м. Вінниця
06 серпня 2025 р. Справа № 120/10915/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №050312000001639 від 14.07.2025 про відкликання посвідки на тимчасове проживання до набрання законної сили рішенням суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначив, що він є етнічним осетинцем (уродженцем м. Владикавказ) та громадянином РФ. Вказав, що починаючи з кінця 90-х років він в межах строків та на підставах, встановлених чинним законодавством України, систематично проживає в Україні. Також зазначив, що був одним із засновників ТОВ «САРМАТ», де також з 14.12.2017 по 12.10.2020 займав посаду заступника директора з комерційних питань, а наразі є одним із засновників ТОВ «АНАЛОГ-СЕРВІС», де з 13.10.2020 займає посаду заступника директора.
Заявник зазначив, що вказаними товариствами у визначеному законодавством порядку, отримувались відповідні дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні, сплачувались відповідні податки. На підставі вказаних дозволів ним отримувались відповідні посвідки на тимчасове проживання. Заявник стверджує, що за час перебування в Україні ніколи не порушував вимог чинного законодавства, громадський порядок, не створював загрозу для громадян України, загрозу національній безпеці України.
Як зазначив заявник, 29.07.2025 йому стало відомо, що рішенням Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №050312000001639 від 14.07.2025 видана ОСОБА_2 посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , яка підтверджує законні підстави його тимчасового проживання в Україні, відкликана Управлінням ДМС у Вінницькій області на підставі підпункту 1 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.
Заявник вказав, що відповідно до пункту 68 вказаного Порядку, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 5 пункту 63 цього Порядку). З огляду на це, він до 05.08.2025 зобов'язаний здати до Управління ДМС у Вінницькій області посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України.
З огляду на викладені обставини, на думку заявника, виникла необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, адже невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки існують обґрунтовані підстави вважати, що повернення до РФ через стільки років проживання на території України може призвести до негативних наслідків та загрожувати його свободі та/або життю.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
В даному ж випадку, дослідивши викладенні у заяві мотиви, а також матеріали справи, на думку суду, наявні підстави для розгляду заяви про забезпечення позову в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Тобто, забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (правовий висновок викладено у п. 30 постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відтак, прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Також, вирішуючи заяву про забезпечення позову суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту. Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
В даному ж випадку, суд зазначає, що заявником не було наведено переконливих доводів щодо існування на момент звернення з даною заявою очевидної небезпеки заподіяння шкоди його інтересам без вжиття заходів забезпечення позову, а також доказів, які б свідчили про очевидність протиправності рішення відповідача №050312000001639 від 14.07.2025.
При цьому, сам лише факт оскарження рішення №050312000001639 від 14.07.2025 жодним чином не свідчить про його очевидну протиправність.
Крім того, позивачем також не зазначено яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання судового рішення, постановленого за наслідками розгляду його адміністративного позову із вимогами про визнання протиправним та скасування рішення №050312000001639 від 14.07.2025.
Також суд критично оцінює посилання заявника на те, що існують підстави вважати, що його повернення до РФ через стільки років проживання на території України може призвести до негативних наслідків та загрожувати його свободі та/або життю, адже вони базуються на власних припущеннях позивача та жодним чином документально не підтвердженні.
Суд також враховує наведені вище побоювання позивача з приводу загрози його свободі та/або життю не слугували перешкодою для отримання ним паспорта громадянина РФ № НОМЕР_2 , дата видачі - 09.11.2021.
До того ж, у відповідності до пункту 68 вказаного Порядку №322, позивач до 05.08.2025 зобов'язаний здати до Управління ДМС у Вінницькій області посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. Зобов'язання щодо повернення безпосередньо до РФ у позивача відсутні.
Також варто врахувати, що оскаржуваним рішенням Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №050312000001639 від 14.07.2025 відкликано видану Дзахову Юрію посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , яка підтверджує законні підстави його тимчасового проживання в Україні строком до 23.09.2025.
Таким чином, враховуючи дату звернення до суду із даною заявою про забезпечення позову (04.08.2025) у спосіб зупинення дії оскаржуваного рішення до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, а також враховуючи встановленні законодавцем терміни розгляду справ в порядку адміністративного судочинства, слід дійти до висновку, що подана заява фактично мотивована бажанням в такий спосіб легалізувати своє перебування в Україні, за відсутності доказів, які б свідчили про наявність для цього законних підстав.
Із наведеного слідує, що зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень ст. 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, оскільки позивачем не наведено жодних належних та достатніх доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вище викладене та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна