Постанова
Іменем України
24 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 308/13634/22
Провадження № 61-6688св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Пітух Василь Іванович (далі - адвокат позивачки),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Ісаєвич Олександр Михайлович (далі - адвокат відповідача),
про поділ майна подружжя
за касаційною скаргою відповідача на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2023 року, яке ухвалила суддя Логойда І. В., і постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.
(1) Вступ
1. Сторони спору перебували впродовж певного часу у шлюбі. Під час шлюбу відповідач зареєстрував за собою право власності на садовий будинок і земельну ділянку. Позивачка стверджувала, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, бо його відповідач набув під час шлюбу та зі згоди позивачки. Тому вона звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею і відповідачем право власності на 1/2 частину вказаного майна за кожним.
2. Суди обох інстанцій позов задовольнили з наведених позивачкою підстав. Виснували, що відповідач не довів, що садовий будинок і земельна ділянка є його особистою приватною власністю.
3. Відповідач із висновками судів попередніх інстанцій не погодився. Наголосив, що кошти на придбання спірного майна йому позичив батько, що підтверджує відповідна розписка. Зауважив, що не зміг у визначений законом строк подати її до суду першої інстанції, бо перебував на військовій службі. На думку відповідача, суди порушили норми процесуального права, бо не зупинили провадження у справі до закінчення виконання відповідачем обов'язку захищати Батьківщину; унаслідок цього він не зміг брати особисту участь у судових засіданнях, подавати докази, заявляти клопотання.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи є підстави для поділу майна як спільної сумісної власності подружжя, якщо це майно чоловік придбав під час шлюбу за письмової згоди його дружини? (2) чи порушили суди попередніх інстанцій норми процесуального права, коли не зупинили провадження у справі, якщо ухвалу суду першої інстанції про таке зупинення скасував апеляційний суд, а у задоволенні повторного клопотання про зупинення провадження у справі суд першої інстанції відмовив, і цю відмову відповідач разом із рішенням суду щодо суті спору до апеляційного суду не оскаржив?
5. Верховний Суд вирішив, що відповідь на перше питання - позитивна, а на друге - негативна. Виснував, що згода позивачки на придбання відповідачем майна підтверджує придбання останнього за спільні кошти подружжя, і суд не може своїм рішенням підмінити домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Оскільки відповідач не оскаржив разом із рішенням суду щодо суті спору ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні повторного клопотання про зупинення провадження у справі, немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, коли не зупинили це провадження до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.
(2) Зміст позовної заяви
6. У жовтні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила:
6.1. Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя.
6.2. Визнати за кожною зі сторін спору право власності на нерухоме майно, а саме: по 1/2 частині садового будинку з п'яти приміщень загальною площею 68,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок); по 1/2 частині земельної ділянки, на якій розташований садовий будинок, площею 0,0694 га з кадастровим номером 2124884800:11:010:0383 і цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, мікрорайон «Шахта», урочище «Доманинська реформа» (далі - земельна ділянка).
7. Мотивувала вимоги так:
7.1. Сторони уклали шлюб 27 листопада 2014 року, а розірвали його за рішенням суду 6 жовтня 2022 року.
7.2. Подружжю на праві спільної сумісної власності належать садовий будинок і земельна ділянка, придбані на підставі договорів купівлі-продажу від 15 листопада 2019 року.
7.3. Право власності на вказане майно зареєстроване за відповідачем, але є спільним сумісним. Тому суд має його поділити.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
8. 20 вересня 2023 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнав за сторонами в рівних частинах право власності на садовий будинок і земельну ділянку; стягнув із відповідача на користь позивачки 992,40 грн судового збору за подання позовної заяви та 536,80 грн судового збору за забезпечення позову.Мотивував так:
8.1. Спірне майно набуте під час перебування сторін у шлюбі, тому його слід поділити між ними у рівних частинах.
8.2. Відсутні підстави вважати спірне майно особистою приватною власністю відповідача. Немає обставин, передбачених статтею 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України), щодо придбання майна відповідачем за особисті кошти.
9. 13 березня 2024 року Закарпатський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Навів аналогічні до останнього мотиви.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
10. 3 травня 2024 року адвокат відповідача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив, зокрема, скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
11. 31 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
12. 24 червня 2024 року відповідач подав клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
13. 17 вересня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою продовжив відповідачу на п'ять днів із дня вручення тієї ухвали строк на усунення недоліків касаційної скарги.
14. 24 вересня 2024 року відповідач подав клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
15. 11 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження і витребування справи із суду першої інстанції.
16. 21 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
17.1. Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, адже безпідставно відхилили клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення виконання відповідачем обов'язку захищати Батьківщину (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року у справі № 461/5209/19 про задоволення клопотання про зупинення провадження у справі).
17.2. Суд обмежив відповідача у можливості захищати власні права та спростувати презумпцію спільної сумісної власності на спірне майно. Внаслідок відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі він не зміг взяти особисту участь у судових засіданнях, подавати докази, заявляти клопотання.
17.3. Через перебування на військовій службі відповідач не зміг надати банківську виписку про погашення більшої частини із позичених 200 000,00 грн за кредитним договором № 2026415665 від 3 жовтня 2019 року, які суд вважав джерелом придбання нерухомості. Суди не дослідили розписку, яку видав батько відповідача - ОСОБА_3 , - про передання коштів синові на придбання спірного нерухомого майна та договір купівлі-продажу квартири від 27 вересня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , а також не викликали батька відповідача як свідка.
17.4. Суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права про поділ майна подружжя без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18. Згідно з цим висновком сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
(2) Позиція іншого учасника справи
18. 29 січня 2025 року адвокат позивачки сформував у системі «Електронний суд» відзив (вх. № 3131/0/220-25 від 29 січня 2025 року), у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Мотивував так:
18.1. Позивачка не отримувала ухвали про відкриття касаційного провадження та доданих до неї матеріалів. Згідно з повідомленням про доставлення електронного документа адвокат позивачки отримав ухвалу про відкриття касаційного провадження в електронному кабінеті 23 січня 2025 року.
18.2. Відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя.
18.3. Розписку від 11 вересня 2019 року, яку нібито видав батько відповідача, не можна брати до уваги. Відповідач не подав її до суду першої інстанції.
18.4. Підстав для зупинення провадження у справі не було, оскільки відповідач не довів, що брав участь у забезпеченні національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, а також що він перебував на передових позиціях під час воєнних дій.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11 грудня 2024 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачана підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
20. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
21. З огляду на вказані приписи Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржене судове рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є підстави для поділу майна як спільної сумісної власності подружжя, якщо це майно чоловік придбав під час шлюбу за письмової згоди його дружини?
22. Позивачка зазначала, що під час шлюбу вона і відповідач придбали садовий будинок і земельну ділянку, право власності на які оформили за відповідачем, але за згодою позивачки. Вважала вказану нерухомість спільною сумісною власністю подружжя. Тому просила визнати за нею і відповідачем у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину спірного майна за кожним. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив. Виснував, що відповідач не довів, що садовий будинок і земельна ділянка є його особистою приватною власністю.
23. Відповідач рішення судів попередніх інстанцій оскаржив. Наголосив, що кошти на придбання спірного майна йому позичив батько, що підтверджує відповідна розписка; останню відповідач не зміг у визначений законом строк подати до суду першої інстанції, бо перебував на військовій службі.
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя, не підтвердив, що придбав спірне майно за особисті кошти.
25. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
26. Закон встановив презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Цю презумпцію можна спростувати; один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
27. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частини перша, третя статті 61 СК України).
28. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частини перша, третя статті 65 СК України).
29. Наявність зафіксованої у договорі купівлі-продажу майна письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя цього договору засвідчує придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність. Згода іншого з подружжя на набуття майна підтверджує придбання останнього за спільні кошти подружжя.
Якщо один із подружжя надав згоду іншому на розпорядження майном (коштами) для набуття майна у спільну сумісну власність, і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу, який уклав інший із подружжя, то суд не може своїм рішенням підмінити домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22).
30. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
31. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
32. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
- 27 листопада 2014 року позивачка уклала з відповідачем шлюб. Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 ;
- 15 листопада 2019 року відповідач за згодою позивачки уклав договір купівлі-продажу садового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки;
- 6 жовтня 2022 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким розірвав шлюб сторін.
34. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що садовий будинок і земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін. Тому за кожною стороною слід визнати право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на садовий будинок і земельну ділянку:
34.1. Договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки відповідач уклав під час перебування у шлюбі з позивачкою. У договорах сторони вказали, що ці правочини вчинені за згодою позивачки як дружини покупця (відповідача). Ця згода викладена у заяві, справжність підпису позивачки на якій 15 листопада 2019 року засвідчила приватний нотаріус Хребтань Н. М. за реєстровим номером 2592 (абзац другий пункту 17 договору купівлі-продажу садового будинку і абзац другий пункту 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки) (т. 1, а. с. 18, 21). Тому вказані об'єкти належали подружжю на праві спільної сумісної власності, і суд не може його рішенням підмінити зазначену домовленість подружжя про режим спільної сумісної власності.
34.2. На цей висновок не впливають аргументи відповідача про те, що він набув спірне майно за особисті кошти, які отримав у позику від батька на підставі розписки від 11 вересня 2019 року. Учасники цивільного обороту досить часто у спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання коштів у позику (в яких вказують, що кошти передаються на придбання конкретного майна), намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).
Верховний Суд зауважує, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулятивний вплив договору стосується його сторін; тому таке використання є неприпустимим, і його не можна кваліфікувати як добросовісне (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17). Тому складання відповідачем розписки на користь його батька не впливає на правовий режим спільного сумісного майна подружжя.
34.3. Поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, є підставою для набуття кожним із подружжя особистої приватної власності. Після поділу об'єкта, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, вони набувають право власності на частки у праві спільної часткової власності на цей об'єкт. Тобто на останній надалі поширюється режим спільної часткової власності.
Задовольняючи вимогу про визнання за сторонами права власності по 1/2 частині садового будинку і земельної ділянки, суди не звернули увагу на те, що у разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідне майно, а не ділить останнє на частини та не визнає за кожною стороною спору право власності на половину майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 червня 2024 року у справі № 755/4429/22 (пункти 37 - 38), від 20 листопада 2024 року у справі № 703/715/23 (пункти 35.3 - 35.4)).
35. З огляду на вказане оскаржені судові рішення у частині задоволення вимог позивачки про визнання за нею та відповідачем права власності по 1/2 частині спірного майна слід змінити у мотивувальній і резолютивній частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
(2.2) Чи порушили суди попередніх інстанцій норми процесуального права, коли не зупинили провадження у справі, якщо ухвалу суду першої інстанції про таке зупинення скасував апеляційний суд, а у задоволенні повторного клопотання про зупинення провадження у справі суд першої інстанції відмовив, і цю відмову відповідач разом із рішенням суду щодо суті спору до апеляційного суду не оскаржив?
36. Відповідач наполягав на тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно не зупинили провадження у справі до закінчення виконання відповідачем обов'язку захищати Батьківщину; тим самим вони обмежили відповідача у можливості захищати власні права та спростувати презумпцію спільної сумісної власності на спірне майно.
37. Позивачка стверджувала, що для зупинення провадження у справі не було підстав, бо відповідач не довів, що брав участь у забезпеченні національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, а також що він перебував на передових позиціях під час воєнних дій.
38. Колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про те, що внаслідок відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення виконання відповідачем обов'язку захищати Батьківщину він не зміг взяти особисту участь у судових засіданнях, подавати докази, заявляти клопотання:
38.1. 10 березня 2023 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області задовольнив клопотання адвоката відповідача про зупинення провадження у справі та зупинив це провадження до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Мотивував так: відповідач з 28 лютого 2022 року мобілізований на військову службу до військової частини, перебуває у лавах Збройних Сил України та забезпечує стримування збройної агресії проти України у період воєнного стану; тому є підстава для обов'язкового зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
38.2. 1 червня 2023 року Закарпатський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції та спрямував справу до останнього для продовження розгляду. Мотивував так: відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині з 28 лютого 2022 року, але відсутня інформація про те, що ця частина переведена на воєнний стан або залучена до виконання завдань у зоні бойових дій; документи, які надав відповідач, не підтверджують наявність передбачених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК Українипідстав для зупинення провадження у справі.
38.3. 28 червня 2023 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановив ухвалу, згідно з якою, зокрема, відмовив у задоволенні нового клопотання адвоката відповідача про зупинення провадження у справі. Мотивував так: адвокат відповідача повторно подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України; відповідач перебуває на військовій службі у складі Збройних Силах України, але згідно з поданим посвідченням про відрядження немає даних про переведення військової частини на воєнний стан або залучення до виконання завдань у зоні бойових дій; тому, беручи до уваги участь у справі представника відповідача, який має всі можливості для захисту інтересів останнього у передбачений законом спосіб, немає підстав для зупинення провадження у справі.
38.4. Ухвала про відмову у зупиненні провадження у справі не входить до переліку ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити до апеляційного суду окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
38.5. Верховний Суд зауважує, що в апеляційній скарзі відповідача не було заперечень на ухвалу суду першої інстанції від 28 червня 2023 року про відмову у зупиненні провадження у справі. Відповідач в апеляційній скарзі зазначив лише про те, що, на його думку, у матеріалах справи було достатньо доказів перебування на військовій службі для зупинення провадження у справі, та виявив незгоду з постановою Закарпатського апеляційного суду від 1 червня 2023 року.
39. З огляду на викладене необґрунтованими є доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та вчинення перешкод у реалізації відповідачем прав на особисту участь у судових засіданнях, подання та дослідження доказів тощо.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
40. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
41. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
42. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя та четверта статті 412 ЦПК України).
43. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, касаційну скаргу слід задовольнити частково: змінити рішення та постанову судів попередніх інстанцій в мотивувальній і резолютивній частинах щодо задоволення вимог про визнання за позивачкою та відповідачем права власності по 1/2 частині спірного майна, визнавши за кожною зі сторін право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на садовий будинок і на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку; в іншій частині оскаржені рішення залишити без змін.
(3.2) Щодо судових витрат
44. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
45. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати відповідача покладаються на нього.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2023 року, яке залишив без змін Закарпатський апеляційний суд у постанові від 13 березня 2024 року, у частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину садового будинку і земельної ділянки змінити у мотивувальній частині та викласти другий абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції:
"Визнати за кожною стороною - за ОСОБА_1 і за ОСОБА_2 - право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на садовий будинок з п'яти приміщень загальною площею 68,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,0694 га з кадастровим номером 2124884800:11:010:0383 і цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, мікрорайон «Шахта», урочище «Доманинська реформа»".
3. В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
5