Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 серпня 2025 року Справа№200/6712/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач-1) та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) (далі - відповідач-2), відповідно до якої просить:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме - ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 13.08.2018 року по 18.07.2022 року в повному обсязі, з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, - протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період 13.08.2018 року по 18.07.2022 року в повному обсязі, з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100;
- визнати бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати - протиправною;
- зобов'язати НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач проходив службу у НОМЕР_5 Прикордонному загоні Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) у період з 01.01.2016 по 13.08.2018. Позивача переведено до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_3 ), та на цей час звільнено зі служби. При цьому, за період з 01.01.2016 по 13.08.2018 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 30.08.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/282/24 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем-1 була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 59646,83 грн. Представник позивача вважає не нарахування та невиплату позивачу середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними. Окрім того, представник позивача вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача-1 втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідачем-1 надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування доводів ним вказано, що за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Враховуючи специфіку бюджетних асигнувань виплата позивачу була проведена у серпні 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2024, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №200/282/24, тобто, рішення було виконано у розумний термін з моменту набрання ним законної сили.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Військовою частиною НОМЕР_3 в день виключення позивача зі списків особового складу було здійснено виплату неоспорюваної суми. Разом з тим, згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Позивач хибно дійшов висновку про наявність складу правопорушення, а саме, що порушення строку виплати оспорюваної суми коштів сталось з вини відповідача-2. Після проведення Військовою частиною НОМЕР_3 виплат позивачу при звільненні, останній в частині перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, до відповідача-2 не звертався. Надалі, позивач при вирішенні питання, щодо виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, звертався в судовому порядку безпосередньо до відповідач-1. Саме діяння відповідача-1 визнано Донецьким окружним адміністративним судом як протиправну бездіяльність в контексті наявного спору у справі №200/282/24. Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача виникли після виключення позивача 09.04.2021 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 , виключно між позивачем та відповідачем-1. Відповідач-2 зауважує, що у його діяннях відсутня вина стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку позивача при звільненні, оскільки виплату індексації грошового забезпечення здійснювала інша військова частина.
У поданому відповідачем-1 відзиві на позовну заяву, серед іншого, представник відповідача-1 зазначив: “...Розгляд вказаної справи здійснювати за участю представника НОМЕР_5 прикордонного загону…».
Суд зауважує, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем-1 не надано жодного обгрунтування підстав , передбачених частиною 3 статті 257 КАС України щодо необхідності здійснювати розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
При цьому суд зауважує, що дана справа у розумінні положень статті 12 КАС України є справою незначної складності.
Крім цього, згідно з рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022 року в умовах воєнного стану у зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю і життю людей, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2022 року № 14/І-г запроваджено особливий режим роботи для Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26.02.2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Розгляд справ у судових засіданнях за участю сторін не здійснюється до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, суддів та працівників апарату суду. Про дати проведення слухань у відкритих судових засіданнях учасники справи повідомлятимуться додатково. У визначених законом порядку справи розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
З огляду на викладене, враховуючи те, що характер спірних правовідносин і предмет доказування у цій справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а також приймаючи до уваги рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 року та те, що станом на сьогодні в Україні продовжує діяти воєнний стан, суд контстаує відсутінсть підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Позивач проходив військову службу в НОМЕР_5 Прикордонному загоні Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) у період з 29.06.1996 по 13.08.2018, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами.
Позивач проходив військову службу в НОМЕР_8 Прикордонному загоні Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_3 ) у період з 15.08.2018 по 09.04.2021, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_8 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_3 ) «Про особовий склад» від 09.04.2021 №203-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 09.04.2021.
Згідно з довідкою від 16.02.2024 №45 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація виплачувалась позивачу із використанням місяця підвищення тарифних ставок (окладів): - 2016 рік виплата не проводилася, грудень 2015 року (зміна надбавки за вислугу років); - 2017 рік виплата не проводилася, грудень 2015 року (зміна надбавки за вислугу років); - 2018 рік виплата не проводилася, березень 2018 року (зміна посадового окладу).
Сума індексації з січня 2016 року по 28.02.2018 була виплачена у НОМЕР_8 прикордонному загоні у сумі 23019,31 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №200/282/24, яке набрало законної сили 20.06.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_5 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано НОМЕР_5 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) вчинити дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно.
18.09.2024 представник позивача звернувся до НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) із заявою, в якій серед іншого просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
18.09.2024 представник позивача звернувся до НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) із адвокатським запитом, в якому серед іншого просив надіслати поштою копію довідки про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповіді на зазначені звернення матеріали справи не містять.
Відповідно до скріншота з банківського рахунку позивача 30.08.2024 позивачу перераховано кошти - індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду від 02.04.2024 у справі №200/282/24 у сумі 59646,83 грн., що не заперечується сторонами та не є спірним питанням у цій справі.
Згідно з довідкою НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) про доходи ОСОБА_1 сума грошового забезпечення позивача за червень 2018 року складає 9287,66 грн., за липень 2018 року складає 9287,66 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення за червень-липень 2018 року складає 304,51 грн. (18575,32 грн./61 календарний день).
Згідно з довідкою НОМЕР_8 Прикордонному загоні Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_3 ) від 11.10.2024 вих.№856 про доходи ОСОБА_1 сума грошового забезпечення позивача за лютий 2021 року складає 14119,10 грн., за березень 2021 року складає 14119,10 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення за лютий-березень 2021 року складає 462,92 грн. (28238,20 грн./61 календарний день).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-2 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме - ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 13.08.2018 по 18.07.2022 в повному обсязі, з 19.07.2022 по 30.08.2024 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, та бездіяльність відповідача-1 стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим пункту першого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем належних сум при звільненні, здійснений відповідачем-1 лише 30.08.2024 на виконання рішення суду від 02.04.2024 у справі № 200/282/24, а періодом, протягом якого саме відповідач-1 не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є період часу з 14.08.2018 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.08.2024.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений правовий підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 14.08.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 29.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Тобто, у даному випадку, це період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №560/6969/23, від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 по 18.07.2022 суд виходить з такого.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція №558).
Відтак, Інструкція №558 є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Інструкцією №558 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Згідно з довідкою НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ) про доходи ОСОБА_1 сума грошового забезпечення позивача за червень 2018 року складає 9287,66 грн., за липень 2018 року складає 9287,66 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення за червень-липень 2018 року складає 304,51 грн. (18575,32 грн./61 календарний день).
Ані позивач, ані його представник не заперечують проти наведеного відповідачем-2 розміру середньоденного грошового забезпечення позивача.
Всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його виключення зі списків особового складу НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної Служби (Військова частина НОМЕР_2 ), в даному випадку це - 13.08.2018.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 14.08.2018 та закінчується 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), та складає 1435 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 304,51 грн. х 1435 днів = 436971,85 грн.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою відповідачем-1 сумою індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 02.04.2024 у справі №200/282/24 у розмірі 59646,83 грн., суму 436971,85 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму недоплаченої індексації.
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром виплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум, враховуючи звернення до суду позивача тільки у 2022 році з приводу виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та те, що відповідач-1 є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності саме відповідача-1 за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 14.08.2018 по 18.07.2022 у сумі 5000,00 грн.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення з відповідача-1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 по 18.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку, в розмірі 5000,00 грн.
Сума визначається без відрахування податків та зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №990/317/23).
Водночас, заявлені представником позивача позовні вимоги до відповідача-2 є безпідставними та необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.
За період з 19.07.2022 по 29.08.2024, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Період шість місяців з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 185 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 304,51 грн. х 185 днів = 56334,35 грн.
Таким чином, як вже зазначалось судом вище, належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 в загальній сумі 61334,35 грн. (5000,00 грн. + 56334,35 грн.).
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
За статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями статті 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку №159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Пунктами 5, 7 Порядку №159 установлено, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Разом із цим, пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23, та інших).
Застосовуючи вказаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25 січня 2025 року у справі №380/1607/24.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати відповідачем-1 позивачу індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів саме за період з 14.08.2018 по 29.08.2024.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.08.2018 року по 29.08.2024 року.
Стягнути з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 61334 (шістдесят одна тисяча триста тридцять чотири) грн 35 коп. (з відрахуванням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів).
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 14.08.2018 року по 29.08.2024 року.
Зобов'язати НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 14.08.2018 року по 29.08.2024 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч