06 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/4354/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року (суддя Рябчук О.С.) в справі № 160/4354/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:
визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії із складових пенсійних виплат відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення 15 червня 2021 року № 33/24/С-1400, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» (з урахуванням попередніх перерахунків за рішеннями суду), починаючи з 01 березня 2023 року, без обмеження граничного розміру пенсії десятьма мінімальними прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень;
зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсію із складових пенсійних виплат відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення 15 червня 2021 року № 33/24/С-1400, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» (з урахуванням попередніх перерахунків за рішеннями суду), починаючи з 01 березня 2023 року, без обмеження граничного розміру пенсії десятьма мінімальними прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із складових пенсійних виплат відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення 15.06.2021 року № 33/24/С-1400, виданої Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» (з урахуванням попередніх перерахунків за рішеннями суду), починаючи з 01.07.2024 року, без обмеження граничного розміру пенсії десятьма мінімальними прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із складових пенсійних виплат відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення 15.06.2021 року № 33/24/С-1400, виданої Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» у основному розмірі 73% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.07.2024 року, без обмеження граничного розміру пенсії десятьма мінімальними прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позові.
Апелянт вказує на неврахування судом першої інстанції приписів ч. 7 ст. 43 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», стосовно обмеження пенсій максимальним розміром, а також п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що призвело до необґрунтованого висновку про наявність підстав для виплати позивачу пенсії без обмеження її максимального розміру.
Оскільки позивачу пенсія призначена до 12 квітня 2023 року (до дати втрати чинності приписів статті 2 Закону № 3668-VI), а тому визнання неконституційними приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI на позивача не поширюється.
Крім того, враховуючи приписи статті 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на виконання норм цього закону, а також той факт, що позивач не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром з урахуванням Рішення № 7-р (ІІ) та положення постанови № 1, підстави для перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії десятьма мінімальними прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність відсутні.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 160/579/24 та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019 в розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення та з 01.03.2023 нараховано індексацію пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197, без обмеження розміром 1500грн., але при вчиненні перерахунку застосовано обмеження максимального розміру пенсії у відповідності до вимог ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
07.05.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про проведення перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру.
Листом від 24.06.2024 року за № 36634-23484/Ж-01/8-0400/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено в проведенні такого перерахунку, оскільки після визнання протиправними та скасування п.п. 1, 2 Постанови № 103 інших рішень Уряду про умови та порядок проведення перерахунку пенсії не приймалося, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням суду не було зобов'язано вчинити певні дії для проведення перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262, тому підстави для перерахунку пенсії відсутні.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виник обов'язок з проведення перерахунку пенсії позивачу у зв'язку з отриманням від уповноваженого органу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії без обмеження її максимального розміру, адже відповідна правова норма втратила чинність.
Оскільки відповідно до протоколу “Розрахунок пенсії за вислугу років» за пенсійною справою № 0403011856 перерахунок пенсії за вислугу років позивача на виконання рішення суду відбулось 01.07.2024 року, тому суд першої інстанції вважав, що відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром має бути поновлено з 01.07.2024 року.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 160/579/24, яке набрало законної сили 29 квітня 2024 року, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01 грудня 2019 року в розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення та з 01 березня 2023 року нараховано індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197, без обмеження розміром 1500 грн.
При цьому при перерахунку пенсії відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії, адже призначено до виплати сумі 23 610,00 грн, замість нарахованих до виплати 25 580,10 грн.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ з питання перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру.
Листом від 24 червня 2024 року ГУ ПФУ відмовлено в проведенні перерахунку.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є виключно питання правомірності обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закону № 2262-ХІІ).
08 липня 2011 року прийнято Закон № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Відповідачем у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що приведені вище норми Закону № 2261-ХІІ та Закону № 3668-VI суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Висновок суду в цій справі відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом в постанові від 30 серпня 2022 року в справі № 440/994/20.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, встановленим Законом № 3668-VI.
Доводи апелянта щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром спростовані приведеними висновками суду.
Стосовно покликання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, якою на період дії воєнного стану встановлено обмеження розміру пенсій, призначених, зокрема, за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 10 розмірами прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням відповідного коефіцієнта, суд зазначає, що ця підстава не була покладена відповідачем в обґрунтування обмеження пенсії позивача максимальним розміром, оскільки установлена на підставі постанови Уряду від 03 січня 2025 року, а спірні правовідносини щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром виникли з 01 липня 2024 року.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в справі № 160/4354/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в справі № 160/4354/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 06 серпня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов