Номер провадження: 22-ц/813/4969/25
Справа № 522/1441/25-Е
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
06.08.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),
- суддів: - Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області,
розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Бондар В.Я.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 62 887,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи у червні 2022 року виплатили щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3 906 грн, недоплативши 11 566 грн. Протиправна бездіяльність відповідача щодо отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у належному розмірі, змусила позивача звернутися до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №420/8245/22, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 12.09.2023, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату. Однак, рішення було виконано лише 10.12.2024. Протиправна бездіяльність відповідача розпочата у травні 2022 року породжувала у позивача почуття невизначеності, незахищеності, відчаю та несправедливості, що викликало гострі переживання та приступи тривоги. Протиправна бездіяльність відповідача призвела до погіршення і так слабкого стану здоров'я позивача. Факт завдання моральної шкоди підтверджується порушенням відповідачем соціальних прав позивача, а саме невиправданою надмірно тривалою, протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги. Вважає справедливим відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 євро, що по курсу НБУ на день подання позову становить 62 887,95 грн.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відзиві на позовну заяву, просило в її задоволенні відмовити.
На обґрунтування відзиву зазначено, що виплата грошової допомоги щорічно здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій. Пенсійним фондом України лише забезпечувалося подання переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах. Належним відповідачем у справі має бути місцевий орган соціального захисту населення за місцем проживання отримувача, а не Головне управлення Пенсійного фонду України в Одеській області. Відповідач звертає увагу, що постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справах №580/3113/22 та 580/2869/22 від 06.10.2022 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач не надав доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральної шкодою, тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні. Розмір моральної шкоди є суб'єктивними та не підтверджується відповідними доказами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 гривень.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 гривень 96 копійок.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди тривалим невиконанням рішення суду щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, виконання якого гарантовано державою, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави у розмірі 4 000 грн, яка є належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідає характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що позивачем не надано доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, яка є моральною шкодою. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння Головного управління, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та вини Головного
управління в її заподіянні, то в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід було відмовити. Вказані позивачем у позовній заяві розрахунки і оцінка душевних страждань є суб'єктивними і не підтвердженні відповідними доказами. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди з відповідача, оскільки бюджетом Пенсійного фонду України не передбачено витрат на зазначені цілі.
Позиція позивача в апеляційному суді
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Вказував, що наявність моральної шкоди є доведеною тривалим невиконанням рішення суду в адміністративній справі № 420/8245/22 щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, виконання якого гарантовано державою. З огляду на правильно встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що тривале невиконання рішення суду спричинило йому моральну шкоду.
Крім того звертав увагу, що процедура відшкодування територіальними органами Пенсійного фонду України моральної шкоди регламентується Порядком № 902
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Малозначними справами є справи, у у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1, 5 цієї частини.
Дана справа за ціною позову (62887,95 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику його учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 25.05.2022 з заявою про необхідність нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (а.с.24-25).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.05.2022 повідомлено ОСОБА_2 про виплату як особі з інвалідністю війни 2 групи у розмірі 3 906 грн разом з пенсією за червень поточного року (а.с.21).
Не погоджуючись з розміром виплати ОСОБА_1 06.06.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про донарахування 11 566 грн (а.с.30-31).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі №420/8245/22 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги (а.с.15-17).
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі №420/8245/22 залишене без змін постановою Верховного суду від 12 вересня 2023 року (а.с.35-38).
18 вересня 2023 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист на виконання рішення по справі №420/8245/22 (а.с.26).
29.09.2023 головним державним виконавцем рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №72909518 щодо виконання виконавчого листа №420/8245/22 виданого 18.09.2023 Одеським окружним адміністративним судом (а.с.8).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.01.2025, виплата заборгованості за рішенням суду по справі 420/8245/22 в сумі 11 566 грн зарахована на рахунок ОСОБА_3 10.12.2024 (а.с.12).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За положеннями статті 129-1 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 вказав на те, що лише факт тривалого невиконання рішення суду та дії/бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що протиправна діяльність ГУ ПФУ в Одеській області, встановлена судовим рішенням в адміністративній справі №420/8245/22, яка розпочалася у травні 2022 року, тривале невиконання протягом 2023-2024 років рішення суду завдало моральної шкоди у вигляді тривожності погіршення стану здоров'я.
Установивши, що тривале невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, спричинило йому моральну шкоду, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.
З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв'язку з невиконанням рішення суду про нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума у розмірі 4000 грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про ненадання судом оцінки усім обставинам справи при визначенні розміру моральної шкоди, є необґрунтованими.
Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, не надано доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області, є необґрунтованими, оскільки судом встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та наявність шкоди, заподіяної такою бездіяльністю.
Протиправність дій, рішень та бездіяльності полягає у тривалому невиконанні судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого на користь позивача, що встановлено судовими рішеннями. Такі дії, рішення, бездіяльність, їх тривалість, безумовно негативно впливають на моральний стан позивача та призводять до душевних страждань.
Крім того, колегія суддів погоджується з аргументами відзиву на апеляційну скаргу, що процедура відшкодування територіальними органами Пенсійного фонду України моральної шкоди регламентується Порядком № 902.
Згідно п. 8 Порядку № 902 боржник формує окремі списки за черговістю виконання рішень відповідно до пріоритетності спрямування коштів, визначеної пунктом 5 цього Порядку (далі - списки).
За змістом п. 9 Порядку № 902 розподіл бюджетних коштів між боржниками здійснюється Мінсоцполітики з дотриманням пріоритетності напрямів пропорційно потребі в забезпеченні виконання рішень на підставі інформації, наданої Мінсоцполітики, Нацсоцслужбою, Пенсійним фондом України та регіональними органами соціального захисту населення за встановленою Мінсоцполітики формою.
Пенсійний фонд України розподіляє бюджетні кошти між Пенсійним фондом України та його територіальними органами з дотриманням пріоритетності їх спрямування пропорційно потребі за списками, сформованими на підставі рішень.
У відповідності до п. 10-1 Порядку № 902 Пенсійний фонд України формує інформацію про потребу в бюджетних коштах для забезпечення виконання рішень за грошовими зобов'язаннями за напрямами, зазначеними у підпунктах 2, 3-1, 4 та 5 пункту 5 цього Порядку, підготовлену відповідно до пріоритетності з дотриманням черговості їх виконання за встановленою Мінсоцполітики формою, та подає щомісяця до 10 числа Мінсоцполітики таку інформацію.
Мінсоцполітики після надходження від Пенсійного фонду України інформації про потребу в бюджетних коштах для забезпечення виконання рішень за грошовими зобов'язаннями за напрямами, зазначеними у підпунктах 2, 3-1, 4 та 5 пункту 5 цього Порядку, перераховує бюджетні кошти на окремий рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Пунктом 10 Порядку № 902 встановлено, що боржник перераховує кошти
стягувачу відповідно до визначених пріоритетності та черговості виконання рішень
(списків).
З наведеного вбачається, що зобов'язання з перерахунку стягнутих за судовими рішеннями коштів, зокрема щодо відшкодування моральної шкоди, покладені саме на боржників (територіальні органи Пенсійного фонду України).
Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області є не обґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: