Справа № 128/3722/23
Провадження №11-кп/801/910/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
31 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 18.07.2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК України
за участю сторін кримінального провадження
захисника: ОСОБА_7
обвинуваченого: ОСОБА_6
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 18.07.2025 року клопотання прокурора Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у виді тримання під вартою задоволено.
Продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, починаючи з 18 липня 2025 року по 15 вересня 2025 року включно.
Визначено ОСОБА_6 заставу в розмірі 563 (п'ятсот шістдесяти трьох) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 1 704 764 (один мільйон сімсот чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) гривні після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому вона перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі звільнення обвинуваченого з-під варти у зв'язку з внесенням ним застави, покласти на обвинуваченого такі обов'язки:
1) прибувати до прокурора, суду із встановленою ними періодичністю;
2) не відлучатися з населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду;
3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
4) утримуватися від спілкування з потерпілою, свідками у кримінальному провадженні.
Строк дії обов'язків, покладених на обвинуваченого в разі його звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, визначено до 15 вересня 2025 року.
Ухвала суду про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у виді тримання під вартою діє з 18 липня 2025 року по 15 вересня 2025 року включно.
Обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2025 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування всіх фактичних обставин справи; прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні.
Обвинувачений зазначає, що має постійне місце проживання, працевлаштований, має матір та цивільну дружину.
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , який просив задоволити апеляційну скаргу, захисника ОСОБА_7 , який підтримав думку обвинуваченого, оглянувши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу .
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:
«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З матеріалів провадження убачається, що на розгляді Тиврівського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185, ч. 5 ст. 185 КК України.
Вирішуючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 , ч.5 ст. 185 КК України, один з яких, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність, оскільки був раніше неодноразово засудженим за скоєння майнових злочинів, що дає підстави вважати, що у подальшому обвинувачений може переховуватись від суду, вчиняти нові злочини, а також впливати на свідків, потерпілу та іншого обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти ризикам, доведеним прокурором, а також забезпечити безпеку суспільства від нових протиправних посягань обвинуваченого, враховуючи ступінь суспільної небезпеки злочинів, у яких він обвинувачується.
Встановлені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, невзявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд апеляційної інстанції вважає, що, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відтак істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст. 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 .
Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 18.07.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4