Справа № 755/10466/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4802/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
16 липня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» МЮУ.
Встановлено строк тримання під вартою ОСОБА_7 не більше 60 днів з моменту його затримання - до 11.08.2025 року включно.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що не погоджується з оскаржуваною ухвалою слідчого судді та вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу судом не було враховано, що ОСОБА_7 є особою, яка раніше не судима, має постійне місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , він сам прибув до слідчого Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві, про що міститься повістка про прибуття від 13.06.2025 року та відмітка слідчого. В той же день слідчий вручив підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК України та клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з додатками.
Клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вручене підозрюваному ОСОБА_7 та захиснику ОСОБА_6 приблизно об 11 год 30 хв. 13.06.2025 року, а справа розглядалась Дніпровським районним судом м. Києва приблизно о 12 год 30 хв., тобто слідчим та судом не було дотримано вимог щодо права на ознайомлення з матеріями клопотання, який передбачає 3 години з моменту вручення клопотання.
Також, під час дослідження доказів, суд обмежився ознайомленням тільки з протоколом допиту потерпілого, решта доказів не була досліджена судом, чим було порушено принцип безпосередності дослідження доказів.
Апелянт стверджує, що ризики, на які посилався орган досудового розслідування, є цілком необґрунтованими, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, усвідомлюючи реальну міру покарання у вигляді позбавлення волі, незаконно впливати на потерпілого та свідків, з метою створення собі алібі у даному кримінальному провадженні чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
Сторона захисту вважає, що зміна запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації та проживання цілком забезпечить процесуальну поведінку та обов'язок ОСОБА_7 з'являтись до слідчого та прокурора, навіть якщо особа підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Також зазначає, що стороною обвинувачення не було доведено, що ОСОБА_7 буде переховуватись та вчиняти нові кримінальні правопорушення, оскільки він є особою, яка раніше не судима та не зважаючи на особливо тяжке кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують, він з'явився по повістці до слідчого та суду.
Таким чином, на переконання захисника, прямої заборони для застосування такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт немає, оскільки ОСОБА_7 належним чином виконував покладені на нього обов'язки та з'явився на виклик слідчого.
Сторона захисту вважає, що цілодобовий домашній арешт цілком забезпечить виконання покладених обов'язків підозрюваного ОСОБА_7 з'являтись на всі слідчі дії до органу досудового розслідування та до суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів провадження, слідчим відділом Дніпровського УП ГУНП в м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100040001929 від 05.06.2025 року, за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 05.06.2024, приблизно о 04 год. 45 хв., ОСОБА_7 та ОСОБА_12 проходили біля житлового будинку № 9 по вул. Харківське шосе в м. Києві, де побачили ОСОБА_13 , після чого у них виник спільний злочинний умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, обравши об'єктом свого злочинного посягання майно, що належить ОСОБА_13 .
Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на негайне вилучення чужого майна, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , достовірно будучи впевненими, що у ОСОБА_13 є мобільний телефон, наздогнали його та ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , раптово застосовуючи насильство, яке є небезпечним для здоров'я потерпілого, перший наніс цілеспрямований потужний удар ногою по ногах потерпілого ОСОБА_13 , від якого збив останнього з ніг та в подальшому ОСОБА_7 разом із ОСОБА_12 продовжили застосовувати насильство, яке є небезпечним для здоров'я потерпілого, наносячи удари руками та ногами в обличчя, тулуб та по ногам потерпілого, і таким чином подолали волю до опору з боку потерпілого.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_12 , з метою негайного вилучення чужого майна з руки потерпілого ОСОБА_13 , який вже не чинив опору їхнім діям, ОСОБА_12 заволодів мобільним телефоном марки XIAOMI Redmi 13C в силіконовому чохлі, в якому знаходились сім карти мобільного оператора «Vodafone» НОМЕР_1 та мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_2 , який передав на зберігання ОСОБА_7 та знову ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_12 продовжили наносити удари ногами та руками по обличчю, тулубу та ногам потерпілого ОСОБА_13 .
Після чого, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а мобільний телефон потерпілого марки XIAOMI Redmi 13C цього ж дня о 14 год. 10 хв. на паспорт ОСОБА_7 заклали до ломбарду «Скарбниця» по вул. Спаській 5 в м. Києві, в результаті своїх спільних злочинних дій завдали матеріального збитку потерпілому ОСОБА_13 на загальну суму 5999 гривень.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме - у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
13.06.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
13.06.2025 року слідчий слідчого відділу Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , за погодження з прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
В клопотанні слідчий посилався на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами у їх сукупності.
Слідчий зазначив, що підставою до застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи особу підозрюваного та вчинений ним злочин, досудове слідство дійшло до переконання в наявності передбачених п.п 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України ризиків невиконання підозрюваним процесуальних обов'язків, а саме можливості підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілого та свідків, з метою створення собі алібі у даному кримінальному проваджені, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити свою злочинну діяльність, враховуючи те, що він схильний до аналогічного насильницького майнового злочину, що йому інкримінуються, немає постійного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових злочинів.
Також слідчий вказав, що під час проведення досудового розслідування, не отримано даних про те, що підозрюваний ОСОБА_7 за станом здоров'я не може утримуватись в умовах державної установи «Київський слідчий ізолятор».
У клопотанні слідчий також посилався на те, що застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації.?
Неможливе і застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки на даний момент не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру, про обрання відносно підозрюваного ОСОБА_7 саме такого запобіжного заходу.
Застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть із застосуванням електронних засобів контролю та при забороні цілодобово залишати житло не зможе унеможливити спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків або вчинити інші кримінальні правопорушення.
На переконання органу досудового розслідування, єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію вищевикладених ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» МЮУ.
Встановлено строк тримання під вартою ОСОБА_7 не більше 60 днів з моменту його затримання - до 11.08.2025 року включно.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: рапортом працівників поліції, протоколом прийняття заяви про вчинення злочину, показами потерпілого, показами свідків, протоколом огляду місця події, протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, та іншими доказами в їх сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя, встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Тобто тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, обґрунтовує ризик того, що з метою уникнення покарання він може вчинити спробу переховування.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що підозрюваний ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може впливати на потерпілого шляхом погроз, умовляння, залякування з метою зміни чи дачі неправдивих показів вищезазначеними особами.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення), обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 схильний до аналогічного насильницького майнового злочину, що йому інкримінуються, немає постійного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових злочинів.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, вік підозрюваного, його стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, станом на час розгляду клопотання, колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя врахував положення частини 4 статті 183 КПК України, а саме те, що злочин у даному кримінальному провадженні було вчинено із застосуванням насильства, та обґрунтовано не визначив розмір застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості та правильність кваліфікації дій підозрюваного потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Посилання апелянта на належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також на те, що підозрюваний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки та зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4