03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6069/2025
25 липня 2025 року м. Київ
Справа № 370/3004/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року, постановлену у складі судді Сініциної О.С.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,
встановив:
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головний сервісний центр МВС про поділ спільного майна подружжя - повернуто заявнику.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати , справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду з первісним позовом, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що позивач в первісному позові не зазначив, що в період проживання в шлюбі сторонами був придбаний легковий автомобіль та трактор, але та обставина, що позивач не включив до переліку об'єктів спільного майна автомобіль та трактор, не може бути підставою для відмови відповідачу в праві заперечувати вимоги первісного позову та звертатися із зустрічними позовними вимогами, та пропонувати свій варіант розподілу майна.
Вважає, що вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним є взаємопов'язаними, оскільки цей легковий автомобіль був придбаний сторонами в період сумісного проживання, а отже є спільним майном подружжя, у зв'язку з чим автомобіль входить в обсяг спільного майна. Оскільки відчуження автомобіля відбулося 05 грудня 2023 року, тобто ще до розірвання шлюбу, вважає, що на час укладення договору купівлі-продажу кінцевий набувач (рідний брат позивача) та позивач діяли недобросовісно, що є підставою для визнання цього договору недійсним.
Отже, відмовляючи в прийнятті зустрічного позову, суд позбавив відповідача права на захист від недобросовісних дій позивача, який зловживає процесуальними правами та сприяє порушенню права рівності часток в спільному майні.
Вважає посилання суду на можливість звернення відповідача з окремим позовом недоцільними, оскільки до вирішення окремого позову буде припинятися розгляд первісного позову, адже сторони по справам та предмети в справах одні й ті самі, правовідносини тотожні, отже вирішення окремо кожного позову по суті не є можливим, а тому зазначені обставини справи не були належним чином досліджені судом, та суд прийшов до невірних висновків про необхідність повернення зустрічного позову ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Вказує, що в зустрічному позові вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу легкового автомобіля та визнання недійсної його реєстрації на третю особуне виникає із одних і тих же правовідносин, які зазначені в первісному позові, що виключає взаємопов'язаність із вимогою ОСОБА_3 про поділ спірного будинку та земельної ділянки; не виключає повністю або частково задоволення первісного позову, адже не впливає на можливість поділу спірного будинку та земельної ділянки між колишнім подружжям в рівних частках та призводить до необхідності залучення нових учасників процесу, що не є сторонами первісного позову, крім того має різний предмет спору із первісним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V (перегляд судових рішень) ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що викладені зустрічні позовні вимоги, а саме: визнання недійсним договору купівлі-продажу легкового автомобіля Volkswagen модель Passat, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , визнання недійсною його реєстрації не взаємопов'язані з первісним позовом про поділ спільного майна подружжя, оскільки за змістом статті 193 ЦПК України вимоги первісного і зустрічного позовів мають бути взаємовиключними, тобто задоволення первісного позову має зумовлювати відмову у задоволенні зустрічного.
Заявлені зустрічні позовні вимоги не є прямо пов'язаними із первісним позовом, вони базуються на інших правовідносинах, а саме: за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й наявність підстав недійсності правочину, тобто вимоги за позовами не можуть зараховуватись, а задоволення зустрічного позову не може виключити задоволення первісного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч.1 та п.3 ч.2 ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Частиною 1 ст.193 ЦПК України визначено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
У постанові від 20 березня 2019 у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред'явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів).
Конструкція ч. 2 ст. 193 ЦПК вказує на її імперативність, тобто, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.
Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з первісним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив:
1. Визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (будинок позначений в технічному паспорті літерою А, каркасно-щитовий, обкладений цеглою, житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м. Біля нього находяться надвірні господарські будівлі та споруди: сарай - літера Б; сарай-надбудова - літера Б'; погреб - літера В; убиральня - літера Г; сарай - літера Д; гараж - літера З; огорожа - 1-4; тротуар - І) та розташованій на земельній ділянці цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016, та земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку - об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (будинок позначений в технічному паспорті літерою А, каркасно-щитовий, обкладений цеглою, житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м.), що розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (будинок позначений в технічному паспорті літерою А, каркасно-щитовий, обкладений цеглою, житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м.), що розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер: 3222783801:01:005:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
У свою чергу ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в якому просила:
- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 - залишити на праві власності ОСОБА_1 ,
- земельну ділянку, площею 0,25 га , кадастровий номер 3222783801:01:005:0016, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 - залишити на праві власності ОСОБА_1 ,
- визнати недійсним договір №3247/2023/4184488, укладений 05.12.2023 року купівлі-продажу легкового автомобіля марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, 2013 року випуску, реєстраційний знак НОМЕР_1 ,
- визнати недійсною реєстрацію легкового автомобіля марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, 2013 року випуску, реєстраційний знак НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів за ОСОБА_3 ,
- визнати право спільної сумісної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на автомобіль марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, 2013 року випуску, реєстраційний знак НОМЕР_1 ,
- визнати за ОСОБА_3 право власності на легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, 2013 року випуску, реєстраційний знак НОМЕР_1 ,
- залишити трактор KENTAVR 200В на праві власності ОСОБА_3 ,
- стягнути з ОСОБА_1 різницю в розмірі 134 383 грн. 21 коп. на користь ОСОБА_3 .
Таким чином, предметом зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 також є поділ майна подружжя, пред'явлений останньою на противагу позовних вимог ОСОБА_3 , який при цьому включає вимоги про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, з метою його подальшого включення до обсягу майна та поділу між подружжям.
Отже, первісні та зустрічні позовні вимоги про поділ майна подружжя випливають з однакових за своєю правовою природою правовідносин та пов'язані один з одним, і вони є взаємопов'язаними, об'єднання вищевказаних позовів в одне провадження та спільний їх розгляд є допустимим, оскільки вимоги вказаних позовів заявлені між тими самими сторонами і стосуються обсягу спільно нажитого майна подружжя.
Висновок суду першої інстанції, що визнання недійсним договору купівлі-продажу легкового автомобіля Volkswagen модель Passat, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , визнання недійсною його реєстрації не взаємопов'язані з первісним позовом про поділ спільного майна подружжя, колегія суддів вважає помилковим, оскільки подання ОСОБА_1 такої позовної заяви у загальному порядку, яка підлягатиме розгляду судом окремо від розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, не сприятиме повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, оскільки вимоги вказаних позовів заявлені між тими самими сторонами і з однакових фактичних підстав та обставин, які підлягають доказуванню, а також є похідними для встановлення обсягу спільного майна подружжя, ціни позову та в подальшому встановлення способу поділу спільно нажитого майна.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року в справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024 року в справі № 487/2337/22).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19).
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а вразі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024року № 523/14489/15-ц).
У постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 757/43362/15 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен здійснити одночасно поділ всього спільного майна подружжя, з урахуванням його вартості, джерела придбання та інших вказаних вище обставин. Лише при вирішенні спору щодо всього спільного майна подружжя судове рішення не буде породжувати стан невизначеності у відносинах сторін і не вимагатиме від них вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту в майбутньому.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 , від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, вказано, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц ).
При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
З викладеного вбачається, що обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, їх взаємний зв'язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем, задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення зустрічної позовної заяви .
При цьому у разі невідповідності зустрічної позовної заяви вимогам статей 175 і 177 ЦПК України, до зустрічної позовної заяви застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374 - 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.