справа № 355/1665/24
провадження № 22-ц/824/6960/2025
08 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року в складі судді Чальцевої Т. В.,
встановив:
23.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Посилався на ті підстави, що він є громадським діячем з 2014 року у смт. Баришівка Київської області, перебуває на сесіях, форумах, різних громадських заходах, беру участь, як вільний слухач, на юридичних і судових засіданнях. З 2015 року по 2019 рік - голова територіальної виборчої комісії депутатів ради.
Зазначав, що інформація щодо нього про те, що він начебто викрав замок від підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 , була поширена ОСОБА_2 в присутності мешканців та офіційно в письмових поясненнях про вчинення правопорушень.
Вказував, що вказані інформація є недостовірною, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, не відповідає дійсності та порушує його немайнові права.
Посилаючись на вказані обставини просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 , про викрадання замка підвального приміщення буд. АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на його користь у відшкодування завданої моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації-наклепу в розмірі 500 000 грн.
Також просив відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року вказаний позов було задоволено частково.
Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме - інформацію у відношенні ОСОБА_1 , наступного змісту: «Восени 2020 р. я помітив як ОСОБА_3 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення та поніс його до свого гаражного приміщення», « ОСОБА_1 має психічні розлади, оскільки я неодноразово бачив, як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не належать, неадекватно поводить себе…».
Зобов'язано ОСОБА_2 , після набуття рішенням чинності, публічно спростувати вищевказану недостовірну інформацію.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 10 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 1 211, 20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що в поясненнях ОСОБА_2 , наданих ним 12 березня 2022 року дізнавачу сектору дізнання ВП № 1 Броварського ВП ГУНП у Київській області лейтенанту поліції Самойленко М. К., останній зазначив, що:
« восени 2020 р. він помітив як ОСОБА_1 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення. Він попросив ОСОБА_1 повернути замок. У 2021 році він повторно звернувся до ОСОБА_1 з вимогою повернути замок. Останній в чергове сказав, що не брав його. У травні 2022 р., зустрівши ОСОБА_1 у під'їзді будинку, він знову поросив повернути викрадений замок…»;
« він вважає, що ОСОБА_1 має психічні розлади, оскільки він неодноразово бачив, як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не належать…».
Аналогічні твердження, попри відсутність відповідного кримінального провадження, висновків експертів, медичних висновків тощо, було неодноразово висловлено відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні.
Судом визнано встановленим те, що спірна інформація доведена до відома великому колу осіб: сусідам, мешканцям будинку, іншим членам громади, працівникам правоохоронних органів тощо, що, з огляду на її зміст, безсумнівно порушує особисті немайнові права і завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача.
Судом дійшов висновку, що спірна інформація є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань відповідачами суду надано не було. Зокрема, відповідачем не доведено, що позивач здійснив крадіжку навісного замку, неодноразово вчиняв інші крадіжки, жодних вироків суду, що набули законної сили, з цього приводу чи навіть заяв про злочини від будь-яких інших потерпілих осіб ( окрім безпосередньо відповідача по справі) суду не надано.
Оскільки судом встановлено порушення прав позивача приниженням честі та гідності внаслідок поширення недостовірної інформації, враховуючи, що позивач тривалий час намагався відновити своє порушене право шляхом звернення до суду з позовом про визнання недостовірної інформації та зобов'язання її спростувати, з урахуванням принципів розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач зазнав моральних страждань та до відшкодування підлягає моральна шкода в розмірі 10 000 грн.
14.01.2025 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Грицик Д. С. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2020 року о 17:56 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 24.09.2020 о 17:56 адресою: АДРЕСА_1 , заявник ОСОБА_2 чекає біля будинку. На протязі ранку в підвальному приміщенні на дверях зламали замок та проникли до приміщення. Що вкрали невідомо (підозрює сусіда).
Повідомлення зареєстровано в журналі єдиного обліку відділення поліції №1 (смт Баришівка) Броварського РУП ГУНП в Київській області за №5175 (а.с.35).
Згідно відповіді Броварського районного управління поліції відділення поліції №1 від 22.02.2024 №771109/1301/01-24, за вказаним повідомленням була проведена перевірка та прийнято рішення списати матеріали довідкою до справи.
04.07.2024 ОСОБА_1 надав пояснення оперуповноваженому СКП ВП №1 Броварського РУП ГУНП в Київській області про те, що 03.07.2024 він в черговий раз звернувся з заявою щодо протиправних дій у відношенні до нього з боку ОСОБА_2 , який проживає з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний чоловік стверджує, що він забрав замок з підвалу їх будинку, проте вказаний замок він не забирав, йому не відомо чому він так вирішив.
12.07.2022 дізнавачем сектору дізнання відділення поліції №1 Броварського ВП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Самойленко М. К. відібрано пояснення у ОСОБА_2 .
Вказане пояснення містять висловлювання, які суд першої інстанції визнав як оспорювані, які дослівно викладено так:
« Восени 2020 р. я помітив як ОСОБА_1 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення будинку, в якому ми проживаємо, та поніс до свого гаражного приміщення. Після цього я підійшов до ОСОБА_1 та сказав йому повернути на місце зазначений навісний замок, але останній відмовився.
У 2021 році, точної дати я не пам'ятаю, я знову попросив ОСОБА_1 повернути навісний замок, який він викрав з дверей підвального приміщення на місце, після чого ОСОБА_1 замахнувся ногою та хотів нанести мені удар в область пахової зони, але я встиг відскочити. Також ОСОБА_1 повідомив, що поверне вказаний замок, але так і не повернув…
Хочу додати, що я вважаю, що ОСОБА_1 має психічні розлади, оскільки я неодноразово бачив як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не потрібні, неадекватно поводить себе, також йому розповідали, що ОСОБА_1 травив дворових собак та спостерігав як вони помирали. Прошу прийняти міри до зазначених подій».
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
Стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім'ї.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.
Отже, чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 369/11909/20 (провадження № 61-5212св22).
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20) вказано, що звернення особи до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 501/3208/19 (провадження № 61-7771св21).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 , з метою перевірки компетентним органом незаконних, на його думку, дій ОСОБА_1 звернувся із заявою до правоохоронних органів, чим реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.
Викладена в письмових поясненнях дізнавачу сектору дізнання відділення поліції №1 Броварського ВП ГУНП в Київській області лейтенанту поліції Самойленко М. К. інформація про вчинення відповідачем протиправних дій з проханням прийняти відповідні міри до зазначених ним подій, не може вважатись поширенням інформації, як обов'язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності.
Висловлювання відповідача на те, що він вважає, що ОСОБА_1 має психічні розлади, враховуючи контекст, в якому вони були викладені, не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони лише є власною суб'єктивною оцінкою відповідача.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що зазначена відповідачем в поясненнях до правоохоронних органів інформація була доведена до відома сусідів, мешканців будинку, іншим членам громади, а її поширення мотивовано цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі та гідності позивача.
Оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі та гідності, вона також задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 358, 80 грн підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Компенсувати ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 358, 80 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.08.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук