Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11682/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 758/1060/24
25 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевченка Тараса Миколайовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року та представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Захарчук С.С., у цивільній справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначала, що 29 серпня 2015 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердичеву реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області. Про що було складено актовий запис під № 536.
Під час перебування у вказаному шлюбі у неї з відповідачем народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зараз проживає з нею.
20.09.2023 року рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/9041/23 шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 29 серпня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердичеву реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 536, - розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили.
Зазначала, що їх з відповідачем дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у Веденській гімназії № 107 м. Києва, однак у зв'язку з військовою агресією та ракетними обстрілами була переведена в 1 клас Коломийського ліцею № 1 ім. В. Стефаника.
У власності дитини немає жодного рухомого чи нерухомого майна, що підтверджується інформацією з реєстру нерухомості.
Вказувала на те, що коштів, які вона заробляє, недостатньо для забезпечення гармонійного розвитку дитини (харчування, медикаменти, одяг, взуття, навчання, проїзд, розваги та інше).
Відповідач молодий та працездатний чоловік, військовослужбовець, проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , здоровий, аліменти нікому не платить, отримує регулярний і стабільний дохід, який повністю витрачає на свої особисті потреби. У нього немає непрацездатних батьків та інших дітей. Орієнтовний розмір заробітної плати відповідача в місяць становить 55 000,00 грн.
У власності відповідача є земельна ділянка в Броварському району Київської області, площею 0,1 га, кадастровий номер 3221280403:03:004:0014 та автомобіль Шкода Кодіак, д.н.з. НОМЕР_2 , який був придбаний (новий з салону) відповідачем на початку 2023 року.
З урахуванням викладеного, просила суду стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
28 листопада 2024 року позивачкою до суду було подано заяву про зміну підстав позову, в якій остання зазначила, що від народження дитини і до початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України вона з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
З початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України вона з дочкою декілька днів переховувалася у сховищах міста Києва, в той час як ОСОБА_1 , перебував у м. Львів.
В кінці лютого 2022 вона самотужки, власними силами, ризикуючи, з метою збереження життя і здоров'я дитини, вивезла доньку з міста Києва до міста Коломия до своїх батьків, де донька проживала з березня по серпень 2022 включно. В кінці серпня 2022 року вона повернула ОСОБА_3 в місто Київ, де вона проживала з батьками та відвідувала садок, а з 01.09.2023 року вступила до ліцею № 107 «Введенський» в м. Києві.
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 донька ОСОБА_3 за згодою сторін залишилася проживати з нею та вона винайняла квартиру за адресою АДРЕСА_2 , в якій проживала з донькою, що підтверджується договором оренди квартири та актом приймання-передачі від 21.09.2023 року.
Виходячи з мотивів якнайкращого забезпечення безпеки життя, здоров'я та інтересів дитини, вона тимчасово перевела її з ліцею № 107 «Введенський», що в м. Києві, на навчання до Коломийського ліцею № 1 імені В. Стефаника в місті Коломия, де вона жила з бабусею у приватному будинку. Відповідач ОСОБА_1 не заперечував проти цього та наголосив, що на західній Україні безпечно, а тому проживання доньки в м. Коломия з бабусею тільки на краще.
На осінні канікули у 2023 року ОСОБА_1 особисто приїздив до м. Коломия, провідував доньку та проживав у своєї тещі.
Згідно довідки Коломийського ліцею № 1 імені В. Стефаника від 14.11.2024 року № 410/02-12 ОСОБА_3 вибула зі складу учнів 1-А класу 31.05.2024 року.
З 01.09.2024 року донька ОСОБА_3 навчається у ліцеї № 107 «Введенський», що підтверджується довідкою від 25.10.2024 року № 285.
ОСОБА_3 проживає з нею за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження умов проживання Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.09.2024 року та договором оренди житлового приміщення від 20.10.2024 року. Для дитини нею створено всі умови.
З наведеного вбачається, що з вересня 2023 донька ОСОБА_3 за згодою сторін залишилася проживати з нею та і надалі проживає з нею, таким чином, вона має право звертатись до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, оскільки відповідно до норми ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Крім того, у вказаній заяві збільшила розмір понесених нею витрат на професійну правову допомогу з 13 000 грн. до 15 000 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.01.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
15 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_2 адвокат Оліградський Мирослав Васильович подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 4 000 (чотири тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 12 травня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Шевченко Тарас Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів з ОСОБА_1
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного розгляду справи.
Зазначає, що донька сторін ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто, разом з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Іншого місця проживання дитини батьки не визначали ні самостійно, ні через орган опіки та піклування, ні через суд.
Вказує на безпідставність доводів позивачки про те, що відповідач відмовляється добровільно щомісяця надавати кошти на утримання дитини. З переписки сторін навпаки вбачається, що відповідач пропонує позивачці перевести грошові кошти з його рахунку на її, однак позивач відмовляється і повідомляє, що її це не цікавить і просить їй більше не писати.
Крім того, відповідач неодноразово пересилав грошові кошти на картку позивачки, що підтверджується доданими до відзиву квитанціями. У позові зазначено, що коштів, які заробляє позивачка, недостатньо для утримання дитини, однак при цьому, позивачка відмовляється від грошової допомоги батька дитини ( відповідача).
Вказує також, що позивачка отримує грошове забезпечення на тому ж рівні, що і відповідач, оскільки також проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджується листом військової частини НОМЕР_5 № 664 від 24.02.2024 року.
Посилається на те, що у позовній заяві зазначено, що спільна донька сторін навчається у першому класі Коломийського ліцею №1 імені В. Стефаника , тобто, проживає у місті Коломия Івано-Франківської області. У той час, як позивачка проживає у місті Києві, де і проходить службу у військовій частині НОМЕР_5 .
Згідно з листом Коломийського ліцею №1 імені В .Стефаника від 21.02.2024 року № 23/02-04/1, донька сторін дійсно навчається у місті Коломия з 29.11.2023 року. Відтак, постає питання щодо наявності у позивачки права звертатись до суду з позовом про стягнення на її користь аліментів на утримання доньки.
Вважає, що у даному випадку дитина не проживає із жодним з батьків, тому і право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів не має ні позивачка, ні відповідач.
Апелянт вважає, що суд мав відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що вона не мала права на звернення до суду, оскільки її права не були порушені на момент звернення з цим позовом, а також через не доведення належними та допустимими доказами підстав для захисту порушених або невизнаних прав.
Позивачка не подала суду доказів того, що дитина проживала із нею на момент звернення до суду з позовом про стягнення аліментів, а навпаки зазначила, що донька проживала у місті Коломия Івано-Франківської області. Також, позивачкою не надано жодного доказу, що нею особисто здійснювалось утримання дитини, адже батько також брав участь в утриманні доньки і фінансово, і безпосередньо привозячи речі та продукти, відвідуючи дитину особисто у місті Коломия.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, 20 травня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 адвокат Оліградський Мирослав Васильович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн витрат за надану правову допомогу в суді 1 інстанції, та 7 000 грн. -витрат за надану правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що додаткове рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає наявним у справідоказам, порушує права та інтереси позивачки та підлягає скасуванню.
Зазначає що, зменшуючи розмір витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки з 15 000,00 грн. до 4 000,00 грн., суд не надав оцінки фактичному обсягу виконаних робіт/наданих послуг, а врахував тільки доводи представника відповідача, викладені у заяві про зменшення розміру витрат за надану правничу допомогу.
В порушення норм процесуального права судом не враховано критеріїв дійсності/ реальності, обґрунтованості, розумності і співмірності наданих послуг з правничої допомоги відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторони при вирішенні питання щодо складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги та стягнення їх з відповідача.
Щодо фактичного обсягу (дійсності/реальності) наданих послуг.
Так, 29.01.2024 року подано позовну заяву (на 9 арк.); 07.02.2024 року подано клопотання про долучення доказів (на 9 арк.); 08.02.2024року подано заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (на 2 арк.); 29.03.2024 року подано заперечення на клопотання (заяву) представника відповідача про витребування доказів (на 3 арк.); 29.03.2024року подано відповідь на відзив (на 5арк.); 14.05.2024 року подано клопотання про зупинення провадження у справі (на 2 арк.); 18.09.2024 року подано клопотання про зупинення провадження у справі (на 2 арк.); 11.11.2024 року подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (на 2 арк.); 28.11.2024року подано заяву/заперечення на клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі (на 8 арк.); 28.11.2024 року подано заяву про зміну підстав позову (на 9 арк.); 11.12.2024 року подано заперечення на клопотання (заяву) представника відповідача про відкладення розгляду справи (на 4 арк.); 11.12.2024 року подано заперечення на клопотання (заяву) представника відповідача про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_2 про зміну підстав позову (на 4 арк.); 15.04.2025 року подано заяву про ухвалення додаткового рішення (на 5 арк.).
Зазначає, що згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 02.01.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року адвокат надав, а клієнт отримав у суді першої інстанції професійну допомогу по здійсненню захисту, представництва, інших видів правової допомоги у Подільському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а саме: збір інформації та аналіз матеріалів (2 год. - 2000 грн.), вивчення законодавства та судової практики (2 год. - 2 000 грн.), складання та подання позову ( 4 год. - 4 000 грн.), складання та подання відповіді на відзив (2 год. - 2 000 грн.), складання процесуальних документів (1 год. - 1 000 грн.), участь у судових засіданнях ( 2 год. - 2000 грн.), загалом - 13 000 грн. (а.с. 17) На підтвердження сплати суми вказаних грошових коштів у розмірі 13 000 грн. надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 8 від 02.01.2024 року (а.с. 18)
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 27.11.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року адвокат надав, а клієнт отримав у суді першої інстанції професійну допомогу по здійсненню захисту, представництва, інших видів правової допомоги у Подільському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а саме: складання та подання заяви про зміну підстав позову (2 год. - 2 000 грн.). На підтвердження сплати суми вказаних грошових коштів у розмірі 2 000 грн. надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 2024/1 від 27.11.2024 року. Понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 тис. грн. є реальними, документально підтверджені та доведені.
24 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевченка Тараса Миколайовича, в якому сторона відповідач вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що категорія справ про стягнення аліментів є однією з найпростіших у юриспруденції, для ведення яких не потрібно особливих юридичних знань та практичних навичок. У судовій практиці цієї категорії справ останні 15 років не було жодних змін, як і змін у Сімейному кодексі України. Представник позивача зазначає про витрату 2 годин часу на вивчення законодавства та судової практики та 4х годин на складання позовної заяви. При цьому позовна заява по суті спору викладена на 1,5 (півтори) сторінки, все інше описання норм ЦПК України, що не є обов'язковим. За таких обставин відповідач вважає, що 6 годин для підготовки позову на півтори сторінки є надмірним та завищеним втричі об'ємом наданих послуг.
Вказує на те, що у акті приймання-передачі робіт від 02.01.2024 року адвокатом зазначено, що ним витрачено 2 години на участь у судових засіданнях, 2 години на складання відповіді на відзив та 1 годину на складання процесуальних документів. Необхідно наголосити на тому, що представник позивача не складав процесуальних документів, відповіді на відзив та не приймав участі у жодному судовому засіданні. За таких обставин розмір витрат на правничу допомогу безпідставно завищено на 5 годин (5 000 грн.). Крім того, у акті приймання-передачі робіт від 27.11.2024 року адвокатом зазначено, що ним витрачено 2 години для складання заяви про зміну підстав позову. Вважаємо, що дана заява не могла бути складена і подана оскільки відповідно до ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше, ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У зв'язку з тим, що позивач подав заяву про зміну підстав позову після початку першого судового засідання, то така заява подана з пропуском строку, визначеного статтею 49 ЦПК України, відповідно не може бути прийнята судом.
З урахуванням викладеного, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 29.04.2025 у справі № 758/1060/24 залишити без змін.
08 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича, в якому представник вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною, необґрунтованою, а доводи відповідача будуються на припущеннях та нічим не підтвердженні, Вважає, що обставини, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають дійсності, а самі вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Зазначає, що ні позивачка, ні відповідач, ні їх дочка не проживали і не проживають за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки це адреса військової частини НОМЕР_1 в якій відповідач ОСОБА_1 проходить службу.
Від народження дитини і по вересень 2023 року позивачка з відповідачем та спільною дитиною проживали у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
З 19 вересня 2023 сторони припини відносини, як подружжя, та стали проживати окремо один від одного. Відповідач ОСОБА_1 залишився проживати у наданій йому службовій квартирі, а позивач ОСОБА_2 з дочкою змушена була шукати інше житло.
Дочка ОСОБА_3 за згодою сторін залишилася проживати з матір'ю - ОСОБА_2 . Позивачка ІНФОРМАЦІЯ_5 винайняла квартиру за адресою АДРЕСА_2 , в якій проживає з дочкою і на даний час, що підтверджується договором оренди квартири та актом приймання передачі від 21.09.2023 року.
Факт проживання дочки ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 , підтверджується актом обстеження умов проживання Службою у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.09.2024 року та договором оренди житлового приміщення від 20.10.2024 року. Для дитини позивачем створено всі умови.
Дочка сторін ОСОБА_3 навчається у ліцеї № 107 «Введенський», що підтверджується довідкою від 25.10.2024 року № 285. З 24.07.2024 року відповідач ОСОБА_1 проживає у службовій квартирі за адресою АДРЕСА_4 .
Зазначає, що позивач ОСОБА_2 в період з листопада 2023 року по травень 2024 року кожні вихідні та/або через вихідні приїздила до дочки в місто Коломия, саме позивач, а не відповідач займалася вихованням та утриманням дитини у вказаний період. Такі зміни були зумовлені воєнним станом у країні, а саме- безпековою ситуацією (дитині безпечніше було в м. Коломия), розірванням шлюбу з відповідачем, відсутністю допомоги та підтримки з його боку, щодо участі у вихованні та утриманні дитини, а також місцем роботи та обов'язками, які були покладені на позивачку в той час.
Вказує на те, що позивачка ОСОБА_2 , як і відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем (військовий медик на той час, з початку цього року переведена у відділ кадрів) та проходить службу у військовій частині НОМЕР_5 . Натомість відповідач в період часу з листопада 2023 року по травень 2024 року тільки три рази приїздив в місто Коломия та провідував дочку. При тому, що шлюб було розірвано, відповідач в період відвідування дочки (осінні канікули) проживав у матері своєї колишньої дружини, тобто, у тещі.
З урахуванням викладеного, просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевченка Тараса Миколайовича не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до заочного рішення Подільського районного суду м. Києві від 20.09.2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.08.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Бердичів реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 536 (а.с. 8).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с. 7).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.01.2024 року, у реєстрі відсутні відомості про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно (а.с. 10, зворот).
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: Київська область Броварський район, кадастровий номер: 322180403:03:004:0014, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.01.2024 року (а.с. 9).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частини НОМЕР_1 ( а.с. 29, зворот).
За період з липня по грудень 2023 року його грошове забезпечення склало 648 640 грн. 71 коп., що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (а.с. 30).
Згідно договору оренди квартири 21.09.2023 року ОСОБА_2 винайняла квартиру за адресою АДРЕСА_2 , в якій проживає з дочкою і на даний час.
Факт проживання дочки ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 підтверджується актом обстеження умов проживання, складеним фахівцями Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.09.2024 року. Умови проживання: під час візиту вдома знаходилася мати та донька. Однокімнатна квартира облаштована меблями та побутовою технікою, утримується в чистоті. У дитини є окреме спальне місце, шкільне приладдя, одяг. Умови для проживання та виховання дитини створено.
Згідно довідки Коломийського ліцею №1 ім. В. Стефаника ОСОБА_3 дійсно навчається в 1-А класі Коломийського ліцею №1 ім. В. Стефаника з 29 листопада 2023 року .
Згідно довідки Коломийського ліцею №1 ім. В. Стефаника, що видана ОСОБА_3 , що вона дійсно вибула із складу учнів 1-А класу Коломийського ліцею №1 ім. В. Стефаника 31 травня 2024 року.
Дочка сторін ОСОБА_3 навчається у ліцеї № 107 «Введенський», що підтверджується довідкою від 25.10.2024 № 285.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини від заробітку ( доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.01.2024 року до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач допомоги на утримання дитини не надає, матеріальне становище відповідача, наявність у нього на праві власності нерухомого майна свідчать про спроможність відповідача сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 29.01.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до вимог ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити пов'язаних з оплатою правової допомоги пов'язаних з оплатою правової допомоги незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
З огляду на надані та дослідженні докази, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої доньки сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх видів заробітку ( доходу) відповідача щомісячно.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, сторона відповідача ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач пропонував позивачці переслати грошові кошти на її рахунок на утримання доньки, але позивачка відмовлялась, крім того, відповідач неодноразово надсилав грошові кошти на картку позивачки, що підтверджується відповідними квитанціями.
Вказані доводи апеляційної скарги відповідача правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, так як відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку. Тобто, пересилаючи певні кошти на утримання доньки, оплачуючи послуги відповідач виконував свій обов'язок по утриманню дитини, як батько. Додані до відзиву на позовну заяву квитанція від 04.10.2023 року на суму 4 000 грн., та квитанція від 08.11.2023 року на суму 6 000 грн., не свідчать про належне виконання такого обов'язку відповідача щодо утримання спільної дитини, оскільки носять характер не регулярних (періодичних) платежів.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що спільна донька позивачки і відповідача навчається у першому класі Коломийського ліцею №1 імені В. Стефаника, тобто, проживає у місті Коломия Івано-Франківської області, у той час, як позивачка проживає у місті Києві, де і проходить службу у військовій частині НОМЕР_5 , що свідчить про не проживання дитини із жодним з батьків та про відсутність у позивачки підстав для звернення до суду з позовом про стягнення аліментів, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Як встановлено судом, заочним рішення Подільського районного суду м. Києві від 20.09.2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.08.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Бердичів реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 536 (а.с. 8).
Згідно договору оренди квартири 21.09.2023 року ОСОБА_2 винайняла квартиру за адресою АДРЕСА_2 , в якій проживає з дочкою і на даний час.
Факт проживання дочки ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 , підтверджується актом обстеження умов проживання дитини, складеним Службою у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації 26.09.2024 року. Умови проживання: під час візиту вдома знаходилася мати та донька. Однокімнатна квартира облаштована меблями та побутовою технікою, утримується в чистоті. У дитини є окреме спальне місце, шкільне приладдя одяг. Умови для проживання та виховання дитини створено.
Дочка ОСОБА_3 навчається у ліцеї № 107 «Введенський», що також підтверджується довідкою від 25.10.2024 року № 285.
Тимчасове проживання ОСОБА_3 у місті Коломия Івано-Франківської області у своєї бабусі не свідчить про наявність підстав для відмови матері дитини у позові про стягнення аліментів, оскільки вказані обставини носили тимчасовий характер та були спричинені активними бойовими діями рф.
Посилання апелянта на те, що позивачка отримує грошове забезпечення на тому ж рівні, що і відповідач, оскільки також проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджується листом військової частини НОМЕР_5 № 664 від 24.02.2024 року, не звільняє відповідача від його обов'язку у рівній мірі утримувати спільну із позивачкою дитину.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як вбачається із ч.3 ст12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апелянтом при зверненні до суду апеляційної інстанції не було надано жодного належного доказу як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення аліментів.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розмір аліментного зобов'язання відповідача відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення буде спрямовано на неналежне забезпечення дитини, народженої від шлюбу із позивачкою, та суперечитиме її інтересам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи частково заяву представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000 (чотири тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції посилався на те що, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката та те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, з огляду на наступне.
На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги у суді першої інстанції представником позивача було надано договір № 2024/01 про надання правової допомоги від 02.01.2024 року; акт приймання-передачі за договором про надання професійної правничої допомоги №2024/01 від 02.01.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 2024/01 на суму 13 000 грн.; ордер серії АТ №1059029; акт приймання-передачі за договором про надання професійної правничої допомоги №2024/01 від 27.11.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 2024/01 на суму 2 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, стороною відповідача було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 4 000 грн., так як такі витрати є обгрунтовані, співмірні складності справи та обсягу наданих послуг адвокатом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до загального правила розподілу судових витрат між сторонами, шо передбачено частиною 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що повноваження представника позивача - адвоката Оліградського Мирослава Васильовича на надання ОСОБА_2 правової допомоги підтверджуються договором про надання правової допомоги № 2024/01 про надання правової допомоги від 02.01.2024; ордером серії АТ №1059029.
Відповідно до п. 1.1. договору адвокат зобов'язується надавати клієнту необхідну професійну правничу допомогу під час цивільного, господарського, адміністративного та кримінального провадження.
Відповідно до п. п. 1.2, 1.2.1 для виконання даного договору клієнт надає адвокату наступні повноваження, зокрема, представляти інтереси клієнта в усіх підприємствах, установах, організаціях, поліції. прокуратурі, державній виконавчій службі, судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), судах апеляційної та касаційної інстанцій (загальних, господарських, адміністративних), Верховному Суді, органах Державної виконавчої служби з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику Клієнта незалежно від його процесуального статусу. (а.с. 16-17).
Відповідно до п.4.4 оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів приймання -передачі наданих послуг. Клієнт оплачує адвокату готівкою надані ним послуги згідно сум, обумовлених в актах приймання -передачі наданих послуг.
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 02.01.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року адвокат надав, а клієнт отримав у суді першої інстанції професійну допомогу по здійсненню захисту, представництва, інших видів правової допомоги у Подільському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а саме: збір інформації та аналіз матеріалів (2 год. - 2000 грн.), вивчення законодавства та судової практики (2 год. - 2 000 грн.), складання та подання позову ( 4 год. - 4 000 грн.), складання та подання відповіді на відзив (2 год. - 2 000 грн.), складання процесуальних документів (1 год. - 1 000 грн.), участь у судових засіданнях ( 2 год. - 2000 грн.), загалом 13 000 грн (а.с. 17)
На підтвердження сплати суми вказаних грошових коштів у розмірі 13 000 грн. позивачкою надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 8 від 02.01.2024 (а.с. 18).
Згідно з актом від 27.11.2024 року прийому-передачі наданих послуг від 02.01.2024 до договору про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року адвокат надав, а клієнт отримав у суді першої інстанції професійну допомогу по здійсненню захисту, представництва, інших видів правової допомоги у Подільському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів а саме: складання та подання заяви про зміну підстав позову ( 2год.-2000 грн.).
На підтвердження сплати суми вказаних грошових коштів у розмірі 2 000 грн. надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 2024/01 від 27.11.2024 року.
Загальна вартість таких послуг, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції оцінена в сумі 15 000,00 грн, яку сторона позивача просить стягнути з відповідачів.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, колегією суддів апеляційного суду враховується, що суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Оцінюючи подані позивачкою докази на підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: збір інформації та аналіз матеріалів (2 год. - 2000 грн.), вивчення законодавства та судової практики (2 год. - 2 000 грн.), зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.
Витрати на послуги щодо участі у судових засіданнях ( 2 год. - 2000 грн.) є необгрунтованими та не підлягають відшкодуванню, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, за весь час із відкриття провадження у справі до ухвалення судового рішення відбулося одне судове засідання 15 квітня 2025 року, однак, як вбачається із матеріалів справи, а саме: протоколу судового засідання, у судовому засіданні були присутні лише позивач та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з?вився.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору (про стягнення аліментів), характер послуг, кількості судових засідань в суді, клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн. У стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року слід змінити, збільшивши розмір відшкодування витрат на правову допомогу у суді першої інстанції із 4 000 грн до 9 000 грн.
Щодо клопотання представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження понесених витратна правничу допомогу у суді апеляційної інстанції представником позивача було надано договір про надання професійної правничої допомоги № 2024/01 від 02 січня 2024 року, ордер серії АТ №1096769, від 15.05.2025 року., акт приймання -передачі за договором про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року ( від 19травня 2025 року), квитанції до прибуткового касового ордеру №2024/01 від 19 травня 2025 року на суму 7 000 грн.
Згідно з актом приймання -передачі за договором про надання правничої допомоги № 2024/01 від 02.01.2024 року ( від 19травня 2025 року) адвокат надав, а клієнт отримав у суді другої інстанції професійну допомогу по здійсненню захисту, представництва, інших видів правової допомоги у Подільському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а саме: вивчення законодавства та судової практики, формування правової позиції, складання та подання апеляційної скарги на додаткове рішення. Вартість послуг 7 000 грн.
На підтвердження сплати суми вказаних грошових коштів у розмірі 7 000 грн надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 2024/01 від 19.05.2025.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому позивачем оскаржується додаткове рішення про стягнення судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, то сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір ( пункт 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).
Відсутні правові підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом Київським апеляційним судом додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі № 758/1060/24, розмір яких оцінено в сумі 7 000,00 грн, оскільки оскарження додаткового рішення суду в частині відшкодування чи розподілу судових витрат не є окремим судовим розглядом по суті спору, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вимога сторони позивача щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу за наслідками перегляду рішення суду лише в частині відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, є необґрунтованою та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат.
Подібний висновок містяться у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 925/790/17(925/580/20).
Керуючись ст. ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 133, 137. 141, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевченка Тараса Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича задовольнити частково.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_4 . АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 9 000,00 (дев'ять тисяч ) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: