29 липня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/7561/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати.
Позовні вимоги (з урахуванням уточнення):
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по ненарахуванню та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 15.08.2019 року по 15.11.2023 року;
2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по ненарахуванню та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011;
3) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 15.08.2019 по 15.11.2023, в сумі 223 892,76 грн;
4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.12.2009 по 10.01.2011, по день фактичної виплати 15.11.2023.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також відповідач, військова частина НОМЕР_1 НГУ) про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати.
Ухвалою від 01.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
15.07.2024 року відповідач, військова частина НОМЕР_2 НГУ, направила до суду відзив у якому заперечувала проти позову.
Також до відзиву було додано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху.
Ухвалою від 29.07.2025 року клопотання вирішено вважати таким, що повернуто без розгляду як безпідставне та необґрунтоване.
Аргументи учасників справи
Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача з військової служби та виключенні позивача зі списків особового складу відповідачем не здійснено з ним повного розрахунку з грошового утримання.
Зокрема, звільнення ОСОБА_1 з військової служби з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та виключення зі списків особового складу відбулося з 14.08.2019 року.
Позивач, вважаючи, що йому протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 року, звернувся до суду з відповідним позовом. Його позов був задоволений та на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 року військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатила йому кошти протиправно ненарахованої індексації у сумі 81,51 грн 15.11.2023 року.
Позивач вважав, що щодо вказаних коштів відбулася протиправна затримка розрахунку, яка мала відбутися в день його звільнення, а тому є підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 117 КЗпП України та стягнення на його користь з роботодавця середнього заробітку за час затримки виплати: за період з 15.08.2019 по 15.11.2023.
Розмір вказаної суми позивач здійснив з кількості днів затримки (182 дні) та розміру середньоденного заробітку, відповідно до довідки Військової частини № 472 від 03.11.2023 року (визначений в сумі 1230,18 грн). Таким чином, позивач вирахував суму середнього заробітку, який просив стягнути з роботодавця, у розмірі 223 892,76 грн.
Крім того, згідно зі Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №440/10428/22, яка з вини відповідача фактично виконана останнім лише 15.11.2023.
Відповідач проти позову заперечував.
15.07.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник наполягав на тому, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року, не підлягають задоволенню, оскільки в зазначений період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (як він сам зазначає у позовній заяві), а середній заробіток стягується з наступного дня після звільнення (за наявності відповідних підстав).
Також представник відповідача висловив позицію і щодо застосування принципу пропорційності при можливому стягненні середнього заробітку в порядку ст.117 КЗпП України на користь позивача. Зазначив, що при звільненні ОСОБА_1 в серпні 2019 р. йому було виплачено: грошове забезпечення в сумі 11245,16 грн.; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 348 600 грн.; компенсацію за невикористану основну відпустку в сумі 22410 грн.; компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 58100 грн. Всього при звільненні нараховано та виплачено 440355,16 грн.
Сума невиплачених коштів індексації, як зазначено вище, склала 81,51 грн., що відносно до загальної суми виплаченого при звільненні грошового забезпечення (440 355,16 грн) складає 0,00018 %, тобто складає одну десятитисячну одного відсотка. Таким чином, відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і суд має повноваження зменшити розмір компенсації задля дотримання принципу пропорційності.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати представник зазначив, що позивач із відповідною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не звертався.
Також представник відповідача просив суд звернути увагу на положення частини другої статті 233 КЗпП, за якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) та частини п'ятої статті 122 КАС України, згідно з якою для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
На виконання рішення суду у справі № 440/10428/22 військовою частиною 15.11.2023 перераховано на банківський рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року в розмірі 81,51 грн. З часу, коли позивач дізнався про порушення свого права минуло понад чотири місяці, тобто він пропустив строк звернення до адміністративного суду. Зі заявою про поновлення строку до суду не звертався.
На підставі статті 123 КАС України просив суд залишити позовну заяву без розгляду.
Також представник відповідача у відзиві заявив клопотання про перехід зі спрощеного позовного провадження до загального.
З приводу останнього суд зазначає, що клопотання заявлені поза межами встановленого судом 5-денного строку їх подання.
Копію ухвали від 01.07.2024 з пропозицією подати заперечення проти розгляду судом справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідачами отримано 03.07.2024 шляхом доставки в електронні кабінети.
Відзив з клопотаннями про вихід зі спрощеного позовного провадження представником відповідача подано 15.07.2024, тобто з пропуском п'ятиденного строку, встановленого судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 260 КАС України, якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк із поважних причин.
Жодних доводів, доказів чи пояснень причин несвоєчасного заявлення клопотання про вихід зі спрощеного позовного провадження представником відповідачів не наведено.
Щодо клопотання про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з пропущеним строком звернення до суду, суд зазначає, що при відкритті провадження, ухвалою від 01.07.2024 було розглянуто клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та визнано поважними причини його пропуску.
Відповідно, заявлені у відзивах клопотання підлягають залишенню без розгляду як такі, що подані з порушенням строку, встановленого на їх подання.
Розгляд справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
Наказом командувача Національної гвардії України від 24.07.2019 №123 о/с ОСОБА_1 звільнений у запас Збройних сил України та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Вважаючи, що під час несення служби йому протиправно не нарахували та не виплатили індексацію грошового забезпечення за певний період, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №440/10428/22 було зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року.
На виконання рішення суду у справі № 440/10428/22 військовою частиною 15.11.2023 перераховано на банківський рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року в розмірі 81,51 грн.
Позивач не погодився з нарахованим розміром індексації грошового забезпечення. Вважав, що при вирахуванні розміру належної індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення відповідач невірно визначив базовий місяць. Звернувся до суду з новим позовом.
Постановою від 23.05.2024 року Другий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Полтавського окружного адміністративного суду за цим позовом, справа № 440/17953/23, та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, зробивши висновок, що базовий місяць при розрахунку індексації військова частина НОМЕР_1 НГУ визначила вірно.
Вважаючи, що у будь-якому разі військова частина несвоєчасно вчинила індексацію грошового забезпечення, відповідні дії позивач трактував як нездійснення з ним розрахунку у повному обсязі в день звільнення. Непроведення з вини відповідача розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати.
Крім того Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", передбачено виплату працівникові компенсації втрати частини доходів його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
У зв'язку зі вказаним подано цей позов.
Норми права, які підлягають застосуванню
За приписами частин 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таке правове регулювання відповідає міжнародним стандартам, які закріплені у Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати» № 95, статтею 1 якої визначено, що відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
Відповідно до пункту 2 статті 12 Конвенції коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати ( далі - Порядок № 100).
Абзацами першим, другим, четвертим пункту 2 Порядку №100 встановлено, що очислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі статтею 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно зі пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Висновки щодо правозастосування
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи.
Як свідчать встановлені судом обставини справи, при звільненні позивача зі служби 14.08.2019 відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року при звільненні, факт чого підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №440/10428/22.
Лише 15.11.2023 відповідач здійснив зарахування на банківський рахунок позивача коштів, нарахованих як індексація грошового забезпечення у сумі 81,51 грн /а.с. 23/.
Таким чином, суд погоджується з твердженням щодо того, що відповідачем, військовою частиною НОМЕР_1 НГУ, було допущено як роботодавцем затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Окремо суд звертає увагу на те, що факту затримки розрахунку та тривалості періоду цієї затримки як такого відповідач не заперечував.
Заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві, зводяться до трьох основних груп аргументів.
Найперш, відповідач вказував, що ОСОБА_1 невірно визначив період затримки, вказавши не часовий проміжок затримки виплати у позовних вимогах, а період несення служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідач наполягав на непропорційності вимог позивача, зокрема вказуючи на неспівмірність сум коштів, виплату яких затримано (81,51 грн), та суми, яку позивач просить стягнути (223 892,76 грн). З посиланням на позиції ВС, просив застосувати пропорційне зменшення сум, заявлених до стягнення. При цьому також вказував на невірність визначення позивачем суми середньоденного заробітку, взятої для розрахунку, одночасно вказував, що вирахувати середньоденний заробіток ОСОБА_1 неможливо за відсутністю методики обрахунку.
Насамкінець, відповідач стверджував, що норми щодо компенсації втрати частини доходу не є застосовними у зв'язку з тим, що позивач не звертався зі заявою про здійснення такої компенсації до військової частини НОМЕР_1 .
Оцінюючи ці аргументи, суд вказує на таке.
У відзиві представник відповідача навів такий аргумент проти позову: ОСОБА_1 невірно визначив період затримки, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 заявлені ним за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року. А в зазначений період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (як він сам зазначає у позовній заяві), в той час як середній заробіток стягується з наступного дня після звільнення (за наявності відповідних підстав).
Суд цей аргумент відхиляє, оскільки формуючи його у відзиві, поданому до суду 15.07.2024 року, представник відповідача явно не врахував, що ще 26.06.2024 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, де виправив їх некоректне формулювання, виклавши їх у іншій текстуальній редакції, пояснивши попередні формулювання помилкою.
Також суд відхиляє твердження представника відповідача про невірність розрахунку позивачем середньоденного заробітку, взятого за основу при розрахунку середнього заробітку, що підлягає стягненню.
Позивач виходив з розміру середньоденного заробітку 1230,18 грн, вирахувавши його за правилами "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), з даних про грошове забезпечення за два останні місяці несення служби, наявних у довідці військової частини НОМЕР_1 НГУ від 03.11.2023 року № 472 (а.с. 37).
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 01.07.2024 року суд зобов'язував відповідача, військову частину НОМЕР_1 НГУ, надати довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 41).
На виконання ухвали суду в цій частині представником відповідача замість довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 надано суду натомість копію довідки військової частини НОМЕР_1 НГУ від 11.07.2024 року № 381, у якій вказано: неможливо надати розрахунок за відсутності механізму нарахування середньоденного грошового забезпечення (а.с.64).
Суд вказує відповідачу на процесуальне правило, встановлене ч. 1 ст. 9 КАС України: розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
А частина 6 цієї ж статті 77 КАС України визначає, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, суд не може приймати як доказ довідку військової частини НОМЕР_1 НГУ від 11.07.2024 року № 381, у якій вказано про неможливість надати розрахунок за відсутності механізму нарахування середньоденного грошового забезпечення - адже за наявності чинного Порядку №100, це твердження не відповідає дійсності.
Відповідач не надав суду інших даних.
Відповідач не навів жодних пояснень чи заперечень щодо змісту ним же виданої раніше довідки військової частини НОМЕР_1 НГУ від 03.11.2023 року № 472, базуючись на даних, якої позивач вказав на розмір свого середньоденного грошового забезпечення. Не стверджував про недійсність цієї довідки; не ставив її під сумнів.
Виходячи з викладеного, суд приймає довідку військової частини НОМЕР_1 НГУ від 03.11.2023 року № 472 як єдиний належний доказ розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 та не вбачає підстав для її відхилення, а тому вважає вірною суму середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 1230,18 грн.
Як вже вказувалося, сторони не мали спору щодо періоду затримки розрахунку, допущеної при звільненні позивача.
Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час цієї затримки, заявлені позивачем у відповідності до релевантної редакції статті 117 КЗпП України, яка з 01.07.2022 року викладена з часовим обмеженням щодо стягнення - не більш ніж за 6 місяців.
При цьому відповідач наполягав на зменшенні суми до стягнення з урахуванням незначної суми коштів, виплата якої була затримана, посилаючись при цьому на ряд численних відповідних правових позицій Верховного Суду.
З даного приводу суд відхиляє посилання представника відповідача на вказані ним у відзиві позиції ВС - як на нерелевантні.
Наразі є актуальною правова позиція щодо застосування ст.117 КЗпП України, сформована судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22.
У цій постанові суд відступив від попередніх правових позицій Верховного Суду та сформував підходи до застосування різних часових редакцій ст. 117 КЗпП України.
Так, період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
У пункті 67 згаданої постанови Суд вказав: « 67. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим». (про пропорційне зменшення розміру середнього заробітку, що стягується, судом).
У пункті 73 цієї постанови Суд зазначив: «Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».
Таким чином, дійсна наразі судова практика вказує на відсутність підстав для застосування принципу співмірності щодо періоду з 19.07.2022 року.
В обставинах даної справи підстави для звернення до суду у позивача виникли під час дії саме останньої редакції ст. 117 КЗпП України, оскільки виплата йому коштів для повного розрахунку, затриманого під час звільнення, відбулася 15.11.2023 року і саме цієї дати виникли юридичні підстави для застосування ст.117 КЗпП України..
Тому суд застосовує розрахунок повної суми середнього заробітку ОСОБА_1 на дату його звільнення за 6 місяців затримки розрахунку, що ними обмежив період застосування цієї штрафної санкції законодавець, й без урахування принципу співмірності.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 223 892,76 грн (1230,18 грн х 182 календарних дні).
Позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими в силу висновків, викладених вище, та задовольняє їх шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 15.08.2019 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 15.11.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
Як наслідок, суд стягує з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 223 892,76 грн.
Щодо компенсації втрати частини доходів через затримку строку їх виплати, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
В силу вимог статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Рішенням суду, що набрало законної сили - рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №440/10428/22, встановлено юридичний факт у вигляді несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011. Ця виплата з вини відповідача фактично виконана останнім лише 15.11.2023.
За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
Тому з урахуванням встановленого факту несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення (індексації), з урахуванням факту значно пізнішої в часі виплати цих коштів, суд приходить до висновку про те, що існують передбачені законом підстави для застосування правового механізму компенсації ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд звертає увагу, що наявності в цілому підстав для компенсації втрати частини доходів не заперечував й відповідач по справі.
Натомість відповідач вказував на формальний момент, стверджуючи, що судове стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасним, оскільки позивач, ОСОБА_1 , не звертався особисто до відповідача, військової частини НОМЕР_1 НГУ, зі заявою про нарахування й виплату цієї компенсації. Посилався на ряд правових позицій Верховного Суду щодо такого правозастосування.
Позивач у відповіді на відзив у свою чергу теж послався на правові позиції ВС протилежного змісту, за якими право на компенсацію втрати частини доходів не ставиться у залежність від формального звернення чи не звернення працівника до колишнього роботодавця, що допустив затримку виплати частини доходу, зі заявою про компенсацію.
Тому фактично спір між сторонами в цій частині зводиться до того, чи має право особа на судовий захист шляхом зобов'язання роботодавця до нарахування й виплати компенсації втрати частини доходу внаслідок несвоєчасної його виплати, у разі, якщо особа попередньо не зверталася до роботодавця зі заявою про таку компенсацію.
Надаючи відповідь на це питання, суд вказує, що дійсно, існують протилежні за змістом правові позиції Верховного Суду з даного питання, як і посилалися у своїх заявах по суті сторони цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Застосовуючи цей підхід, суд при вирішенні цього спору вказує, що у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20, та інших.
При цьому судова палата, приймаючи рішення в аналогічній справі на користь працівника, вказала на те, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Відповідно, застосовуючи цю правову позицію ВС, суд задовольняє відповідну позовну вимогу ОСОБА_1 : компенсація втрати частини доходів у спірних правовідносинах має бути обчислена за період з 23.12.2009 по 15.11.2023 (по дату фактичної виплати).
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити.
Розподіл судових витрат
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 15.08.2019 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 15.11.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 223 892,76 грн (двісті двадцять три тисячі вісімсот дев'яносто дві гривні сімдесят шість копійок).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.11.2023 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №440/10428/22.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011, починаючи з 23.12.2009 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, тобто по 15.11.2023, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.С. Шевяков