вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" серпня 2025 р. Справа №925/1602/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Слюсенка В'ячеслава Сергійовича
на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 (повний текст складено 13.05.2025)
у справі №925/1602/24 (суддя Довгань К.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Якубовича Геннадія Леонідовича
до Фізичної особи-підприємця Слюсенка В'ячеслава Сергійовича
про стягнення 154 327,43 грн
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Якубович Геннадій Леонідович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Слюсенка В'ячеслава Сергійовича заборгованості у розмірі 154 327,43 грн, з яких: 40 105,00 грн - основний борг, 3 998,60 грн - інфляційні втрати, 848,33 грн - три проценти річних, 7 403,15 грн - пеня, 101 972,35 грн - збитки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором суборенди від 02.09.2022, в частині оплати суборендної плати в розмірі 40 105,00 грн за квітень та травень 2024 року. Також, за порушення умов договору, позивач нарахував відповідачу 7 403,15 грн пені, відповідно до пункту 7.1 договору, а також 3 998,60 грн інфляційних втрат та 848,33 грн трьох процентів річних, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 101 972,35 грн збитків, викликаних відмовою останнього привести об'єкт суборенди в належний стан.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 позов задоволено.
Стягнуто з ФОП Слюсенка В.С. на користь ФОП Якубовича Г.Л. 40 105,00 грн основного бору, 3 998,60 грн інфляційної індексації, 848,33 грн трьох процентів річних, 7 403,15 грн пені, 101 972,35 грн збитків, а також 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час розірвання договору суборенди, заборгованість відповідача по суборендній платі становила 46 620,00 грн (за квітень та травень 2024 року по 23 310,00 грн), але, як вказував позивач, наявна переплата по відшкодуванню вартості комунальних послуг в сумі 6 515,00 грн, тому борг відповідача по суборендній оплаті по договору, який позивач просить суд стягнути, становить 40 105,00 грн. При цьому, місцевий господарський суд, дослідивши поданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача з суборендної плати, а також розрахунки пені, трьох процентів річних і втрат внаслідок інфляції за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання, дійшов висновку, що він є обґрунтованим, арифметично правильним, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП Слюсенко В.С. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити. При цьому, просить зменшити суму стягнення з ФОП Слюсенка В.С. до 24 765,19 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим з підстав невірного встановлення обставин справи та неправильного визначення, відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин справи та правовідносин.
Так, скаржник зазначає, що сума його боргу перед позивачем становить 24 765,19 грн і він не відмовляється від свого обов'язку сплатити даний борг. Проте, на переконання апелянта, розрахунок має бути розумним і правильним, без приховування гарантійного платежу.
Крім того, апелянт стверджує, що ремонтні роботи в приміщенні, що здавались в суборенду, є особистим бажанням позивача, а тому відповідач не має сплачувати 101 972,35 грн, оскільки його вини в нормальному зносі майна немає.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 апеляційну скаргу ФОП Слюсенка В.С. у справі №925/1602/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Слюсенка В.С. на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1602/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 02.07.2025.
09.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/1602/24.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
01.07.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу ФОП Слюсенка В.С. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 - без змін.
Так, у відзив позивач зазначає, що враховуючи невиконання відповідачем умов договору, позивач, керуючись пунктом 8.2 договору, має право не повертати, а відповідно і не зменшувати суму заборгованості відповідача за договором на суму гарантійного платежу 19 980,00 грн.
Також, позивач вважає, що відповідачем порушено умови договору і чинного законодавства України, в частині повернення об'єкта суборенди в стані, який йому передано при укладенні договору суборенди. Оскільки відповідач спочатку погодився з виявленими недоліками, а згодом не вжив жодних заходів щодо приведення майна в належний стан, позивач змушений був за власний рахунок провести ремонтні роботи з приведення приміщення, яке надавалося в суборенду в належний стан, на що ним витрачено 101 972,35 грн.
Крім того, позивач зауважує, що відповідачем не доведено та не надано відповідні докази та посилання на норми права, які б свідчили про неповне чи неправильне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також правомірність його дій, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
02.09.2022 між ФОП Якубовичем Г.Л. (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Савченко Іриною Василівною (суборендар) укладено договір суборенди частини нежитлового приміщення, за умовами якого позивачем надано у тимчасове платне користування приміщення загальною площею 66,6 кв.м, розташоване за адресою: місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 122/4, з метою торгівлі продуктами харчування та/або організації пункту громадського харчування.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку суборенди. Строк суборенди починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта суборенди в користування суборендарю, який є невід'ємною частиною даного договору та закінчується 20.07.2025 включно (пункт 2.1 договору).
Акт приймання-передачі об'єкта суборенди в користування суборендарю підписано сторонами 02.09.2022.
16.09.2022 позивачем погоджено суборендарю за договором проведення ремонтних робіт на об'єкті суборенди та додатково визначено, що "Суборендар повертає орендарю приміщення в тому стані, який було зазначено в акті приймання-передачі".
01.08.2023 між ФОП Якубовичем Г.Л., ФОП Савченко І.В. та ФОП Слюсенко В.С. укладено додаткову угоду до договору, у якій змінили сторону договору та надано новому суборендарю (відповідачу) усі права та обов'язки суборендаря по цьому договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору розмір суборендної плати складав 19 980,00 грн за один місяць суборенди.
Відповідно до пункту 3.3 договору плата за суборенду за не повний місяць розраховується сторонами пропорційно кількості днів, протягом якої відбувалося користування об'єктом суборенди.
Додатковою угодою від 01.08.2023 сторони визначили, що з 01.01.2024 розмір суборендної плати буде підвищено на індекс інфляції за попередній рік оренди.
Таким чином, з 01.01.2024 розмір суборендної плати становив 23 310,00 грн.
Суборендарем, згідно з умовами пункту 3.7 договору, в день його підписання сплачено на рахунок орендаря 19 980,00 грн в якості гарантійного платежу.
За умовами пункту 3.4 договору суборендна плата сплачується не пізніше п'ятого числа за поточний місяць суборенди.
Пунктом 3.5 договору встановлено, що вартість спожитої електроенергії, водопостачання та водовідведення, теплопостачання (згідно лічильників), та інших послуг на утримання приміщення (в тому числі рахунки за обслуговування будинку ОСББ), що споживаються суборендарем на об'єкті суборенди, компенсується орендарю щомісяця, на протязі 5 п'яти календарних днів, з моменту отримання рахунків наданих орендарем.
Як стверджує позивач, відповідач протягом дії договору неодноразово допускав прострочення термінів сплати суборендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг.
У пункті 2.2 договору передбачено, що за ініціативою сторони договір може бути достроково припинений шляхом повідомлення зацікавленої сторони за 60 календарних днів. В такому разі договір вважається таким, що припинився за згодою сторін, без укладення додаткових угод про розірвання договору. До закінчення строку сторони повинні провести взаєморозрахунки, передбачені договором.
За умовами пункту 2.4 договір може бути розірваний орендарем в односторонньому порядку без дотимання строків, зазначених у пункті 2.2 цього договору, в разі порушення суборендарем умов викладених в договорі та додатках до нього.
Так, позивач та відповідач погодили, що договір буде достороково розірваний з 01.06.2024, що підтверджується листуванням між сторонами через засоби електронної пошти.
Згідно з пунктом 4.2 договору в останній день строку оренди або в день дострокового розірвання договору, суборендар повинен повернути об'єкт оренди в стані, який був зазначений в акті приймання-передачі (приймання), який вважається поверненим з моменту підписання акта приймання-передачі (повернення). Майно, що орендувалось, повинно бути повернено орендарю у тому стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням фізичного зносу (пункт 4.5 договору).
Як встановлено судом першої інстанції, у погоджений сторонами строк акт приймання-передачі підписаний не був.
07.06.2024 комісійно сторонами договору складений акт, в якому були зафіксовані пошкодження приміщення, що не відповідають тому стану, в якому приміщення надано в суборенду. В цьому акті відповідач своїм підписом зазначив, що не погоджується з ним повністю або погоджується лише частково.
10.06.2024 позивачем відповідачу направлено кошторис на виконання будівельних робіт та матеріалів, необхідних для приведення приміщення в стан, належний для передачі з суборенди.
Листом від 19.06.2024 відповідач повідомив, що лише частково погоджується з запропонованим кошторисом та готовий компенсувати витрати на суму 5 806,00 грн, в т.ч. матеріали на суму 4 156,00 грн та роботи на суму 1 650,00 грн.
Листом від 19.06.2024 позивачем запропоновано відповідачу прибути 20.06.2024 о 12 год 00 хв для підписання акта приймання-передачі з фіксацією всіх виявлених недоліків приміщення та розрахунків по договору.
20.06.2024 позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі про те, що передали ключі від орендованого приміщення та акт приймання-передачі об'єкта суборенди, яким зафіксовано стан майна, яке передавалося в суборенду, що підтверджується фотознімками, зробленими під час підписання сторонами актів приймання-передачі (02.09.2022 і 20.06.2024), які фіксують виявлені пошкодження майна.
На підставі вищевказаного акта позивачем зафіксовано пошкодження майна, яке надано в суборенду та визначено, що станом на 20.06.2024 заборгованість суборендаря по орендній сплаті становить 20 125,00 грн, в т.ч.: орендна плата за квітень та травень 2024 року (по 23 310,00 грн), з врахуванням переплати за комунальні послуги в сумі 6 515,00 грн та гарантійного платежу в сумі 19 980,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вказаний акт приймання-передачі підписав та зробив дописку, що приміщення здано в стані, не гіршому, ніж було прийнято ним в суборенду.
Станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідачем за оренду приміщення позивачу не перерахована, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки суборендар не вжив жодних заходів, направлених на приведення приміщення, яке надавалося йому в суборенду в стан, в якому воно було передано в суборенду, з урахуванням фізичного зносу та компенсацію позивачу вартості проведених ремонтних робіт по приведенню приміщення в стан, який надавався в суборенду за договором, то цим фактично відповідач порушив умови договору, та не виконав свої зобов'язання щодо проведення розрахунків за договором в повному обсязі.
Станом на момент розірвання договору суборенди заборгованість відповідача по суборендній платі становила 46 620,00 грн (суборендна плата за квітень та травень 2024 року по 23 310,00 грн), але, як вказував позивач, була наявна переплата по відшкодуванню вартості комунальних послуг в сумі 6 515,00 грн, а тому борг відповідача по суборендній оплаті по договору, який позивач просить суд стягнути, становить 40 105,00 грн. Зокрема, ця сума також зафіксована та погоджена відповідачем в пункті 3, підписаного ним акта приймання-передачі об'єкту суборенди від 20.06.2024.
У пункті 8.2 договору сторони узгодили те, що в разі порушення суборендарем своїх обов'язків за даним договором, та/або об'єкт суборенди, на момент повернення, буде перебувати в неналежному стані та/або суборендар прострочив повернення об'єкта суборенди орендарю та/або, у разі дострокового розірвання договору суборендарем, гарантійний платіж йому не повертається.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач зауважив, що він, керуючись вказаним пунктом договору, має право не повертати, а відповідно і не зменшувати суму заборгованості відповідача за договором на суму гарантійного платежу 19 980,00 грн.
Крім того, позивач також здійснив нарахування відповідачу, за період з 03.06.2024 до 27.12.2024, 7 403,15 грн пені за прострочення платежу, 3 998,60 грн втрат внаслідок інфляції та 848,33 грн трьох процентів річних.
Також, позивач вважає, що відповідачем порушено умови договору та чинного законодавства України, в частині повернення об'єкта суборенди в стані, який йому передано при укладенні договору суборенди.
Як зазначає позивач, оскільки відповідач спочатку погодився з виявленими недоліками, а згодом не вжив жодних заходів щодо приведення майна в належний стан, то позивач змушений був за власний рахунок провести ремонтні роботи з приведення приміщення, яке надавалося в суборенду в належний стан.
На вказані роботи позивачем витрачено 101 972,35 грн, що підтверджується товарними чеками та видатковими накладними на придбання матеріалів для ремонту та актами виконаних робіт, які позивач вважає його прямими збитками, викликаними відмовою відповідача привести об'єкт суборенди в належний стан, які в силу приписів частини 2 статті 779, статей 1166, 1192 ЦК України підлягають відшкодуванню.
Позивач стверджує, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, а саме:
- наявність шкоди підтверджено фактичними витратами, які поніс позивач внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку щодо приведення приміщення, переданого йому в суборенду в стан, в якому його було йому надано;
- протиправна поведінка заподіювача шкоди, підтверджена вимогами статті 779 ЦК України та пунктами 4.2, 4.5 договору суборенди;
- причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача є очевидним: внаслідок господарської діяльності відповідача - заклад громадського харчування об'єкт суборенди, а саме приміщення та майно було значним чином пошкоджено, що підтверджується актом приймання-передачі майна та фотофіксацією;
- вина відповідача підтверджується тим фактом, що відповідач за договором суборенди був єдиним користувачем приміщення з 02.09.2022.
З огляду на наведені обставини. позивач звернувся до суду з надим позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
В силу положень частини 1 статті 779 ЦК України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини.
Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плачу за найм речі протягом трьох місяців підряд (стаття 782 ЦК України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі укладеного договору суборенди частини нежитлового приміщення від 02.09.2022 та додаткової угоди від 01.08.2023 до цього договору, який за своєю правовою природою є договором оренди.
01.01.2024 розмір суборендної плати по вказаному договору становив 23 310,00 грн.
Сторони погодили, що договір буде достороково розірваний з 01.06.2024.
07.06.2024 між сторонами складено акт про пошкодження приміщення, які не відповідають тому стану, в якому приміщення було надано в суборенду.
10.06.2024 позивачем відповідачу направлений кошторис на виконання будівельних робіт та матеріалів, необхідних для приведення приміщення в стан, належний для передачі з суборенди.
19.06.2024 відповідач листом повідомив, що лише частково погоджується з запропонованим кошторисом та готовий компенсувати витрати на суму 5 806,00 грн, в т.ч. матеріали на суму 4 156,00 грн та роботи на суму 1 650,00 грн.
19.06.2024 позивач звернувся листом до відповідача з пропозицією прибути 20.06.2024 для підписання акта приймання-передачі з фіксацією всіх виявлених недоліків приміщення та розрахунків по договору.
20.06.2024 позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі про передачу ключів від орендованого приміщення та акт приймання-передачі об'єкту суборенди про стан майна, яке передавалося в суборенду. Під час оформлення акта, позивачем здійснені фотознімки на яких зображені певні пошкодження орендованого майна.
Зокрема, в акті позивачем зафіксовано пошкодження майна, яке надано в суборенду та визначена, станом на 20.06.2024, заборгованість суборендаря по орендній сплаті в розмірі 20 125,00 грн, в т.ч.: орендна плата за квітень та травень 2024 року (по 23 310,00 грн), з врахуванням переплати за комунальні послуги в сумі 6 515,00 грн та гарантійного платежу в сумі 19 980,00 грн.
Вказаний акт приймання-передачі відповідачем підписаний, але останнім також зазначено, що приміщення здано в стані, не гіршому, ніж прийнято ним в суборенду.
Станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідачем за оренду приміщення позивачу не перерахована, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
У свою чергу відповідач погоджувався з сумою боргу в 24 765,19 грн, але водночас зазначав, що позивач не повернув гарантійний платіж в сумі 19 980,00 грн, присвоївши ці кошти не вказавши, куди саме вони зараховані.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що таке твердження є помилковим, оскільки позивач вказував, посилаючись на положення пункту 8.2 договору, якими узгоджено те, якщо суборендар буде порушувати свої обов'язки за даним договором, та/або об'єкт суборенди на момент повернення буде перебувати в неналежному стані та/або суборендар прострочив повернення об'єкта суборенди орендарю та/або у разі дострокового розірвання договору суборендарем, гарантійний платіж йому не повертається. Тобто, позивач, заявляючи позовні вимоги керувався, в тому числі вказаним пунктом договору.
З матеріалів справи вбачається, що станом на час розірвання договору суборенди, заборгованість відповідача по суборендній платі становила 46 620,00 грн (суборендна плата за квітень та травень 2024 року по 23 310,00 грн), але, як вказував позивач, наявна переплата по відшкодуванню вартості комунальних послуг в сумі 6 515,00 грн, тому борг відповідача по суборендній оплаті по договору, який позивач просить суд стягнути, становить 40 105,00 грн.
З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню.
Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу, в порядку положень пункту 7.1 договору, 7 403,15 грн пені за період з 03.06.2024 до 27.12.2024
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).
Згідно з пунктом 7.1 договору, у випадку несвоєчасної сплати суборендарем сум, зазначених у пунктах 3.1, 3.5, 3.7 даного договору на протязі 20 банківських днів з моменту настання строків їх сплати, орендар має право стягнути з суборендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 7 403,15 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором, позивачем нараховано до стягнення 3 998,60 грн інфляційних втрат та 848,33 грн трьох процентів річних.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що нараховані позивачем суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим, ці вимоги також підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені збитки у розмірі 101 972,35 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За приписами статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За змістом статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкту завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.
Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
За приписами частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).
Так, на підтвердження збитків в сумі 101 972,35 грн позивач посилався на те, що відповідач спочатку погодився з виявленими недоліками, але не вжив жодних заходів щодо приведення майна в належний стан, і тому позивач змушений був за власний рахунок провести ремонтні роботи з приведення приміщення, яке надавалося в суборенду в належний стан.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, так як частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності в діях відповідача складу правопорушення, що підтверджуються фактичними витратами, які поніс позивач внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку щодо приведення приміщення, переданого йому в суборенду в стан, в якому його було йому надано.
Суд бере до уваги, що протиправна поведінка заподіювача шкоди підтверджена положеннями пунктів 4.2, 4.5 договору суборенди.
Причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача є очевидним: внаслідок господарської діяльності відповідача - заклад громадського харчування об'єкт суборенди, а саме приміщення та майно було значним чином пошкоджено, що підтверджується актом приймання-передачі майна та фотофіксацією.
Також, суд бере до уваги той факт, відповідач за договором суборенди був єдиним користувачем приміщення з 02.09.2022.
Розмір збитків (витрат) позивача підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме:
- актом приймання-передачі виконаних робіт за договором про обслуговування кондиціонера від 15.07.2024 №4, укладеного між позивачем і ТОВ "Кнеком-Т";
- актом приймання-передачі виконаних робіт за договором про будівельні роботи від 01.07.2024 №7, укладеного між позивачем та ФОП Шиятим О.В.;
- товарними чеками від 19.07.2024 на суму 4 440,00 грн та від 30.04.2024 на суму 1 699,00 грн;
- видатковими накладними від 29.04.2024, від 30.04.2024, від 04.07.2024, від 19.07.2024, від 23.07.2024, від 24.07.2024, від 25.07.2024, від 20.05.2024.
Відповідно до частини 2 статті 224, частини 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що нараховані позивачем для стягнення з відповідача збитки в сумі 101 972,35 грн є обґрунтованими, і такими, що підлягають відшкодуванню в порядку приписів частини 2 статті 779, статей 1166, 1192 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що заявлені позивачем позовні вимоги є доведеними і такими, що підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Слюсенка В.С. задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ФОП Слюсенка В.С.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Слюсенка В'ячеслава Сергійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2025 у справі №925/1602/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Слюсенка В'ячеслава Сергійовича.
4. Матеріали справи №925/1602/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов