Справа № 560/5146/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
06 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області, Управління) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просило:
-скасувати постанову від 13.03.2025 ВП №76878414 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що Управлінням вчинено усі необхідні дії, спрямовані на повне та своєчасне виконання рішення суду у справі №560/7272/24, відповідно до вимог чинного законодавства.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, уповноважених представників для участі у справі не направили.
Враховуючи норми ч.2 ст.313 КАС України, згідно яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегією суддів вирішено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/7272/24 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексацій згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", з урахуванням проведених виплат.
22.01.2025 головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №76878414 та зобов'язано боржника протягом десяти робочих днів виконати рішення суду у спосіб та порядок встановлений виконавчим документом.
18.02.2025 на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано останнього надати інформацію про стан виконання рішення суду у справі №560/7272/24.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило відповідача про те, що направило до Пенсійного фонду України лист про надання дозволу шляхом ініціювання перерахунку «макетна обробка» пенсійної справи (лист від 16.12.2024).
13.03.2025 головний державний виконавець склав акт за змістом якого рішення суду боржником не виконано.
У зв'язку із цим, 13.03.2025 прийнято постанову про накладення штрафу ВП №76878414 на Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн., яка оскаржена останнім у судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/7272/24 ГУ ПФУ в Хмельницькій області не виконано в межах покладених судом зобов'язань та у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже у відповідача були наявні законні підстави для винесення спірної постанови.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У пункті 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За правилами частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках-на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
У статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" міститься визначення, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19.
З матеріалів справи з'ясовано, що підставою для застосування до позивача штрафу слугувало невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішення суду щодо виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексацій згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році".
Як встановлено судом першої інстанції, станом на 13.03.2025 рішення суду у справі № 560/7272/24 не виконано.
При цьому посилання позивача на те, що станом на дату подання позовної заяви відповідь з Пенсійного фонду України на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не надходила, що є причиною такого невиконання, є безпідставним.
Отже, зважаючи на те, що рішення суду добровільно боржником у зазначений строк виконано не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач підставно застосував санкцію, а саме штраф за невиконання рішення суду.
Слід зауважити, що в апеляційній скарзі позивач звертає увагу на те, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.08.2024, яке набрало законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 19.03.2025 здійснено з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексацій згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році". Розмір пенсії після перерахунку станом на 01.03.2024 склав 24416,85 грн. Сума доплати за період з 01.03.2024 по 31.03.2025 становить 9278,76 грн. Сума доплати згідно проведеного перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 по 31.03.2025 у сумі 9278,76 грн. буде виплачена при відповідному фінансуванні в порядку календарної черговості дати набрання законної сили судових рішень в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
В той же час, як вбачається зі змісту наявного у справі листа позивача від 26.02.2025, який направлено до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на вимогу державного виконавця виконати виконавчий лист у справі №560/7272/24, в останньому не повідомлялося про те, що органом пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії на виконання рішення суду, а виплата донарахованих коштів не відбулася через відсутність фінансування, яке не надійшло від відповідального виконавця і розпорядників коштів -Пенсійного фонду України, а лише зазначалося, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило відповідача про те, що направило до Пенсійного фонду України лист про надання дозволу шляхом ініціювання перерахунку «макетна обробка» пенсійної справи (лист від 16.12.2024).
Щодо посилань позивача на те, що станом на дату подання позовної заяви обставини, на які Головне управління управління посилалося у відповіді на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження (ВП №76878414) від 22.01.2025, щодо направлення листа до Пенсійного фонду України на ініціювання перерахунку «макетна обробка» пенсійної справи були вже вирішені та рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.08.2024 було виконано 19.03.2025, то колегія суддів також вважає необгрунтованими, оскільки вказана подія відбулася вже після прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.