Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10144/2025
м. Київ Справа № 761/23545/20
03 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням та стягнення збитків,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 а звернулась до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням та стягнення збитків.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинула її донька ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 склала заповіт.
Після смерті доньки ОСОБА_5 відкрилась спадщина. На підставі поданої нею заяви про прийняття спадщини, 14серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко А.Г. заведено спадкову справу № 4/2017 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянки України ОСОБА_6 та встановлено коло спадкоємців, а саме:вона, ОСОБА_1 а, яка, як мати померлої, відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України має обов'язкову частку у спадщині, тобто, частку у кожному об'єкті нерухомого майна, яке належало на праві власності спадкодавцю, що складає 25%, та малолітня донька спадкодавця ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від імені якої 15 серпня 2017 року подано заяву про прийняття спадщини її батьком, на якій справжність підпису законного представника, батька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 засвідчено нотаріально Падалком P.O., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 5964.
Позивач зазначала, що серед спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , є квартира АДРЕСА_1 , яка за життя була передана донькою ОСОБА_5 на підставі договору найму від 20 грудня 2011 року в оренду відповідачу ОСОБА_2, яка розмістила в ній поліграфічне підприємство «Студія колаж». В подальшому до зазначеного договору найму (оренди) його сторонами укладалася щорічна додаткова угода про продовження його дії. Останній договір від 19 грудня 2016року про внесення змін до договору найму ( оренди )від 09 грудня 2012 року на термін користування приміщенням, починаючи з 20 грудня 2016 року до 20 грудня2017 року.
Позивач вважала, що укладений договір найму (оренди) квартири та угоди до нього є недійсними після загибелі її доньки, та з 21 грудня 2017 року відповідач не мала правових підстав знаходитися в орендованому приміщенні, тому що втратила статус наймача (орендаря) цього приміщення.
З метою користування належним їй майном вона неодноразово намагалася потрапити до квартири, але відповідачка кожного разу чинила її для цього перешкоди. Зазначене підтверджено відповідними актами.
Незважаючи на її звернення до суду з позовом, відповідачка вищевказане приміщенняне звільнила, чим нанесла їй збитки у вигляді незаконного користування квартироюза період з 06 серпня 2017 року до 31 січня 2022 року, виходячи із 2000,00 доларів США щомісячно орендної плати та її частки 25 % від загальної суми збитків за цей період згідно установленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долара США, що становить 722 836,00 грн (2 891 343,00 грн : 25 % частки).
Посилаючись на те, що вона стала співвласником частини квартири, яка є спадковим майном, однак позбавлена можливості вільно нею користуватися внаслідок створених відповідачкою перешкод, позивач ОСОБА_11 , уточнивши позовні вимоги, просила суд: зобов'язати відповідача ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у здійсненні права користування спадковим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь збитки у розмірі 25 % від орендної плати за незаконне користування вказаним спадковим майном - квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року задоволено заяву позивача про уточнення суб'єктного складу, залучено до участі у справі Службу у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, встановлено строк для подання пояснення щодо позову і відзиву, а також остаточно визначено відповідачем ОСОБА_2 в якості фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року задоволено клопотання позивача, прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням та стягнення збитків, відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року та справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що порушує її конституційні права, вимоги Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що будь-яких можливостей для подальшого користування приміщенням квартири відповідачкою без укладення нового договору, починаючи з 21 грудня 2017 року, не передбачено. Жодний державний орган та орган самоврядування не визнають відповідачку належним орендодавцем приміщення квартири.
Під час судового розгляду справи вона заявила клопотання про витребування інформації з ким конкретно укладено договір на сплату комунальних послуг та за охорону майна та хто сплачує ці кошти, однак суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні цього клопотання. При цьому, в судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_12 підтвердила, що саме вона, як виконавець заповіту, оформляла договори та самостійно сплачувала комунальні послуги та за охорону майна, а відтак вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що саме відповідач виконує умови договору оренди та сплачує експлуатаційні витрати та комунальні платежі.
Вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про те, що чинним законодавством України не передбачено автоматичне припинення договору найму у випадку смерті фізичної особи - наймодавця», оскільки, на переконання сторони позивача, строк дії договору оренди припинвся 20 грудня 2017 року вже після смерті доньки (наймодавця за договором) та будь-яких його пролонгацій здійснити вже було неможливо.
Вважає завідомо недостовірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачка виконувала умови договору та вносила орендну плату за користування квартирою на депозитиний рахунок нотаріуса, оскільки більше двох років вона не виконувала умови договору і тільки після направлення нею копії ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 2019 року у справі № 752/15008/18 відповідачка відкрила у нотаріуса депозитний рахунок та почала перераховувати гроші за оренду.
Додатково позивач звертає увагу на те, що судом першої інстанції не зазначено за участі яких учасників судового процесу розглядалась дана цивільна справа, оскільки представником відповідача у цій справі є юрист компанії, створеної ОСОБА_13 - ОСОБА_12 , яка одночасно є виконавцем заповіту в рамках відкритою спадкової справи після смерті її доньки.
Також, суд першої інстанції на її неодноразові клопотання про виклик свідків відмовив в їх задоволенні, не обгрунтовуючи з яких підстав.
Вважає, що її донька фізично не мала можливості оформити та підписати договір про внесення змін до договору найму приміщення від 19 грудня 2016 року, оскільки в цей час не перебувала на території України та її підпис в цьому договорі було підроблено.
Хоча ухвалою суду від 17 лютого 2022 року було задоволено її клопотання про призначення у справі посмертної судово-почеркознавчої експертизи підпису на договорі від 19 грудня 2016 року, однак, враховуючи те, що вона з 16 березня 2022 року перебуває в держаній установі «Київський слідчий ізолятор», то вона не мала можливості надати офіційні документи для проведення експертизи. Проте, вона подала клопотання, яке суд не врахував, про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Новохатньої Н.С. довіреностей та заповіту, в яких її донька ставила свій підпис і на підставі цих документів провести експертизу.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні її клопотання про витребування спадкової справи, в якій міститься велика кількість документів, направлених на адресу відповідача щодо незаконного користування приміщенням квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зюнькіна Вікторія Вячеславівнапросить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає що, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, після смерті наймодавця відповідачка продовжує користуватися спірною квартирою, виконує умови договору оренди, вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок нотаріуса (т. 1 а.с. 95-129), а також експлуатаційні витрати та комунальні платежі (т. 1 а.с. 130-159).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів заперечень у встановлений законом місячний строк щодо користування відповідачем спірною квартирою, а натомість підтверджують, що відповідачка продовжує володіти та користуватися майном після закінчення строку договору найму, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині є законним та обґрунтованим.
Також судом першої інстанції правильно встановлено, що свідоцтв про право на спадщину ні позивачка, ні інші спадкоємці не отримували. Зазначену обставину не заперечує і апелянт. Відсутність оформлених свідоцтв про право на спадщину вказує на те, що на момент розгляду справи позивачка не є власницею квартири (або її частини), а перебуває у статусі спадкоємця та лише претендує на отримання у власність частини квартири в порядку спадкування. Розмір частки позивачки у квартирі (або відсутність такої частки) буде визначено в рамках спадкової справи та оформлено в передбаченому законом порядку - в свідоцтві про право на спадщину.
Як встановлено судом право власності спадкоємців (зокрема, позивачкою) на квартиру не зареєстровано, отже, як на момент пред'явлення позову, так і на момент розгляду справи позивачка не є власником 25 % квартири (як і будь-якої іншої частки в квартирі).
Враховуючи, що позивачкою заявлено негаторний позов, який може бути заявлено виключно власником майна, а статусу власника спірної квартири позивачка не набула, то нею обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідачку лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Судом першої інстанції було встановлено, що позивачкою не доведено наявність збитків, протиправність поведінки відповідачки, як заподіювача збитків, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Натомість судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка є добросовісним користувачем спірної квартири та виконує зобов'язання, взяті за договором оренди, у повному обсязі та у передбаченому законом порядку, а саме: вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок нотаріуса; сплачує за комунальні послуги, які надаються відносно квартири.
Також судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки лише власник речі має право передавати майно в найм, а також не погоджуватись на продовження найму, то у відповідачки існують всі підстави для продовження користування спірною квартирою на умовах, визначених договором оренди, до переходу права власності на квартиру до нового власника (спадкоємців ОСОБА_5 ).
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.
Представник відповідачаОСОБА_2 - адвокат Зюнькіна Вікторія Вячеславівна та представник третьої особи ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , адвокат Демидюк Ольга Борисівна просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
17 червня 2025 року Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації через підсистему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі третьої особи. При винесенні рішення у вказаній справі Служба покладається на розсуд суду та просить врахувати якнайкращі інтереси дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності третьої особи Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та представників відповідача та третьої особи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 листопада 2006 року ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 21-22 том 1).
20 грудня 2011 року між ОСОБА_5 (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , з терміном орендного користування 12 місяців, з правом подовження терміну дії договору за взаємною згодою сторін шляхом підписання нового договору чи договору про внесення змін і доповнень, які є його невід'ємною частиною - пункт 2.1, 8.2., розділ 12 договору (а.с. 87-89 том 1).
Щороку на підставі договорів про внесення змін до договору найму (оренди) від 15 грудня 2012 року, 19 грудня 2013 року, 19 грудня 2014 року, 19 грудня 2015 року, 19 грудня 2016 року, сторонами договору термін орендного користування квартирою продовжувався на 12 місяців, за останніми змінами, починаючи з 20 грудня 2016 року по 20 грудня 2017 року (а.с. 90-94 том 1).
Відповідно до пункту 4.1 договору, розмір орендної плати за договором становить 2000 грн, загальна сума договору складає 24000 грн на рік, що у перерахунку на місяць становить 2 000,00 грн.
Із податкових декларацій про майновий стан і доходи ОСОБА_15 за 2015-2016 звітні (податкові) рокивбачається, що ОСОБА_14 відобразила факт здачі квартири в орендута суму доходу за рік у розмірі 24 000,00 грн (а.с. 7-14 том 2).
05 серпня 2017 року ОСОБА_5 загинула в автомобільній катастрофі на території Республіки Хорватія (а.с. 114 том 2).
На випадок смерті ОСОБА_5 за життя склала заповіт від 18 березня 2015 року, за яким належну їй квартиру АДРЕСА_2 , та квартиру АДРЕСА_3 (сімдесят сім), заповідає своїй матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , все інше належне їй майно, а саме: будь-яке рухоме та нерухоме майно, де б зоно не знаходилось, цінні папери, корпоративні права на будь-які підприємства (товариства), організації, фонди, в тому числі ті, що зареєстровані за кордоном, будь-якої організаційно-правової форми, гроші (вклади), які будуть знаходитись на відкритих на її ім'я банківських рахунках в будь-яких банках будь-якої країни світу, майно, що буде знаходитись в індивідуальних банківських сейфах в будь-яких банках будь-якої країни світу та будь-яке інше майно де б воно не було, де б воно не знаходилось (як на території України так і за її межами) і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідає своїй дочці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20 том 1).
Внаслідок смерті ОСОБА_5 відкралась спадщина. На підставі поданої заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, 14 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко А.Г. заведено спадкову справу № 04/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . У поданій заяві ОСОБА_1 зазначила, що на день смерті доньки вона була непрацездатною за віком, а тому, відповідно до статті 1241 ЦК України, має право на обов'язкову частку в спадщині (а.с. 38 том 2).
Із витребуваних судом матеріалів спадкової справи № 04/2017 також вбачається, що заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 подали: ОСОБА_3 , який є законним представником малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (донька спадкодавця), ОСОБА_16 (брат спадкодавця), ОСОБА_17 (брат спадкодавця), ОСОБА_18 (тітка спадкодавця) - а.с. 68, 90, 94, 104 том 2.
Відповідно до постанови приватного нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. від 10 липня 2018 року призначено виконавцем заповіту громадянки ОСОБА_5 , 1980 року народження, яка померла п'ятого серпня дві тисячі сімнадцятого року, посвідченого Новохатньою Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 березня 2015 року за реєстровим № 761, ОСОБА_12 (а.с. 99 том 3).
Відповідно до заяви громадянки ОСОБА_12 та постанови спадкове майно, що потребує управління (охорони, зберігання), та щодо якого видане свідоцтво від 10 липня 2018 року, складається, зокрема, з квартири АДРЕСА_6 (а.с. 100 том 3).
Постановою приватного нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. від 20 серпня 2018 року відмовлено спадкоємцю ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном на обов'язкову частку в спадщині на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , в порядку статті 1241 Цивільного кодексу України.
Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії обгрунтована тим, що в матеріалах спадкової справи є заява ОСОБА_12 , яка діє на підставі довіреності, посвідченої Падалка P.O., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11 серпня 2017 року за реєстровим № 5965, від імені громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 , законного представника та батька малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є спадкоємицею майна своєї матері - спадкодавця, про відкладення видачі свідоцтва про право на спадщину щодо садкового майна до вирішення судової справи, предметом якої є з'ясування юрисдикції австрійських судів стосовно розташованої в Австрії або сукупної спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . В обґрунтування заяви представником надано належним чином оформлене, апостильоване та перекладене на українську мову офіційне підтвердження Верховного суду Австрійської Республіки про здійснення касаційного провадження у справі між заявницею касаційної скарги ОСОБА_19 і відповідачем за касаційною скаргою - неповнолітньою ОСОБА_20 , предметом якої є з'ясування юрисдикції австрійських судів стосовно розташованої в Австрії або сукупної спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_21 , місцем останнього проживання якої був; АДРЕСА_5 . Таким чином, до вирішення справи Верховним судом Австрії за вищевказаною судовою справою, видача у спадковій справі № 4/2017 свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом є неможливою (а.с. 135-138 том 3).
Із наданих учасниками справи та досліджених письмових доказів судом встановлено, що після смерті власника (наймодавця) ОСОБА_5 відповідачка продовжує користуватися спірною квартирою, виконує умови договору оренди, вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок нотаріуса, а також експлуатаційні витрати та комунальні платежі (а.с. 95-159 том 1).
В актах від 29 листопада 2017 року, від 21 січня 2019 року, від 15 листопада 2019 року, що складені ОСОБА_1 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , засвідчено про недопущення працівниками поліграфічного підприємства «Студія колаж», створеного ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до спадковаго майна - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 27-29 том 1).
Позивач в підготовчому судовому засіданні заявила клопотання про призначення у даній справі посмертної судово-почеркознавчої експертизи з метою встановлення належності померлій ОСОБА_5 підпису в договорі від 19 грудня 2016 року про внесення змін додоговору найму (оренди) від 09грудня 2012 року, укладеному між ОСОБА_5 (наймодавець)та ОСОБА_2 (наймач).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи - задоволено. Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 посмертну судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Витрати, пов'язані з проведенням посмертної судово-почеркознавчої експертизи, покладено на позивача ОСОБА_1 .
У зв'язку з несплатою позивачкою ОСОБА_1 вартості експертизи ухвала суду про призначення експертизи залишена без виконання (а.с. 240 том 4).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням та стягнення збитків, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Проте, матеріали справи не містять доказів щодо переходу права власності на спірну квартиру до будь-кого зі спадкоємців ОСОБА_5 .
Таким чином, позивачка, яка подала такий позов, статусу власника спірної квартири не набула, а тому позбавлена права на подання негаторного позову, що стосується усунення перешкод у здійсненні права користування цією квартирою.
В свою чергу, відповідачка є добросовісним користувачем спірної квартири та виконує зобов'язання, взяті за договором оренди, у повному обсязі та передбаченому законом порядку, зокрема, вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок нотаріуса та сплачує за комунальні послуги. У відповідача є всі підстави для продовження користування спірною квартирою на умовах, визначених договором оренди, до переходу права власності на квартиру до нового власника - спадкоємця (ів) ОСОБА_5 .
Оскільки відсутні правові підстави для задоволення первісної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням, суд першої інстанції вважав, що такі правові підстави відсутні й для задоволення похідної позовної вимоги про стягнення збитків.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права, з наступних підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та, обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та інші).
Колегією суддів апеляційного суду установлено, що предметом позову у справі, яка переглядається, є вимога про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 не чинити спадкоємцю ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права користування спадковим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 ; про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь спадкоємця ОСОБА_1 збитків у розмірі 25 % від орендної плати за незаконне користування вказаним спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Поняття права власності визначено статтею 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами 1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин 1,2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва - частина 1 статті 382 ЦК України.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права передбачає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб, будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
У пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено судам, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Під час судового розгляду справи учасниками справи не заперечувалось та із долучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що 20 грудня 2011 року між ОСОБА_5 (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого наймодавець передає належну їй на праві приватної власності квартиру у платне користування наймачу, з терміном орендного користування 12 місяців, з правом подовження терміну дії договору за взаємною згодою сторін шляхом підписання нового договору чи договору про внесення змін і доповнень, які є його невід'ємною частиною - пункт 2.1, 8.2., розділ 12 договору (а.с. 87-89 том 1).
Починаючи з 20 грудня 2011 року та на даний час наймач ОСОБА_2 (відповідач у справі) користується квартирою відповідно до умов, визначених у договорі оренди. На узгоджених умовах сторони щороку укладали договори про внесення змін до договору оренди, якими строк дії основного договору продовжували на 12 місяців. Останній договір про внесення змін був укладений між сторонами договору 19 грудня 2016 року, зі строком дії договору оренди до 20 грудня 2017 року (а.с. 94 том 1).
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що її донька ОСОБА_5 фізично не мала можливості оформити та підписати договір про внесення змін до договору найму приміщення від 19 грудня 2016 року, оскільки в цей час не перебувала на території України та її підпис було підроблено, є бездоказовими та припущеннями заявника.
Крім того, взаємосуперечливими є доводи апеляційної скарги у цій частині, оскільки позивач вказує одночасно і про передачу їй від ОСОБА_2 коштів за оренду приміщення коли донька ОСОБА_5 була відсутня тривалий час в Україні, і про те, що укладений договір найму (оренди) квартири та угоди до нього є недійсними після загибелі її доньки, і про те, що з 21 грудня 2017 року відповідач не мала правових підстав знаходитися в орендованому приміщенні, тому що втратила статус наймача (орендаря) цього приміщення, а тому відхиляються колегією суддів апеляційного суду. При цьому суду заборонено ухвалювати рішення на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Із наданих учасниками справи та досліджених письмових доказів судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 загинула в автомобільній катастрофі на території Республіки Хорватія (а.с. 114 том 2).
Після смерті власника (наймодавця) ОСОБА_5 відповідачка ОСОБА_2 продовжує користуватися спірною квартирою, виконує умови договору оренди, вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок нотаріуса, а також експлуатаційні витрати та комунальні платежі (а.с. 95-159 том 1).
Відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство надає наймачу додатковий захист шляхом встановлення правила про те, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму При цьому новий власник речі автоматично набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.
Отже, в результаті переходу права власності на річ за будь-яких законних підстав (спадкування речі після смерті наймодавця, продаж, дарування наймодавцем речі, перехід права власності на річ, яка була предметом іпотеки, тощо) має місце заміна наймодавця в договорі найму.
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що укладений договір найму (оренди) квартири та угоди до нього є недійсними після загибелі її доньки(05 серпня 2017 року), та з 21 грудня 2017 року відповідач не мала правових підстав знаходитися в орендованому приміщенні тому що втратила статус наймача (орендаря) цього приміщення, є безпідставними, оскільки договір найму (оренди) квартири від 20 грудня 2011 року не містить застереження щодо припинення цього договору в разі смерті наймодавця та учасниками справи не надано доказів його розірвання чи визнання недійсним у встановленому порядку.
Крім того, виходячи з аналізу змісту положень статті 781 ЦК України, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості припинення договору оренди в разі смерті фізичної особи - орендодавця (наймодавця), а натомість уточнює, що договір оренди припиняється у разі смерті фізичної особи - орендаря (наймача).
Наведене вказує на те, що після смерті власника нерухомого майна (наймодавця) ОСОБА_5 та до набуття спадкоємцями, у тому числі позивачем, права власності на об'єкт оренди (квартири), яке в силу вимог частини 4 статті 334 ЦК України набувається з моменту його державної реєстрації, відповідач міг користуватися спірним приміщенням(квартирою)як фізична особа, зберігаючи відповідні права та зобов'язання, до переходу права власності на квартиру до нового власника (ів) - спадкоємця (ів) ОСОБА_5 .
Перевіряючи доводи позивача ОСОБА_1 про те, що вона стала співвласником частини квартири (об'єкта оренди), яка є спадковим майном, однак позбавлена можливості вільно нею користуватися внаслідок створених відповідачкою перешкод, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296ЦК України).
Статтею 1297 ЦК Українивстановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що законодавець розмежовує поняття право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
Так, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, однак документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Пунктом 4.12, 4.15 розділу 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Із витребуваних судом матеріалів спадкової справи № 04/2017 вбачається, що на підставі поданої заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, 14 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко А.Г. заведено спадкову справу № 04/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Заяви про прийняття спадщини також подали: ОСОБА_3 , який є законним представником малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (донька спадкодавця), ОСОБА_16 (брат спадкодавця), ОСОБА_17 (брат спадкодавця), ОСОБА_18 (тітка спадкодавця) - а.с. 68, 90, 94, 104 том 2.
Постановою приватного нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. від 20 серпня 2018 року відмовлено спадкоємцю ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном на обов'язкову частку в спадщині на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , в порядку статті 1241 Цивільного кодексу України, яка мотивована тим, що до вирішення справи Верховним судом Австрії у справі між заявницею касаційної скарги ОСОБА_19 і відповідачем за касаційною скаргою - неповнолітньою ОСОБА_20 , предметом якої є з'ясування юрисдикції австрійських судів стосовно розташованої в Австрії або сукупної спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_21 , місцем останнього проживання якої був: АДРЕСА_5 , видача у спадковій справі № 04/2017 свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом є неможливою (а.с. 135-138 том 3).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Отже, надання співвласнику у користуванні частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна надання якого у користування вимагає такий співвласник.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи свідчать про те, що в рамках спадкової справи № 04/2017, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , оформлення спадкових прав не завершено, частки спадкоємців не визначені, свідоцтва про право на спадщину не видані.
Отже, позивачем документально не підтверджено розмір її частки у праві власності на спільне майно, з урахуванням заявлених прав на 25% частин квартири (об'єкта оренди) як спадкового майна, а відтак розподіл часток у праві власності на спільне майно, а саме про належність позивачу 25% частин квартири (об'єкта оренди) здійснено позивачем на власний розсуд.
Крім того, із поданих пояснень третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , яка є також спадкоємцем до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , вбачається, що позивач не зверталась до неї за погодженням способу володіння та користування квартирою (об'єктом оренди), а також вона заперечує щодо одноосібного користування квартирою позивачкою. Вважає вимоги позивачки про усунення їй перешкод у користуванні квартирою, як і про відшкодування збитків, передчасними, оскільки законодавство України чітко та безальтернативно визначає момент набуття речових прав на нерухоме майно та пов'язує його з державною реєстрацією прав (а.с. 66-176 том 1).
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі належної правової оцінки обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням (об'єктом оренди) - квартирою АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про перехід до неї у порядку спадкування за законом частки у праві власності на це майнопісля смерті ОСОБА_5 .
Відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 і в частині стягнення (відшкодування) з відповідача ОСОБА_2 на її користь збитків у розмірі 25 % від орендної плати за незаконне користування вказаним спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 , з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді 25 % від орендної плати за незаконне користування вказаним спадковим майном, суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності передбачених статтею 22 ЦК України підстав для їх відшкодування, оскільки позивачем не доведено їх завдання внаслідок протиправної поведінки орендаря (відповідача у справі).
На підставі досліджених доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачка є добросовісним користувачем спірної квартири та виконує зобов'язання, взяті за договором оренди, у повному обсязі та передбаченому законом порядку, зокрема вносить орендну плату за користування квартирою на депозитний рахунок приватного нотаріуса Скульської Т.А. та сплачує за комунальні послуги. Прийнятті від ОСОБА_2 на депозит на поточний рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. грошові кошти в рахунок орендної плати на виконання умов договору найму (оренди) від 09 грудня 2011 року підлягають розподілу між спадкоємцями ОСОБА_5 після завершення оформлення спадкових прав, з визначенням частки кожного із спадкоємців у праві власності на це майно.
Крім того, відповідно до постанови приватного нотаріус Київського міського нотаріального округуКосенко Л.А. від 10 липня 2018 року призначено виконавцем заповіту громадянки ОСОБА_5 , 1980 року народження, яка померла п'ятого серпня дві тисячі сімнадцятого року, посвідченого Новохатньою Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 березня 2015 року за реєстровим № 761, ОСОБА_12 (а.с. 99 том 3).
Відповідно до заяви громадянки ОСОБА_12 та постанови спадкове майно, що потребує управління (охорони, зберігання), та щодо якого видане свідоцтво від 10 липня 2018 року, складається, зокрема, з квартири АДРЕСА_6 (а.с. 100 том 3).
Як передбачено частиною 1, 3 статті 1292 ЦК України спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту; за вимогою осіб, визначених частинами першою і другою цієї статті, виконавець заповіту повинен звітувати про дії, які були ним вчинені щодо виконання заповіту.
Згідно з вимогою щодо надання звіту, яка міститься в матеріалах спадкової справи № 04/2017, вбачається, що спадкоємець (позивач у справі) ОСОБА_1 здійснює контроль за виконанням заповіту та на її вимогу виконавцем заповіту Зюнькіною Вікторією Вячеславівною надіслано звіт виконання заповіту, у тому числі до спадкового майна, що входить до складу спадщини, квартири АДРЕСА_6 , що потребує управління (охорони, зберігання) до моменту передачі цього майна спадкоємцям ОСОБА_5 .
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні її клопотань про виклик свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_23 .
З матеріалів справи вбачається, що порушене позивачем клопотання від 08 червня 2021 року, від 17 лютого 2022 року про виклик та допитат в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_23 з приводу складання актів про недопущення працівниками поліграфічного підприємства «Студія колаж», створеного ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до спадковаго майна - квартири АДРЕСА_1 , вирішено судом першої інстанції, із заслуховуванням думки інших учасників, які з?явились в судове засідання, з постановленням ухвал від 08 червня 2021 року, від 17 лютого 2022 року про відмову в задоволенні клопотання про виклик в судове засідання свідків, врахувавши предмет позову, вимоги процесуального законодавства, якими передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування - частина 2 статті 78 ЦПК України (а.с. 238-239, 240, 245-246 том 1, 189-190 том 4).
Інші доводипозивача, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вонине підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: