Справа № 560/5514/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
06 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
ГУ ПФУ в Хмельницькій області звернулося до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстицій (м.Київ), в якому просило скасувати постанову про накладення штрафу від 18.03.2025 ВП №75122918
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до ч.2 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 560/16721/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 01.07.2023 ОСОБА_1 перерахунок пенсії з врахуванням при обчисленні страхового стажу періоду роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва.
На підставі виконавчого листа, виданого 15.05.2024 Хмельницьким окружним адміністративним судом у справі №560/16721/23 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавче провадження ВП №75122918 від 24.05.2024, зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
11.07.2024 на адресу відповідача надійшло повідомлення про стан виконання рішення суду від 26.02.2024, з якого вбачається, що пенсійний орган зарахував ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва.
28.08.2024 ОСОБА_1 подала скаргу щодо забезпечення виконання рішення суду, в якій зазначила, що рішення суду не виконане, оскільки боржник всупереч рішенню зарахував з періоду роботи з 1977 року по 1979 рік тільки 04 місяці 03 дні страхового стажу. Тобто, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вчиняє ті ж дії, які були визнані судом неправомірними, а саме занижує стаж ОСОБА_1 на 01 рік 08 місяців 16 днів.
05.09.2024 державний виконавець прийняв постанову ВП №74975716 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.
18.03.2025 відповідачем за повторне невиконання рішення суду, винесено постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі -10200,00 грн.
Вказана постанова оскаржена позивачем в судовому порядку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За змістом частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
У ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
За приписами п.1 ч.1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстав для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірної постанови слугувало повторне невиконання ГУ ПФУ в Хмельницькій області рішення суду про зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва та зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 01.07.2023 ОСОБА_1 перерахунок пенсії з врахуванням при обчисленні страхового стажу періоду роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва.
Однак, не зважаючи на те, що рішенням суду позивача зобов'язано зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 1977 року по 1979 рік, останнім зараховно тільки 04 місяці 03 дні страхового стажу.
Стосовно тверджень ГУ ПФУ в Хмельницькій області, що стаж роботи ОСОБА_1 зараховано згідно довідки від 25.08.2023 № 01-34/764, виданої трудовим архівом Купецької сільської ради про період роботи у колгоспі імені Тімірязєва, а тому підстав для зарахування будь-яких інших вихододнів, не зазначених у вказаній довідці немає, то колегія суддів повторно вказує на наступне.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 560/16721/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу увесь період роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва.
При цьому, у вищезазначеному рішенні суду зокрема вказано наступне: "...що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Відповідно до записів трудової книжки колгоспника від 25.02.1978 №126/1 позивачка у період з 1977 року по 1979 рік працювала в колгоспі ім. Тімірязєва.
Вказані записи в трудовій книжці колгоспника не містять помилок, підтирань чи виправлень. Тому суд вважає, що надані документи підтверджують право позивачки на врахування вищевказаного періоду до страхового стажу...".
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність твердження позивача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 всього періоду роботи з 1977 року по 1979 рік в колгоспі ім. Тімірязєва, відповідно до відомостей трудової книжки.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.