Справа № 756/13842/24 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Шевчук
05 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
при секретарі судового засідання Андрейченко К.Е.
за участю учасників судового процесу:
від позивача (апелянт): ОСОБА_1 ;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд першої інстанції залишаючи позов без задоволення дійшов висновку, що порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий час, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами, а доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. При цьому реакція закону за яким позивач виключений з військового обліку була нечинна на момент винесення оскаржуваної постанови.
Не погоджується з наведеним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій останній зазначив, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 05.08.2025 о 12:00, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник позивача (апелянта) вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Наголошував на тому, що підстави для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за правопорушення відсутні, оскільки він виключений з військового обліку як особа, що вчинила тяжкі злочини, тому у позивача відсутні обов'язок проходити ВЛК
Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що не заважає розгляду справи за наявною явкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25.10.2024 уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході виконання покладених на них завдань позивачу видано повістку №МГ/193328 та вручено направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я, карту обстеження і медичного огляду громадянина України, який призивається на військову службу під час мобілізації.
Від проходження ВЛК позивач відмовився, у зв'язку з чим 25.10.2024 офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 у присутності свідка складено Акт про відмову проходження ВЛК.
Надалі, 25.10.2024 офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно позивача складено протокол №614 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП, відповідно до якого 25.10.2024 року о 14 год. 23 хв. встановлено факт відмови гр. ОСОБА_2 від проходження медичного огляду за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 без поважних причин, що є порушенням ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543. З даного протоколу вбачається, що позивачу роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, зокрема, й право користуватися юридичною допомогою адвоката під його особистий підпис. За даними вказаного протоколу позивач повідомлений про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення та про отримання другого примірника протоколу.
В вищезазначеному протоколі містяться пояснення ОСОБА_2 , де останній зазначає, що відповідно до ст.37 2.6. п. 6 виключений з військового обліку з 20212 р. і таким чином не є військовозобов'язаним.
25.10.2024 Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за те, що останній відмовився від проходження медичного огляду
До суду першої інстанції позивачем було долучено витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» виданий про те, що громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Київ, Україна на території України станом на 21.04.2022 у розшуку не перебуває та є особою, якій 12.02.2010 Ірпінським МВ УМВС Київської області пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №10011-2-1-2009/006181. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили. 25.11.2011 Дзержинським районним судом м. Харкова засуджено за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ст. 70 КК України до 11 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.01.2016 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк перебування під вартою з 14.11.2009 по 05.06.2012. Звільнено 23.02.2016 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.02.2016 на підставі ст. 81 КК України умовно-достроково, невідбутий строк 2 роки 2 місяці 8 днів.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_2 виключено з військового обліку на підставі п. 6, ч. 6, ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, яка діяла станом на 08.10.2012 рік.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 10 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною 3 наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною 1 цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543, зі змінами та доповненнями, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
За змістом пункту 1 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) ІНФОРМАЦІЯ_1 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідні районні (міські) ІНФОРМАЦІЯ_1), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_1, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Як було встановлено, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв'язку з відмовою від проходження медичного огляду за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертаючись з позовною заявою та апеляційною скаргою основною підставою для скасування спірної постанови є та обставина, що позивач відповідно до пп.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-XII був виключений з військового обліку.
Статтею 37 Закону № 2232-XII врегульовано питання щодо взяття на військовий облік, а також зняття та виключення з нього.
Згідно пп.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон № 3633-ІХ), редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
18.05.2024 також набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560).
Пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Щодо посилання апелянта на частину 1 статті 58 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Колегія суддів враховує, що метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доуІНФОРМАЦІЯ_1, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку.
Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки на момент пропозиції працівників ТЦК пройти позивачем ВЛК норма, згідно з якою його було знято з військового обліку, вже не діяла, а відтак, дана вимога на час її пропозиції відповідала вимогам чинного законодавства, тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є законним, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Надані до справи докази, не спростовує того, що останній мав бути на військовому обліку зважаючи на наведене вище, та, в силу вимог закону, за направленням мав пройти ВЛК.
З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, порушень прав позивача у ході розгляду адміністративної справи не встановлено, відтак, відповідачем доведена правомірність винесення оскаржуваної постанови, а тому позовна заява та, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, згідно п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О. О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 05 серпня 2025 року)