебуває на «Д» обліку в амбулаторії № 11 по обслуговуванню дитячого населення КНП «ЦПМСД» Печерського району м. Києва з приводу бронхіальної астми (а. с. 125 т. 1). Також відповідачем надано копію довідки про консультацію у алерголога і педіатра і копію консультативного висновку лікаря алерголога за 2021 рік (а. с. 126 - 127 т. 1), копію висновку ЛКК від 22 червня 2017 року № 117 про те, що ОСОБА_10 знаходиться на диспансерному обліку в амбулаторії № 11 по обслуговуванню дитячого населення КНП «ЦПМСД» Печерського району м. Києва з діагнозом рекурентні захворювання органів дихання, рекомендовано відвідування дитячого дошкільного закладу сенсорного типу (а. с. 128 т. 1).
Згідно довідки КНП «ЦПМСД» Печерського району м. Києва від 23 січня 2025 року, малолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , спостерігаються в амбулаторії № 11. ОСОБА_9 періодично хворіє простудними захворюваннями. Спостерігається ортопедом з діагнозом хвороба Пертеса справа, 4 ст. Є особою з інвалідністю з 08 травня 2024 року. Потребує реабілітаційних заходів, ортопедичних виробів та санаторно-курортного лікування. ОСОБА_10 періодично хворіє простудними захворюваннями. Спостерігається у алерголога з діагнозом бронхіальна астма, отримує філксотид, курсами сингуляр та при необхідності сальбутамол. Потребує санаторно-курортного лікування (а. с. 152 т. 1).
Згідно відповіді Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві Державної адміністрації № 105/33/АП/16-7768 від 11 червня 2024 року, станом на 10 червня 2024 року, згідно з електронною базою даних АСОГІД/КОМТЕХ та Єдиною інформаційною системою соціальної сфери ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві Державної адміністрації, останньому призначено соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю та видано посвідчення на дитину з інвалідністю ОСОБА_9 , 2016 року народження (а. с. 70 т. 1).
Згідно довідки з військової частини НОМЕР_1 від 19 січня 2024 року, майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_11 (а. с. 71 т. 1).
Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 вересня 2024 року ОСОБА_1 , на праві власності належить квартира за адресою АДРЕСА_12 , загальною площею 77,4 кв.м., придбана на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 05 серпня 2014 року, право власності зареєстроване 08 липня 2021 року; також на підставі договору дарування від 21 вересня 2016 року належать житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 72,9 кв.м., та земельна ділянка за цією ж адресою загальною площею 0,1419 га. (а. с. 88 - 89 т. 1).
Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 вересня 2024 року ОСОБА_3 є власником гаража пл. 34,5 кв.м. за адресою м. Київ «Новосел» ГБК, гараж № НОМЕР_2 , право власності зареєстроване 24 липня 2017 року (а. с. 90 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копію довідки про реєстрацію місця проживання, копії фото з особистої сторінки ОСОБА_4 в Instagram, копії консультаційного висновку спеціалістів, копію консультаційного висновку лікаря-алерголога, копія довідки про стан перебігу хвороби, копії квитанцій про надані медичні послуги, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07 квітня 2025 року.
До відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також подані нові докази, а саме копії довідок про здобуття освіти, копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану, копію індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_4 (форми ОК-5 та ОК-7), копію сертифікату, копії договорів купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, копії розписок і заяв ОСОБА_1 , копію витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копію договору дарування частки квартири, копію постанови державного виконавця, копію довідки в/ч НОМЕР_1 про нарахування коштів ОСОБА_1 , фотографії.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, як в апеляційній скарзі, так і у відзивах на апеляційну скаргу не наведено об'єктивних причин, які перешкодили сторонам і третій особі подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявники обґрунтовують свої вимоги.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в позові в частині стягнення додаткових витрат, фактично понесених на навчання, в розмірі 13400 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання), отже, заявлена вимога про стягнення додаткових витрат не ґрунтується на нормах закону.
У зазначеній частині рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частково задовольняючи позов про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в розмірі частини від всіх видів доходу відповідача, суд першої інстанції виходив із встановленого законом обов'язку відповідача піклуватися та матеріально забезпечувати свою дочку, тобто сплачувати аліменти на її утримання на період навчання, та його можливості здійснювати таке утримання.
Апеляційний суд в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року в справі № 756/9882/19 (провадження № 61-2065св23).
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що СК України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Тлумачення статті 198, 200 СК України свідчить, що при встановленні тієї обставини, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання повнолітнім непрацездатним сином, дочкою, доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що дочка сторін у справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття та згідно довідки директора навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 067 від 21 січня 2025 року ОСОБА_4 дійсно є студенткою 2 курсу, навчається на денному відділенні, навчання закінчує 30 червня 2027 року (а. с. 153 т. 1), а згідно довідки в.о. декана факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 016/38 від 21 січня 2025 року, ОСОБА_4 дійсно є студенткою 2 курсу, заочної форми здобуття освіти бакалаврського рівня «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, закінчує 30 червня 2027 року (а. с. 154 т. 1).
Загальні витрати на навчання ОСОБА_4 за весь строк навчання на денному відділенні навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка складають 251200 грн. (а. с. 31 - 34 т. 1), а за весь строк навчання на факультеті психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - 129600 грн. (а. с. 23 - 26 т. 1).
ОСОБА_4 не працює та знаходиться на утриманні матері ОСОБА_3 , а отже потребує матеріальної допомоги в зв'язку з навчанням.
Оплату вартості навчання дочки здійснює мати ОСОБА_3 , яка відповідно до платіжної інструкції №0.0.3368036053.1 від 18 грудня 2023 року сплатила на рахунок Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, грошові кошти у розмірі 13400,00 грн. в якості оплати за навчання ОСОБА_4 за 2 семестр (а. с. 39 т. 1).
Також суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 є працездатним та перебуває на військовій службі, має військове звання майора, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19 січня 2024 року.
Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітню дочку, яка продовжує навчатися, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 у виконанні його батьківських обов'язків стосовно його повнолітньої дочки.
Також суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, зокрема житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 .
Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції врахував стан здоров'я та матеріальне становище ОСОБА_4 , яка є повнолітньою та має можливість прикладати самостійних зусиль для отримання власного доходу у вільний від навчання час. Водночас, враховуючи те, що обов'язок по утриманню дітей покладено на обох батьків, беручи до уваги встановлені судом обставини, можливість надання матеріальної допомоги відповідачем, який є працездатним, на утриманні якого перебуває двоє неповнолітніх дітей від іншого шлюбу, одна з яких має інвалідність, дотримуючись визначеного принципу рівності обов'язку обох батьків по утриманню їх дітей, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, та з відповідача підлягають стягненню на користь позивача аліменти в розмірі 1/6 частини від всіх видів доходу відповідача.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини ОСОБА_4 потреби в матеріальній допомозі саме в зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників та розмір таких витрат), апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, враховуючи, що ОСОБА_4 власних доходів не має та перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері, разом з якою проживає, включаючи оплату на навчання, проживання, харчування, медичне обслуговування, кишенькові витрати тощо. При цьому вартість навчання за весь період є значною і становить на денному відділенні навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка 251200 грн., а на факультеті психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка 129600 грн., що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не з'ясовано стан матеріального забезпечення позивача та наявність у неї рухомого та нерухомого майна, оскільки відповідно до ст. 182 СК України дані обставини не враховуються при визначенні розміру аліментів.
Також є необґрунтованим посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на ч. 2 ст. 200 СК України, якою передбачено, що при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином, з огляду на те, що ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю ОСОБА_3 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання, та утримується останньою.
Апеляційний суд відхиляє як нічим не підтверджені припущення доводи апеляційної скарги, що в 2012 році за кошти ОСОБА_1 було придбано квартиру для обох дітей від першого шлюбу ОСОБА_17 та ОСОБА_6 , яка в подальшому стала одноосібною власницею цієї квартири.
Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті спору доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем відомостей про розмір заробітної плати ОСОБА_1 або доказів отримання ним іншого регулярного доходу, з якого може бути стягнуто аліменти на утримання повнолітньої дитини, та про нехтування позивачем своїм процесуальним обов'язком витребування відповідних відомостей в судовому порядку.
Апеляційний суд зважає на те, що доказів неотримання грошового забезпечення військовослужбовця, який перебуває у військовому званні майора, згідно довідки в/ч НОМЕР_1 від 19 січня 2024 року, відповідачем не надано.
На спростування доводів ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 має можливість утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання, відповідачем не було надано довідок про відсутність доходу (зокрема, з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або недостатність розміру такого доходу для утримання дочки ОСОБА_4 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що сам по собі статус військовослужбовця не підтверджує розмір отриманого доходу, і що суд першої інстанції не досліджував матеріальний стан позивача і повнолітньої дитини ОСОБА_4 , є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що вказане нерухоме майно ним не придбавалось, а було подароване його батьками в 2016 році, було місцем їх проживання, а після їх смерті будинок знаходиться в занедбаному стані і не використовується як джерело доходу, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 можливості утримувати дочку, з огляду на те, що стан належного відповідачу нерухомого майна залежить від його власної волі та дій, як власника, і саме по собі неналежне утримання будинку не звільняє відповідача від обов'язку утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання.
Не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову доводи апеляційної скарги про необхідність утримання та лікування двох малолітніх дітей від нового шлюбу, один з яких є особою з інвалідністю, та утримання дружини ОСОБА_8 , яка не працює в зв'язку з постійним доглядом за дітьми. Стан здоров'я малолітніх дітей відповідача був врахований судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів.
Апеляційний суд враховує, що доказів фактично понесених витрат на утримання та лікування дітей, які б не давали відповідачу можливості утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання, у призначеному судом розмірі ОСОБА_1 не надав. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо потреби в постійній присутності матері при життєдіяльності дітей, отже, працевлаштованість ОСОБА_8 є взаємним рішенням подружжя.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що присудження судом першої інстанції розміру аліментів у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно є обґрунтованим, достатнім, справедливим, таким, що може забезпечити потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, а також забезпечить рівність обох батьків у виконанні обов'язку з утримання повнолітньої дитини, відповідає вимогам розумності і є таким, що не створює відповідачу додаткові труднощі матеріального характеру.
За даних обставин не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти з відповідача на підставі ст. 199 СК України, що є її процесуальним обов'язком.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині періоду стягнення аліментів з 16 січня 2024 року, оскільки на цей час ОСОБА_4 ще була неповнолітньою, а отже не мала права на отримання аліментів на підставі ст. 199 СК України, якою чітко встановлено обов'язок батьків утримувати саме повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стала повнолітньою лише 23 лютого 2024 року, а тому саме з цього часу з відповідача на користь позивача на її утримання підлягали стягненню аліменти.
Апеляційний суд також не вбачає підстав для зазначення в судовому рішенні кінцевої дати навчання ОСОБА_4 , з огляду на те, що плановий термін навчання не виключає можливості його припинення у інший час, та оскільки відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Апеляційний суд враховує, що на дані обставини ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не посилався, разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Також апеляційний суд частково приймає та погоджується з доводами апеляційної скарги в частині непропорційності розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи, оскільки при частковому задоволенні позовних вимог з відповідача в дохід держави підлягав пропорційному стягненню судовий збір, натомість судом першої інстанції стягнуто з відповідача повний розмір судового збору 1211,20 грн.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині періоду стягнення аліментів та розподілу судових витрат ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його зміни в частині періоду стягнення аліментів, стягнувши із відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу). щомісячно, починаючи з 24 лютого 2024 року, та до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення дочкою 23 років, а також в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 600 грн. пропорційно до задоволення позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду розмір аліментів, присуджений судом першої інстанції, залишається незмінним, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року змінити в частині періоду стягнення аліментів, стягнувши з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою АДРЕСА_10 РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , яка продовжує навчання (зареєстрована за адресою АДРЕСА_10 РНОКПП НОМЕР_5 ), в розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 23 лютого 2024 року, та до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_4 двадцяти трьох років, а також в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 600 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.