Справа № 753/6027/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11487/2025
23 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» - адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича на ухвалу судді Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року (суддя Сирбул О.Ф.) про відмову у забезпеченні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя за договором іпотеки,
встановив:
у березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права іпотекодержателя за договором іпотеки № 34410 від 29 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований за № з-2228, що укладений між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до нього на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 5207-5208 від 12 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., стосовно іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1875964180000), а також просив стягнути судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 29 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого став ПАТ «Укрсиббанк», був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11086869000, відповідно до умов якого банк надав відповідачці позику для придбання нерухомості у розмірі 153 000грн, строком до 29 листопада 2027 року. На підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 29 листопада 2006 року за реєстровим № з-2223, відповідачка придбала квартиру загальною площею 93,6 кв.м, житловою площею 45,50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 29 листопада 2006 року між відповідачкою та банком був укладений договір іпотеки № 34410, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № з-2228, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в іпотеку банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно - квартиру загальною площею 93,6 кв.м,
житловою площею 45,50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Цього ж дня, приватним нотаріусом, у зв'язку з посвідченням договору іпотеки, було накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна на весь час його дії під реєстровим номером з-2229.
Позивач посилався на те, що 12 грудня 2011 року між ним та ПАТ «Укрсиббанк» був укладений договір факторингу № 1, на підставі якого право вимоги по кредитному договору № 11086869000 від 29 листопада 2009 року перейшло до нього. Цього ж дня, між ним та ПАТ «Укрсиббанк» був укладений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 5207-5208 від 12 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., відповідно до якого право вимоги з договором іпотеки № 34410 від 29 листопада 2006 року, реєстровий № з-2228 перейшло від ПАТ «Укрсиббанк» до нього, про що до Державного реєстру прав на нерухоме майно був внесений відповідний запис.
Позивач стверджував, що через неналежне виконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, у зв'язку з чим, 16 липня 2019 року ним в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття у власність квартири АДРЕСА_3 . Право власності на предмет іпотеки за ним було зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 47858365 від 19 липня 2019 року, о 11:35:22, державного реєстратора Мосійчук О.В., про що 16 липня 2019 року о 15:30:27 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про речове право за № 32466178. В зв'язку з набуттям ним права власності на предмет іпотеки, іпотека нерухомого майна - квартири номер АДРЕСА_3 була припинена відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку», про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О. 28 жовтня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні зміни. 28 жовтня 2019 року ним, на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 2993, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О., було відчужено квартиру номер АДРЕСА_3 ОСОБА_2 .
Позивач посилався на те, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у справі № 753/19586/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року та постановою Верховного Суду від 6 лютого 2025 року, скасовано запис від 16 липня 2019 року про державну реєстрацію прав з відкриттям розділу, індексний номер 47858365 від 19 липня 2019 року, про реєстрацію за ним права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 93,6 кв.м, на підставі договору іпотеки від 29 листопада 2006 року, серія та номер з-2228, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В., договору факторингу серія та номер 1, виданого 12 грудня 2011 року, видавник - ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей Колект»; витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1875964180000.
Позивач вважав, що оскільки рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у справі № 753/19586/19 скасовано рішення від 19 липня 2019 року про державну реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 та повернуто її у власність ОСОБА_1 , тому передбачена статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстава для припинення іпотеки (набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки) відсутня та враховуючи,
що діюче зобов'язання ОСОБА_1 перед ним за кредитним договором не виконано, тому іпотека нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 підлягає відновленню.
Також позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження та вчинення реєстраційних дій стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1875964180000).
Позивач зазначав, що враховуючи предмет позову та те, що відповідачка вправі продати, подарувати чи іншим чином відчужити спірне майно, необхідним є вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони відчуження спірного майна та вчинення відносно нього реєстраційних дій.
Також, позивач стверджував, що невжиття таких заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду щодо ефективного захисту та поновлення його, як іпотекодержателя, прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивач вважав, що оскільки ним ставиться питання про визнання іпотеки на нерухоме майно, застосування такого виду забезпечення позову є співмірним до заявлених позовних вимог та таким, що не порушує балансу інтересів сторін, оскільки не обмежує використання майна відповідачкою. Також, з огляду на те, що відповідачка не буде позбавлена можливості користуватись майном, це виключає можливість спричинення їй збитків майнового характеру, відтак відсутні й підстави для застосування заходів зустрічного забезпечення.
Ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Кей Колект» - адвокат Пилипенко С.В. просить ухвалу судді скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження та вчинення реєстраційних дій стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1875964180000).
Представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту того, що не вжиття заходів забезпечення позову у даній справі може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, однак позивачем ставиться питання про визнання іпотеки на спірну квартиру, а тому її відчуження відповідачкою може мати суттєвий вплив на можливість в майбутньому виконати рішення суду у даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідачка ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася за зазначеною у апеляційній скарзі адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулось до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.138-139).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця
знаходження відповідачки ОСОБА_1 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_1 належним чином повідомлена про день, час та місце апеляційного розгляду.
Третя особа АТ «Укрсиббанк» про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялося шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд» (с.с. 140).
Відповідачка та третя особа у судове засідання не з'явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ТОВ «Кей-колект» - адвоката Пилипенка С.В., який апеляційну скаргу підтримав, вивчивши копії матеріалів справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем необґрунтовано вимоги заяви про забезпечення позову та не доведено того факту, що невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення в майбутньому, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження таких дій відповідачки, а відтак не наведено ґрунтових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким
чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […]
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібні правові висновки сформульовані також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 та від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.
Згідно позовної заяви, між сторонами виник спір стосовно квартири АДРЕСА_1 , яка перебувала в іпотеці, а позивач був іпотекодержателем на підставі договору договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, який був укладений між ТОВ «Кей-колект» та ПАТ «Укрсиббанк» та посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В.
Позивач зазначав, що у погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, звернув стягнення на предмет іпотеки, а у подальшому відчужив квартиру на користь ОСОБА_2 , у зв'язку із чим був виключений запис про перебування квартири в іпотеці та про накладення заборони на неї.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав, що спірна квартира рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року витребувана від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , яка може розпорядитися спірною квартирою.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За таких обставин, ОСОБА_1 , як власник квартири, може розпорядитися своїм майном у будь-який час, що у подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
Виходячи з вищевикладеного, через ризик відчуження квартири на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_1
відчуження та вчинення реєстраційних дій стосовно спірної квартири, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він або має намір звернутися до суду.
Тлумачення норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову та не наведено належного обґрунтування не врахування доводів позивача.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у забезпеченні даного позову, неповно встановив обставини справи, не врахував наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» - адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича задовольнити.
Ухвалу судді Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Заборонити ОСОБА_1 відчуження та вчинення реєстраційних дій
стосовно квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1875964180000).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 6 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук