Справа № 344/22857/24
Провадження № 22-ц/4808/1016/25
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Томин
05 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 травня 2025 року, ухвалене в складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 14 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення грошових коштів, які були списані з карткового рахунку,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головатюк І.М., звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення грошових коштів, які були списані з карткового рахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період часу з 09:29 год. до 09:45 год. 13 жовтня 2024 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та картковими рахунками, які були відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я позивачки, шляхом отримання кредитних коштів у сумі 72990,58 грн. та їх переказу у додатку «Приват24» на іншу картку № НОМЕР_1 , сума комісії становила 3005,33 грн.
За цим фактом 13.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області та повідомила про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР від 14.10.2024, кримінальне провадження №12024091010002723, правова кваліфікація: ч. 4 ст. 190 КК України.
Також вона одразу звернулась на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» для блокування її рахунків та карток. І такі були заблоковані.
18.10.2024 позивачка надіслала до АТ КБ «ПриватБанк» заяву про проведення службового розслідування та повернення їй грошових коштів. Однак, листом від 12.11.2024 банк відмовив у задоволенні заяви з тих підстав, що переказ коштів з карток був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24 під авторизацією позивача.
Позивачка зазначила, що в адресованій банку заяві було вказано, що вона не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, її картки не губилися, доступ до них треті особи не мали; натомість вона доклала максимальних зусиль для якнайшвидшого блокування карткових рахунків, термінового звернення безпосередньо до відділення банку, а також невідкладного звернення до правоохоронних органів для фіксування та розслідування кримінального правопорушення, вчиненого відносно неї. Тому у заяві просила терміново розпочати службове розслідування за фактом таких шахрайських дій.
Посилаючись на зазначене, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо практики вирішення аналогічних спорів, просила суд позов задовольнити та зобов'язати відповідача повернути грошові кошти, які були списані з карткового рахунку, в сумі 72990,58 грн. та комісійні витрати в розмірі 3005,33 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 травня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення грошових коштів, які були списані з карткового рахунку. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 75995,91 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Вважає, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Зазначає, що суд першої інстанції погодився з доводами позивача та зробив висновок про те, що АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача було здійснено без використання платіжної карти. Проте із вказаними висновками скаржник не погоджується, вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, взяв до уваги лише доводи позивача, не врахував докази, які надавалися представником відповідача на підтвердження того, що зняття коштів стало можливим через розголошення клієнтом персональних даних.
Стверджує, що в судовому засіданні позивачка зазначила, що перейшла за посиланням, під час переходу на сайт «ОЛХ» здійснила ідентифікацію, ввівши номер своєї карти та PIN/CVV. Такі обставини підтверджуються службовим розслідуванням та скріншотом програми Журналу.
Натомість, суд першої інстанції переклав відповідальність за здійснені операції на банк, який не може захистити рахунок клієнта, якщо вхід до сервісу Приват24 був здійснений з коректним введенням логіну та паролю входу, що і відбулося у цьому випадку. Враховуючи зазначене, за здійснену оскаржувану транзакцію з картки позивача має відповідати саме він, оскільки, проявивши необачність та бездіяльність, сприяв зловмиснику у доступі до приватної інформації, якою останній скористався для списання коштів з рахунку позивача, чим сприяв незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
В обґрунтування такої позиції скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах: від 25 січня 2023 року у справі №235/2054/21, від 23 лютого 2022 року у справі №686/12096/18, від 04.10.2024 року у справі №337/6010/23, від 07.12.2020 року у справі №182/5175/16-ц.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача - адвокат Головатюк І.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами скарги. Зазначає, що позиція представника апелянта є суперечливою та не підтверджується матеріалами справи. З одного боку апелянт стверджує, що вхід до Приват24 без фінансового номера телефону та пароля є неможливим, з іншого - визнає, що позивачка ввела лише номер картки, її строк дії та CVV-код. Ці дії жодним чином не можуть свідчити про авторизований вхід до Приват24. Крім того, твердження про введення позивачкою PIN-коду не відповідає дійсності та не підтверджене жодними доказами, що вказує на спробу дезінформувати суд апеляційної інстанції.
Вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною. Також зазначає, що банком не заперечувалось, що факт списання коштів був ініційований не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Положенням частини першої ст. 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.04.2014 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір №SAMDNWFC00003672193, за яким позивач є власником карток № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , які відкриті в АТ КБ «ПриватБанк». На картці № НОМЕР_2 встановлено кредитний ліміт 75000 грн. (а.с. 11, 12).
13.10.2024 з 09:29 год. до 09:45 год. відбулися операції щодо списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , НОМЕР_4 , у загальному розмірі 72990,58 грн., комісія 3005,33 грн. (а.с. 11).
13.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення злочину, а саме: що після викладення оголошення про продаж куртки на сайті OLX їй у приватні повідомлення невідома особа надіслала посилання для нібито отримання коштів за придбаний товар, однак після переходу за посиланням з її банківської картки було списано кошти в сумі 70000 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 4 ст. 190 КК України. Відомості про вказаний злочин внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024091010002723 від 14.10.2024 (а.с. 13).
18.10.2024 позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою (вимогою) про проведення службового розслідування за фактом шахрайських дій, вчинених невстановленими особами, та повернення грошових коштів (а.с. 9-10, 14).
На вказану заяву АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь від 12.11.2024, у якій вказано, що банк не може повернути кошти, оскільки переказ коштів був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під авторизацією клієнта. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації клієнта (а.с. 15-16).
Згідно висновку службової перевірки, затвердженого 28.01.2025, 13.10.2024 списано кошти в загальній сумі 70433 грн. з карт 5457082517044827, 4149499075665891 клієнта ОСОБА_1 внаслідок недбалого зберігання даних клієнтом чи їх передачі (умисно через розголошення чи не умисно шляхом переходу за фішинговим посиланням), встановлення на пристрої ОСОБА_1 програми віддаленого доступу, в результаті чого було здійснено вхід в Приват24, здійснено переказ шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під авторизацією клієнта. При даній процедурі клієнт вводить свої ім'я користувача і пароль та входить в Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого банк здійснює переказ коштів. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону клієнта та іншої особистої інформації (а.с. 42-47).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача було здійснено без використання платіжної карти. При цьому, банком не заперечувався факт того, що такі дії були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. А відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я позивача, не є підставою для відмови у позові. Враховуючи зазначене, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 75995,91 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Однак, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками місцевого суду, враховуючи таке.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частин 1, 2 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Відповідно до п.п. 42-44 ч.1 ст.1 цього Закону неналежна платіжна операція -платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно).
Згідно з ч. 4 ст. 67 Закону надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання.
Крім цього частинами 1, 3-5 ст. 68 Закону електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію користувача під час: отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; ініціювання дистанційної платіжної операції; будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої ідентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних ідентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Таким чином, крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів.
Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилково платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.
Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов'язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц (провадження №61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №127/23496/15-ц (провадження №61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та від 11 березня 2015 року №6-16цс15».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі №691/699/16-ц (провадження №61-16504св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження №61-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31712 грн., яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год. 32 хв. по 04 год. 14 хв. 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5, у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 (провадження №61-4665св22) зазначено, що «апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у позові до суду та адресованій банку заяві (а.с. 9-10) вказувала, що в період часу з 09:29 год. до 09:45 год. 13 жовтня 2024 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та картковими рахунками, які були відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» на її ім'я, шляхом отримання кредитних коштів у сумі 72990,58 грн. та їх переказу у додатку «Приват24» на іншу картку № НОМЕР_1 , сума комісії - 3005,33 грн. Ці операції були проведені без її відома, вона не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, картки не втрачала, доступу до них треті особи не мали.
Після виявлення факту вищевказаних платіжних операцій, які вона не виконувала, ОСОБА_1 вчинила дії щодо повідомлення про це емітента.
З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2024 близько 10:33:39 год. позивач звернулася на лінію клієнтської підтримки банку (а.с. 27), а також до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення злочину, на підставі чого 14.10.2024 в ЄРДР було відкрито кримінальне провадження №12024091010002723 за фактом вчинення шахрайства (а.с. 13).
18.10.2024 позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою (вимогою) про проведення службового розслідування за фактом шахрайських дій, вчинених невстановленими особами, та повернення грошових коштів (а.с. 9-10, 14).
Відповідно до змісту висновку Службової перевірки щодо обставин списання коштів з карткових рахунків клієнта ОСОБА_1 банком не заперечено, що списання 13.10.2024 коштів в загальній сумі 70433 грн. з карт 5457082517044827, 4149499075665891 клієнта ОСОБА_1 відбулося на карти інших осіб умисно через розголошення чи неумисно шляхом переходу за фішинговим посиланням, встановлення на пристрої ОСОБА_1 програми віддаленого доступу, в результаті чого було здійснено вхід в Приват24 та здійснено перекази коштів.
Тобто, банком не заперечувався факт того, що були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб.
Суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, повно та всебічно встановивши фактичні обставини у справі, врахувавши правові висновки Верховного Суду в аналогічних справах, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про те, що відповідач АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №766/19614/18, сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням відкритих карткових рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була відсутня воля на вчинення такого перерахування коштів і вона звернулася з вимогою про скасування цих транзакцій і повернення коштів.
Матеріалами справи підтверджується, що вказана втрата коштів сталася за участю третіх невстановлених осіб. Виявивши безпідставне списання (переказ, зняття) коштів, позивач повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів. І в межах наявного кримінального провадження встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами позивача.
А АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати відповідні фінансові операції.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, взяв до уваги лише доводи позивача, не врахував докази, які надавалися представником відповідача на підтвердження того факту, що зняття коштів стало можливим через розголошення клієнтом персональних даних, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані відповідачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. У справі, що розглядається, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Схожі висновки містять в постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21.
З огляду на зазначене, висновок службової перевірки та скріншотом програми Журналу, які проводилися працівниками банку, не є беззаперечними доказами вини позивача у цій справі.
В обґрунтування своєї позиції АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах: від 25 січня 2023 року у справі №235/2054/21, від 23 лютого 2022 року у справі №686/12096/18, від 04.10.2024 року у справі №337/6010/23, від 07.12.2020 року у справі №182/5175/16-ц. Однак, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається, не є подібними правовідносинами у вищевказаних справах, що розглядалися Верховним Судом (відмінний предмет спору чи відмінні обставини справи).
Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про порушення прав позивача.
Водночас, встановивши, що право позивача було порушене, місцевий суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі і стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 75995,91 грн., з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України).
Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути грошові кошти, які були списані з карткового рахунку НОМЕР_4 і додаткового рахунку до договору №SAMDNWFC00003672193 від 10.04.2014, відкритих у АТ КБ «ПриватБанк», в сумі 72990,58 грн. та комісійні витрати в розмірі 3005,33 грн.
Як вбачається з копії виписки по картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) і додаткового рахунку до договору №SAMDNWFC00003672193 від 10.04.2014 за період з 13.10.2024-14.10.2024, усього витрат - 72990,58 грн., усього надходжень - 15527,25 грн., сума комісії - 3005,33 грн. (а.с. 11).
При цьому, кошти в сумі 57450,83 грн. (з урахуванням комісії) були перераховані на карту невідомого клієнта двома платежами: 30019,35 грн. (комісія 1019,35 грн.) 13.10.2024 о 09:29 та 27431,48 грн. (комісія 931,48 грн.) 13.10.2024 о 09:31.
Кошти в сумі 5,00 грн. та 7,50 грн. були переказані на «Скарбничку» клієнта.
А кошти в сумі 15527,25 грн. (з комісією 527,25 грн.) були перераховані і повернуті на карту клієнта 13.10.2024 о 09:45.
Таким чином, по вказаному рахунку за спірними перерахуваннями перераховані на карту невідомого клієнта кошти в загальній сумі 57450,83 грн. (з урахуванням комісії). І саме вказані кошти слід зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити на вказаному рахунку клієнта.
Наведеного суд першої інстанції не врахував та помилково прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 75995,91 грн.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 п.п. 1, 3, 4 ст. 376 ЦПК України слід змінити, зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити на картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) і додаткового рахунку до договору №SAMDNWFC00003672193 від 10.04.2014, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 , списані 13.10.2024 кредитні кошти в сумі 57450,83 грн.; а також стягнути 915 грн. 63 коп. судового збору, сплаченого за подання позову до суду першої інстанції.
Стягнути з позивача на користь відповідача 443 грн. 35 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Оскільки ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначною, то судове рішення у ній в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 травня 2025 року змінити.
Зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 01001) відновити на картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) і додаткового рахунку до договору №SAMDNWFC00003672193 від 10.04.2014, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ), списані 13.10.2024 кредитні кошти в сумі 57450 (п'ятдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 83 коп.; а також стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 01001) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) 915 (дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 63 коп. судового збору, сплаченого за подання позову до суду першої інстанції.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 01001) 443 (чотириста сорок три) грн. 35 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 05 серпня 2025 року.