05 серпня 2025 р. Справа № 520/4994/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 26.05.25 у справі № 520/4994/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом приведення відомостей про громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідність паперовому військово-обліковому документу: Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 19.02.2025 року про внесення виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про громадянина ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з урахуванням правових висновків, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 605 грн 62 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи та норми діючого законодавства, зазначає, що судом першої інстанції обрано неефективний спосіб захисту та помилково зазначено про наявність у відповідача дискреційних повноважень.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 пройшов медичний огляд ВЛК, за результатами чого на підставі статті 38 "А" графи ІІ розкладу хвороб Наказу Міністерства оборони України № 402/2008 його було визнано непридатним для проходження військової служби з виключенням з військового обліку.
На підставі вказаної довідки ВЛК, позивачу було видане Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , до якого внесено відомості про результат проходження ВЛК 14.05.2022, та запис": "14" травня 2022 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ст. 37 п. 6 п.п. 3 ЗУ "Про ВО і ВС".
Позивачем у позовній заяві вказано, що 17.02.2025 при перевірці відомостей про себе в застосунку "Резерв +" він виявив, що до реєстру "Оберіг" внесено відомості про те, що він перебуває на обліку та ним порушено правила військового обліку.
У зв'язку із чим 19.02.2025 позивач, через свого представника, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, в якій просив надати інформацію, на яких підставах в електронний військовий обліковий документ громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який не є військовозобов'язаним, у зв'язку з тим, що визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі висновку військово-лікарської комісії (у формі довідки) від 14 травня 2022 року, було внесено запис про «Порушення правил військового обліку", та просив внести відповідні зміни.
З огляду на те, що у встановлений законом строк відповідь на адвокатський запит відповідачем не надано, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви представника позивача від 19.02.2025.
З огляду на викладене, враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо розгляду заяви представника позивача від 19.02.2025, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву представника позивача від 19.02.2025 про внесення виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про громадянина ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з урахуванням правових висновків, викладених у цьому рішенні.
Разом із тим, ураховуючи те, що оцінка наявності чи відсутності підстав для внесення виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом приведення відомостей про громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідність паперовому військово-обліковому документу: Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не надавалася, а суд не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом приведення відомостей про громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідність паперовому військово-обліковому документу: Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного №249/22, є передчасною та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Поняття дискреційних повноважень наведене у п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України № 2073-ІХ 17.02.2022 “Про адміністративну процедуру» (вказаний Закон набрав чинності 15.12.2023) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 цього Закону здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Окрім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може».
При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20 та від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У будь-якому випадку рішення, що приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень, є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені ч. 2 ст. 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб'єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Суд також ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020 у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19.
Разом з цим адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.
Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).
Важливим є те, що КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
З цього слідує, що ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
Водночас адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.
Окрім того, важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов'язково враховується суспільний (публічний) інтерес.
Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном “ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.10.2018 у справах № 822/584/18, № 806/1316/18, від 23.11.2018 у справі № 826/8844/16 та від 20.12.2018 у справі № 524/3878/16-а.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Як убачається з матеріалів справи, 19.02.2025 позивач, через свого представника, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, в якій просив надати інформацію, на яких підставах в електронний військовий обліковий документ громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який не є військовозобов'язаним, у зв'язку з тим, що визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі висновку військово-лікарської комісії (у формі довідки) від 14 травня 2022 року, було внесено запис про «Порушення правил військового обліку", та просив внести відповідні зміни.
В свою чергу, за приписами Порядку № 94 уповноваженою особою на надання відповідної інформації чи внесення змін до Реєстру призовників є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом із тим матеріали справи не містять жодного рішення за результатами поданої заяви чи відповіді відповідача на вказане звернення.
Отже, у даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо розгляду поданої представником позивача заяви, остання не розглянута, відповідно аргументованої письмової відповіді на таку заяву не надано.
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, взагалі не було надано відповідь з відповідною оцінкою наявності чи відсутності підстав для внесення виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом приведення відомостей про громадянина ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідність паперовому військово-обліковому документу: Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , не надавалася, в даному випадку питання внесення виправлень є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, і адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести виправлення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом приведення відомостей про громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідність паперовому військово-обліковому документу: Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , є передчасними та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність будь-якої реакції з боку відповідача на запит слугує підтверджнням того, що відповідач фактично відмовив у його задоволенні, колегія суддів уважає такими, що ґрунтується на припущеннях щодо відмови, та наголошує, що відповідачем подана заява взагалі не розглянута.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 520/4994/25 - в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій