Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
06 серпня 2025 року Справа №200/5776/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Черникова А.О., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- визнати дії заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 , які полягали у поширенні ним в порушення частини другої статті 32 Конституції України конфіденційної інформації про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) без згоди останнього, протиправними;
- зобов'язати заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 утриматися від поширення конфіденційної інформації про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) без згоди останнього.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви в тому числі з'ясовує, чи:
- належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіряючи наявність передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
У п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України закріплено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тобто, для наявності такого спору є обов'язковим наявність зв'язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Надаючи тлумачення наведеним нормам Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, за якою публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте лише участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 справа № 820/1015/17, постанова Верховного Суду від 06.06.2020 справа №810/4931/18).
15.07.2024 позивач був звільнений з Військової частини НОМЕР_1 на підставі підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби (військово-лікарською комісією він визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку), виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення (з котлового забезпечення виключено з 16.07.2024).
Після звільнення зі служби, позивачу у лютому 2025 року йому стало відомо про те, що наприкінці грудня 2024 року в соціальних мережах «Instagram» та «ТікТок» блогером ОСОБА_3 було опубліковано про ситуацію, що склалася з ним після його звільнення з військової служби.
В позові позивач зазначає, що заступником командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 протиправно поширено конфіденційну інформацію (персональні дані) позивача, а саме, на ім'я профілю Titushka та на ім'я користувача titushka72 в сервісі «Instagram» (посилання на обліковий запис в мережі Інтернет, який є одним із продуктів Meta компанії Meta Platforms, Inc., у додатку «Instagram» написав блогеру ОСОБА_4 на ім'я профілю ОСОБА_5 та на імя користувача krivbass_prank_kr в сервісі «Instagram» про обставини проходження позивачем військової служби та звільнення зі служби, та переслав йому електронний документ з назвою ОСОБА_6 у форматі Portable Document Format (Ломський.pdf), який містить конфіденційну інформацію про позивача саме: прізвища, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року дійшов висновку, що в аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:
«інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною».
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
Статтею 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав (стаття 272 ЦК України).
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Крім того, згідно з приписами пунктів 3, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 Цивільного кодексу України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (статті 278 Цивільного кодексу України) тощо.
Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим, то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Суд зазначає, що перевірка правомірності обставин, які є предметом спору та пов'язані з порушенням на думку позивача його прав, з огляду на положення ст.19 КАС України, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому ЦПК України.
Відтак, ці правовідносини не можуть бути предметом розгляду адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судом загальної юрисдикції.
Відповідно до п. .1 ч. 1 ст. 170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження.
Роз'яснити позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова