06 серпня 2025 р.Справа №160/22577/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/22577/25,
установив:
05 серпня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 951 від 12.07.2025 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та про призначення солдата ОСОБА_1 на посаду у військовій частині НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини.
05 серпня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в особі її посадових осіб після проходження базової військової підготовки вчиняти дії щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), переміщувати, переводити, відряджати за межі Військової частини НОМЕР_1 чи до будь-якої іншої військової частини/навчального центру, та/або до іншого місця служби, в тому числі до зони бойових дій до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що позивач не підлягає призову на військову службу по мобілізації у зв'язку з виключенням останнього з військового обліку, 04.10.2021, на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». У зв'язку з втратою статуту військовозобов'язаного, останній втратив обов'язок щодо проходження військової службу. У зв'язку з тим, що вказаний обов'язок покладається виключно на призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Проте, посадовими особами відповідачів були вчинені протиправні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . Наданими до матеріалів позовної заяви підтверджуються, що 04.10.2021 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних осіб на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», про що було зроблено відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_4 . Виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про виключення особи з військового обліку та подальше звільнення її від військового обов'язку на підставі Закону №2232. Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану та виконувати обов'язок щодо належного військового обліку (повідомляти про зміну своїх облікових даних, проходити військово-лікарську комісію тощо), як військовозобов'язана особа. Таким чином, на момент винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 12.07.2025 № 951 про призов та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією, у відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з відсутністю статусу «військовозобов'язаний». На даний час, ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та відряджений для проходження базової військової підготовки. Позивач наголошує, що по закінченню базової військової підготовки має бути повернутися у військову частину НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби, в тому числі для виконання бойових розпоряджень на лінію бойового зіткнення, що в свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши подані матеріали, суд зазначає таке.
За правилами частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість заяви про забезпечення позову, враховуючи наведені позивачем підстави для вжиття таких заходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
За приписами частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно частини 2 статті 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 580/244/23.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи та аргументи заявника, суд зауважує, що вони не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Так, предметом спору у цій справі є:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 951 від 12.07.2025 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та про призначення солдата ОСОБА_1 на посаду у військовій частині НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини.
Водночас, у заяві про забезпечення позову представник позивача просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в особі її посадових осіб після проходження базової військової підготовки вчиняти дії щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), переміщувати, переводити, відряджати за межі Військової частини НОМЕР_1 чи до будь-якої іншої військової частини/навчального центру, та/або до іншого місця служби, в тому числі до зони бойових дій до набрання законної сили рішенням суду у справі
При цьому, позивач не оскаржує у позові дії військової частини щодо переміщення позивача до інших військових частин, військових формувань. Такі дії відповідача не є предметом заявленого спору та жодним чином не впливають на можливість припинення юридичної сили оскаржуваними індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти вказані вище дії щодо направлення/переведення позивача по службі не відповідає порушеному праву позивача за захистом якого він звернувся до суду та не може бути застосований судом.
Суд також зазначає, що обставини, про які зазначено у заяві про забезпечення позову є предметом розгляду справи, а тому, законність прийняття відповідного рішення, дій відповідачів, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовують відповідачі свої заперечення та пояснень інших учасників справи при розгляді справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Крім того, не надано доказів про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову. Ухвала суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.
Також заявник не навів докази того, що після проходження позивачем базової загальновійськової підготовки строком військовою частиною НОМЕР_1 в обов'язковому порядку будуть вчинені дії, спрямовані на направлення чи переведення позивача як військовослужбовця для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період до іншого місця служби або іншої військової частини, в тому числі і до бойової військової частини, що розташовується безпосередньо у зоні бойових дій до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
А тому посилання заявника на можливе настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
З системного аналізу наведених вище процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє суду дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень статті 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, у зв'язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У заяві представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/22577/25 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко