Провадження № 22-ц/803/6039/25 Справа № 212/11660/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
05 серпня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне підприємство “Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргоювідповідача Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року, ухвалене суддею Ваврушак Н.М. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 13 березня 2025 року,
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП “Східний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що він у період з листопада 1983 року по липень 2000 року працював на різних посадах в РУ-3 Смолінського Східного ГЗК у шкідливих умовах.
30 листопада 2010 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої стадії), ЛН першого-другого ступеня.
Висновком МСЕК від 08 грудня 2011 року позивачу первинно було встановлено 10% втрати професійної працездатності за захворюванням - ХОЗЛ безстроково.
У зв'язку з отриманням хронічного професійного захворювання змінився його образ та якість життя, він відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, приступоподібний кашель, періодичні приступи задухи, запаморочення, загальну слабкість. Він уникає зустрічей з друзями, знайомими, не може перебувати у переповненому громадському транспорті, оскільки через задуху у нього виникає приступ кашлю, що привертає увагу оточуючих.
Позивач вважає, що ушкодження його здоров'я виникло внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства щодо створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічних професійних захворювань.
У зв'язку із отриманими професійними захворюваннями йому заподіяна моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 200 000 грн., яку просив стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задоволені частково.
Стягнуто з Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень без урахування утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Державне підприємство “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» оскаржило рішення суду в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач звертає увагу на те, що акт розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , затверджений 10.12.2010 стосується підприємства ТОВ Криворіжшахтобуд». З ДП «Схід ГЗК» позивач був звільнений 20.07.2000 у зв'язку з переведенням на інше підприємство за п.5 ст.36 КЗпП України, де на інших підприємствах пропрацював ще 10 років до повного свого звільнення та встановлення йому групи інвалідності. Також вказує на те, що матеріали справи не містять медичних висновків профільних наукових інститутів, які б вказували, що позивач отримав професійне захворювання, працюючи на підприємстві ДП «Схід ГЗК», тому на думку сторони відповідача позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач вважає, що у даній справі відсутні правові підстави для визнання належним відповідачем ДП “Східний ГЗК», оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності позивача, виникло у останнього вже після того як він був звільнений з ТОВ “Криворіжшахтобуд» у 2010 році.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач працював з 11 листопада 1983 року по 16 січня 1985 року на посаді підземного гірничого майстра Східного ГЗК, з 16 січня 1985 року по 24 березня 1987 року - на посаді в.о. заступника начальника дільниці №1 та заступником начальника дільниці №1 РУ-3 Східного ГЗК, з 24 березня 1987 року по 01 липня 1988 року - на посаді начальника дільниці №1 Східного ГЗК, з 01 липня 1988 року по 12 січня 1993 року - на посаді підземного гірничого нормувальника Східного ГЗК, з 09 січня 1997 року по 10 липня 2000 року - на посаді начальника відділу організації праці. 10 липня 2000 року звільнений по переводу до АТ “Суха Балка» п.5 ст.36 КзпП України (а.с.7-9).
Актом №1 розслідування хронічного професійного захворювання від 10 грудня 2010 року (за формою П-4), проведеного на ТОВ “Криворіжшахтобуд», встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання позивача, а саме: працюючи в ТОВ “Криворіжшахтобуд» підземним гірничим нормувальником з 01.04.2010 року по теперішній час виконував роботи які в 38-71,4 % зайнятості, характеризувалися умовами запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК, внаслідок мавших місце випадків порушення нормативів провітрювання гірничих виробок і не застосування засобів пилоподавлення. Працюючи попередні роки трудового стажу в РУ-3 і Смолінського РУ Східного гірничо збагачувального комбінату підземним гірничим майстром з 11.11.1983 року по 16.01.1985 року, в.о. підземного заступника та підземним заступником начальника дільниці з 16.01.1985 року по 24.03.1987 року, підземним начальником дільниці з 24.03.1987 року по 01.07.1988 року, підземним гірничим нормувальником з 01.07.88 року по 18.01.1993 року, начальником відділу організації праці з підземними умовами праці з 09.01.1997 року по 10.07.2000 року; в шахтобудівельному управлінні ВАТ “Суха Балка» підземним гірничим нормувальником з 24.07.2000 року no 31.03.2010 року, ОСОБА_2 , згідно інформаційної довідки про його умові праці, підготовленої Смолінською СЕС №26 від 12.07.2010 року та санітарно-гігієнічної характеристики його умов праці, підготовленої Жовтневою районною СЕС №63 від 17.05.2010 року, виконував роботи, які також характеризувались запиленістю робочої зони, що перевищувала ГДК (а.с.10-11).
З пункту 18 Акту №1 розслідування хронічного професійного захворювання від 10 грудня 2010 року (за формою П-4), вбачається, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання є робота на протязі 22 років 10 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: запиленість повітря робочої зони - пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10 до 70 % складала 4,7-7,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3.
Згідно довідки МСЕК від 15 грудня 2010 року позивачу первинно встановлено 10 % втрати працездатності з 13 грудня 2010 року по 01 січня 2012 року з переоглядом 21 грудня 2011 року (а.с.32).
Згідно довідки МСЕК від 08 грудня 2011 року позивачу повторно встановлено 10 % втрати працездатності по ХОЗЛ з 01 січня 2012 року безстроково (а.с.12).
У зв'язку з отриманим професійним захворюванням позивач неодноразово звертався до закладів медичного лікування, що підтверджується наявним в матеріалах справи виписками із медичної карти стаціонарного хворого (а.с.16-20).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки підставою виникнення професійного захворювання у позивача слугувало, виконання ним трудових обов'язків, зокрема і на підприємстві відповідача, а отже наявні у зв'язку з цим підстави, передбачені ст.ст.153, 2371 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та не може погодитись з доводами сторони відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог та подачі позову до неналежного відповідача, з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Згідно частин 1, 3 ст.3 Закону України “Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Так, відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 2371 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Виходячи з наведених вимог закону, позицію представника відповідача щодо відсутності підстав для покладення на підприємство відповідальності за завдану шкоду, оскільки відсутня вина підприємства в її заподіянні, суд вважає такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки між сторонами склалися трудові правовідносини. При цьому, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим всі підстави, передбачені ст.2371 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 2371 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок ушкодженням його здоров'я через виникнення у нього професійних захворювань, спричинених негативними виробничими факторами, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності у розмірі 10 %, періоду роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці, визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. без урахування утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховані конкретні обставини справи, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, тому відхиляє доводи відповідача про недоведеність заявлених позовних вимог.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Так, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Отриманим професійним захворюванням позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він постійно відчуває стійкий біль та інші негативні наслідки.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди буде 50 000 грн.
Актом №1 розслідування хронічного професійного захворювання від 10 грудня 2010 року (за формою П-4), проведеного на ТОВ “Криворіжшахтобуд», зокрема встановлено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання є робота на протязі 22 років 10 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: запиленість повітря робочої зони - пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10 до 70 % складала 4,7-7,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3 (п.18 Акту).
Зазначеним актом також встановлено профмаршрут позивача, а саме його робота в шкідливих умовах праці в РУ-3 і Смолінського РУ Східного гірничо збагачувального комбінату підземним гірничим майстром з 11.11.1983 року по 16.01.1985 року, в.о. підземного заступника та підземним заступником начальника дільниці з 16.01.1985 року по 24.03.1987 року, підземним начальником дільниці з 24.03.1987 року по 01.07.1988 року, підземним гірничим нормувальником з 01.07.88 року по 18.01.1993 року, начальником відділу організації праці з підземними умовами праці з 09.01.1997 року по 10.07.2000 року, тому доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів виникнення у останнього професійного захворювання під час роботи на підприємстві ДП «Схід ГЗК» колегія суддів вважає необґрунтованими і їх відхиляє.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2025 року
Головуючий:
Судді: