Справа № 636/3678/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/819/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
31 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 23 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 29 квітня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221240000428, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, не судимого, зареєстрованого та фактичного проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 23 грудня 2024 рокузасуджено ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням (іспитовим строком 1 рік), з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1; п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Ухвалено рішення щодо речових доказів та арештованого майна. Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 , 29 квітня 2023 року близько 10:30 год., рухався на автомобілі марки NISSAN, моделі PRIMASTAR, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому експлуатуючи автомобіль з несправностями стоянкової гальмівної системи у вигляді не загальмування гальмівних механізмів задніх коліс, через обмежений рух приводу стоянкової гальмівної системи. Здійснюючи рух поблизу будинку 118 по вул. Харківській м. Чугуїв Харківської області, ОСОБА_7 зупинив та припарковав свій автомобіль поблизу правого краю проїзної частини передньою частиною автомобіля по напрямку залізно-дорожнього вокзалу.
Далі, заглушивши двигун, ОСОБА_7 поставив автомобіль на стоянковий тормоз, залишивши керовані колеса у положенні прямо при цьому достовірно знаючи про технічні несправності стоянкової гальмівної системи, залишив свій транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільний рух, внаслідок чого автомобіль зрушив з місця та покотився у зворотному напрямку в бік будинку 116 по вул. Харківська, де задньою частиною вказаного автомобіля було скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка знаходилась на асфальтованому покритті вул. Харківська, чим порушив вимоги п. п. 15.7, 15.12 та 31.4.1 (д) Правил дорожнього руху України.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала наступні тілесні ушкодження: закритого внутрішньо суглобового перелому дистального метаепіфізу лівої променевої кістки зі зміщенням, який утворився від ударної дії тупого твердого предмета, з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні властивості яких в ушкодженнях не відобразилися, можливо в строк, вказаний громадянкою ОСОБА_8 та була доставлена до КНП «Чугуївська ЦЛ ім. М.І. Кононенка».
За ступенем тяжкості тілесні ушкодження кваліфікуються за критерієм тривалості розладу здоров'я строком понад 3 тижні, тобто, більше як 21 день, згідно п. п. 2.2., 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995.
У даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки NISSAN, моделі PRIMASTAR, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_7 , вбачаються невідповідності вимогам п. п. 15.7, 15.12 та 31.4.1 (д) Правил дорожнього руху, які перебували з технічної точки зору у причинному зв'язку з ДТП.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації своїх дій, просить вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 23 грудня 2024 року змінити в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та на підставі ст.69 КК України скасувати рішення суду про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
В обґрунтування заявлених вимог просить врахувати, те, що він не судимий; одружений, має на утриманні дружину та двох синів, які є студентами; позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у скоєному. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Крім цього, просить врахувати, що під час повномасштабної війни автомобіль є необхідною умовою безпечного життя, оскільки це надасть можливість швидко переміщатися у разі необхідності, також надає можливість вивезти сім'ю у безпечний регіон. Також зазначає, що він працює на об'єкті критичної інфраструктури, та повинен бути мобільним і в найскоріші терміни прибувати за необхідною адресою (працює водієм автотранспортних засобів 1 класу на дільниці механізації та в дорожньо-експлуатаційній філії-6, Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД»).
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала необґрунтованою апеляційну скаргу обвинуваченого та просила залишити її без задоволення.
Обвинувачений в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, зваживши на доводи прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України.
Висновки суду щодо фактичних обставин провадження, доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувалися в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_7 основного покарання та при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, дані про особу винного, пом'якшуючі покарання обставини: щире каяття, часткове відшкодування шкоди, та відсутність обставин, що його обтяжують. На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання в межах санкції ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, яке є наближеним до мінімального у межах санкції вказаної норми, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
При цьому, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд зважив на дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, репутацію, ставлення до скоєного, поведінку після вчиненого злочину, та на підставі ст.75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Що стосується доводів обвинуваченого про необхідність застосування ст.69 КК України та скасування призначеного йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів зазначає наступне.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Так, санкція ч.1 ст.286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Разом із цим, ч.1 ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Положеннями ч.2 ст.69 КК України визначено, що на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Норма ч. 2 ст. 69 КК України є застосовною, якщо дотримані умови, передбачені ч. 1 ст. 69 КК. Проте сама ж диспозиція ч. 2 ст. 69 КК України містить виняток щодо її застосування, а саме - її положення не поширюються на випадки призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таку правову позицію було висловлено у постановах ККС ВС від 16 березня 2023 року у справі №185/1030/22, від 31 травня 2023 року у справі №727/6826/22.
У розглядуваній справі ОСОБА_7 визнано винуватим за ч.1 ст.286 КК України, санкція якої альтернативно передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Оскільки штраф у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян визначено як одне з основних покарань у санкції ч. 1 ст. 286 КК України, то положення ч.2 ст.69 КК України є незастосовними у цьому кримінальному провадженні, тобто виключає можливість застосування ч.2 ст.69 КК України при вирішенні питання щодо призначення засудженому додаткового покарання, яке є обов'язковим.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, висновок місцевого суду про призначення ОСОБА_7 обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами правильним, при цьому, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 23 грудня 2024 рокущодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4