ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2025Справа № 910/4785/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Державної установи «Літинська виправна колонія (№123)» (22300, Винницька обл., селище міського типу Літин, 2-ий провулок Хмельницького Б., буд. 9А; ідентифікаційний код 08562625)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 32/2, ідентифікаційний код 43965848)
про стягнення 31 076,14 грн,
Державна установа «Літинська виправна колонія (№123)» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» про стягнення грошових коштів за договором № 60АВ200-566-23 від 01.02.2023 у розмірі 31 076,14 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
08.05.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить відмовити у позові.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (далі - постачальник, відповідач) та Державною установою «Літинська виправна колонія (№123)» (далі - ЛВК №123, споживач, позивач) було укладено договір №60АВ200-566-23 (додаток №1, далі - договір).
Згідно з п. 2.1. розділу 2 договору постачальник продає електричну енергію «код ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 909310000-5 електрична енергія (Електрична енергія») споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Як визначено п. 3.1. договору, постачання електричної енергії споживачу здійснюється у строк з 01.02.2023 до 31.12.2023 включно.
Пунктами 5.1., 5.2. договору закріплено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору. Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Згідно з додатком №3-Б до договору ЛВК №123 відноситься до площадки вимірювання групи «Б», тому при розрахунку вартості спожитого місячного обсягу повинна бути застосована саме формула обрахунку, згадана вище.
Згідно з умовами комерційної пропозиції середньозважена ціна зазначається на сайті оператора ринку: http://oree.com.ua (додатки №3 та №4) та включає в себе всі обов'язкові податки крім ПДВ, що обліковується окремо.
Відповідно до умов обраної споживачем Комерційної пропозиції № 7Б (додаток 1 до договору) для споживача по площадці вимірювання, віднесеній до групи «Б», вартість за розрахунковий період (місяць) визначається за формулою:
Вф = Vф х (Ц + М + Тосп), де
Вф - вартість спожитого місячного обсягу електричної енергії у розрахунковому місяці постачання, грн без ПДВ;
Vф - фактичний обсяг споживання електричної енергії за місяць постачання, кВТ*год;
Ц - середньозважена ціна закупівлі електричної енергії, що фактично склалася для постачальника на ринку «на добу наперед» у відповідний період постачання, з врахуванням вимог пункту 5.1. Правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку. Така ціна зазначається на Сайті Оператора ринку: http://www.oree.ua. Ціна закупівлі електричної енергії включає всі обов'язкові податки (крім ПДВ, що обліковуються окремо), збори та платежі, що передбачені законодавством та іншими нормативними документами, грн/кВт*год.
М - послуги Постачальника електроенергії (маржа), що складає 1 грн/кВт*год;
Тосп - тариф на послуги з передачі електричної енергії, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики та оприлюднюється оператором системи передачі на власному сайті в мережі інтернет у триденний термін після затвердження його Регулятором, грн/кВт*год.
Також 28.03.2024 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Виправною колонією було укладено додаткову угоду № 3/60АВ200-566-23 к-з до договору, якою сторони з 01 квітня 2023 року погодили ціну за одиницю товару - 1 кВт*год електричної енергії за цим договором - 4,65996 грн, у тому числі:
- ціна електричної енергії - 3,45305 грн;
- тариф на послугу з передачі - 0,4325 грн;
- податок на додану вартість у розмірі 20 % до ціни електричної енергії - 0,77666 грн.
Додатковою угодою № 6/60АВ200-566-23 к-з до Договору від 16.08.2023 сторони з 01 серпня 2023 року погодили ціну за одиницю товару - 1 кВт*год електричної енергії за цим договором - 5,34733 грн, у тому числі:
- ціна електричної енергії - 3,97101 грн;
- тариф на послугу з передачі - 0,48510 грн;
- податок на додану вартість у розмірі 20 % до ціни електричної енергії - 0,89122 грн.
Так, відповідно до акту № ТГЗ83082485 приймання-передачі електричної енергії від 15.03.2023 Споживач прийняв у квітні 2023 року електричну енергію обсягом 37 360 кВт*год загальною вартістю 174 096,11 грн та відповідно до акту № ТГЗ83159352 приймання-передачі електричної енергії від 29.09.2023 Споживач прийняв у вересні 2023 року електричну енергію обсягом 24 479 кВт*год загальною вартістю 130 897,34 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що згідно з відомостями НКРЕКП, в період з 01.04.2023 по 30.06.2023 діяв тариф на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи в розмірі 430,25 грн/МВт-год, а в період з 01.07.2023 по 31.12.2023 - 485,10 грн/МВттод відповідно.
Позивач стверджує, що в період квітня 2023 споживач прийняв електроенергії на фактичну вартість 145,255,68 грн, при цьому Акт, з подальшою проплатою, був виставлений на 174 096,11 грн. Різниця становить - 28840,43 грн. В період вересня 2023 споживач прийняв електроенергії на фактичну вартість 128661,62 грн, при цьому Акт, з подальшою проплатою, був виставлений на 130897,34 грн. Різниця становить - 2235,71 грн.
Таким чином, позивач вважає, що обрахунок здійснювався без врахування показників маржі, які є невідомими для позивача. Факт проплати підтверджується відомостями банківської виписки по рахунку ЛВК №123.
Позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу №9/461 від 06.02.2025 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.
Водночас, у відповіді від 21.02.2025 на даний лис відповідач заперечив можливість здійснення перерахунку та повернення помилково сплачених коштів.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що сплата коштів з боку ЛВК №123 на користь ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» у розмірі 31076,14 грн відбулася помилково за відсутності для цього правової підстави.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 31076,14 грн як безпідставно набуті відповідно до ст.1212 ЦК України.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Укладений між сторонами договір про надання послуг №60АВ200-566-23 від 01.02.2023 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Державною установою «Літинська виправна колонія (№123)» було укладено договір про постачання електричної енергії на підставі якого на протязі 2023 року, зокрема, в квітні 2023 року і вересні 2023 року надавались відповідні послуги.
Також, ціни електричної енергії в квітні та вересні 2023 року визначалась сторонами на підставі умов Комерційної пропозиції 7Б, яка є додатком до договору, фіксувались в додаткових угодах №3/60АВ200-566-23 к-з від 28.03.2023 та №6/60АВ200-566-23 к-з від 16.08.2023, які підписувались сторонами без заперечень.
Більше того, Акти приймання-передачі електричної енергії № ТГЗ83082485 від 15.03.2023 та № ТГЗ83159352, в яких також зазначалась ціна електричної енергії, підписані позивачем без зауважень, оплата проведена в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіям платіжних доручень від 30.09.2023 та від 18.05.2023.
Також судом встановлено, що в призначенні платежу, здійсненого позивачем 30.09.2023, зазначено: «електроенергія; акт прийняття-передавання № ТГ383159352 від 29.09.2023, дог №60АВ200-566-23 К-3 від 01.02.2023».
У свою чергу, в призначенні платежу, здійсненого позивачем 18.05.2023, зазначено: «електроенергія; акт прийняття-передавання № ТГ383082485 від 15.05.2023, дог №60АВ200-566-23 К-3 від 01.02.2023».
Таким чином, спірні грошові кошти в сумі 31 076,14 грн були перераховані позивачем на підставі договору №60АВ200-566-23 від 01.02.2023, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов'язанням.
Крім того, судом встановлено, що протягом дії договору № 60АВ200-566-23 постачання електричної енергії від 01.02.2023 зміна ціни електричної енергії відбувалась у відповідності до умов укладеного договору та за погодженням з Виправною колонією, що підтверджується підписаними між сторонами додатковими угодами до договору та актами приймання-передачі електричної енергії.
У свою чергу, на виконання умов договору Виправною колонією проводилась оплата за отриману електричну енергію за цінами, визначеними в додаткових угодах до договору, що теж свідчить про згоду споживача з визначеною вартістю електричної енергії у відповідний період.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від договору або що договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. Також, позивачем до суду не надано жодного доказу того, що підстава набуття коштів (правочин) згодом відпала.
Таким чином, твердження Позивача про те, що зобов'язання щодо здійснення платежу на суму 31 076,14 грн не існувало, а сплата коштів цих коштів Виправною колонією відбулася помилково, не знаходять свого підтвердження згідно з матеріалами справи, зокрема, наявним укладеним договором, підписаними додатковими угодами та актами приймання-передачі електричної енергії та спростовуються зазначеним вище.
Таким чином, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Тобто зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 24 липня 2020 року №922/2216/18, від 19 лютого 2020 року у справі №915/411/19, від 21 лютого 2020 року у справі №910/660/19, від 17 березня 2020 року у справі №922/2413/19, вказав на те, що положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору. Крім того, аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року по справі № 910/10233/20.
У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 31 076,14 грн були перераховані позивачем на підставі договору надання послуг № 60АВ200-566-23 від 01.02.2023, укладеного між позивачем та відповідачем, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов'язанням.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державної установи «Літинська виправна колонія (№123)» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» про стягнення 31 076,14 грн не підлягають задоволенню.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Державна установа «Літинська виправна колонія (№123)» (22300, Винницька обл., селище міського типу Літин, 2-ий провулок Хмельницького Б., буд. 9А; ідентифікаційний код 08562625)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 32/2, ідентифікаційний код 43965848)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.08.2025
Суддя І.О. Андреїшина